Провадження № 22-ц/803/3657/22 Справа № 201/7209/21 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
30 червня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Максюти Ж.І.
суддів Свистунової О.В., Деркач Н.М.
за участю секретаря Панасенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівна, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Златова Н.А. про визнання недійсним договору,-
В липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що він є власником 3/5 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру прав власності.
Власником 2/5 частин вищезазначеної квартири була бабуся позивача - ОСОБА_4 .
05 квітня 2018 року між ОСОБА_4 та відповідачем укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала останньому 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
13 березня 2020 року між ОСОБА_4 та відповідачем також укладено договір дарування відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала останньому 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
З 1997 по 2003 роки вищезазначена квартира батьками позивача була за власні кошти перепланована, в наслідок чого її площа збільшилась до 90 кв.м, проте при укладені договорів дарування частки квартири нотаріусам були надані технічні паспорти, які виготовлені до 1997 року, та не мають відмітки про перепланування квартири та збільшення її розміру. При укладанні спірних договорів дарування оцінка вартості часток квартири проходила без урахування збільшеної внаслідок перепланування площі квартири та без огляду самого об'єкту нерухомого майна. Таким чином, загальна площа квартири за адресою: АДРЕСА_1 фактично не відповідає площі, яка зазначена у договорах дарування. Також у договорах дарування міститься інформація про відсутність перепланування, що не відповідає фактичним обставинам. Крім того, ОСОБА_4 , ніколи раніше не була знайома з ОСОБА_3 , що підтверджується показами сусідів, друзів, членів родини, та не мала наміру дарувати належну їй частину квартири незнайомій людині.
За таких обставин вказані договори укладені з метою приховання іншого правочину та є удаваними правочинами, а відтак мають бути визнані недійсними та відновлено первинне становище шляхом повернення часток дарувальнику.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2022 року в задоволені позов залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що суду не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження удаваності вказаних правочинів та, як наслідок цього визнання їх недійсними, а отже суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 (позивач) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким просив задовольнити його вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що його бабуся ОСОБА_4 николи не була знайома з відповідачем, який не навів суду жодних мотивів передачі йому в дар квартири, в родинних стосунках з якою відповідач не перебував, сторони вчинили удаваний правочин з метою приховання іншого договору купівлі-продажу для обходу переважного права учасників спільної часткової власності на купівлю частки, що продається.
Позивач не був сповіщений належним чином про час та місце розгляду справи, тому він був позбавлений права надати суду клопотання про виклик свідків та заперечень, а крім того матеріали справи не містять жодного доказу, який був би наданий відповідачем, та спростував би доводи позивача, викладені у позовній заяві (т.1,а.с.95-99)
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзивів на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено позивач є власником 3/5 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру прав власності.
Власником 2/5 частин вищезазначеної квартири була бабуся позивача - ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
05 квітня 2018 року між ОСОБА_4 та відповідачем укладено договір дарування відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала останньому 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. № 20).
13 березня 2020 року між ОСОБА_4 та відповідачем також укладено договір дарування відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала останньому 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. № 21).
В позовній заяві позивач стверджує, що вказані договори дарування є фіктивним,оскільки фактично були укладені договори купівлі-продажу з метою приховання переважного права позивача, як учасника спільної часткової власності на купівлю цієї частки, крім того стверджує, що при укладені договорів дарування оцінка вартості часток квартири проходила без урахування збільшення площі квартири, внаслідок перепланування площі квартири та без огляду самого об'єкту нерухомості.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем, на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позов, надано суду акт від 18.09.2017 року про інвентаризацію нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , та журнал внутрішніх обмірів та розрахунку площ приміщень , який виконано ФОП ОСОБА_5 (а.с23-27)
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв вказані докази, оскільки вони оформлені не належним чином, не містять підпису та печатки виконавця ФОП ОСОБА_5 , а тому є неналежними.
Інших доказів на підтвердження позовним вимог про фіктивність договорів дарування, матеріали справи не містять.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до перекладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Додані до апеляційної скарги копії з матеріалів кримінального провадження, порушеного за заявою ОСОБА_6 , також не можуть бути підставою, для скасування судового рішення, оскільки надані апеляційному суду в порушення вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Твердження апелянта про порушення судом його права на особисту участь в судових засіданнях, та неналежного сповіщення про час та місце розгляду справи, спростовується матеріалами справи, оскільки на а.с. 61 наявна заява позивача з проханням розглядати справу за його відсутності.
Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_6 відмовлено, понесені нею судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2022 року - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: О.В. Свистунова
Н.М. Деркач