22.02.2007 Справа № А23/152
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузнецової І.Л.,
суддів: Швець В.В. (доповідач), Чимбар Л.О.
при секретарі судового засідання: Гайдук Ю.А.
за участю представників:
від позивача: Коряков А.І., довіреність №12 від 15.01.07, юрисконсульт;
від позивача: Віткова В.В., довіреність №11 від 15.01.07, головний бух-галтер;
від позивача: Череп В.М., у матеріалаах справи копія наказу про призначення, паспорт с/нАК215705 від 15.07.98, директор;
від відповідача: Сагарьова О.В., довіреність №25 від 05.03.06, старший державний податковий інспектор;
від відповідач: Прихожанова І.В., довіреність №60 від 29.12.06, державний податковий інспектор;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
товариства з обмеженою відповідальністю “Адоніс», село Менделєєва, Нікопольського району, Дніпропетровської області та Нікопольської об'єдна-ної державної податкової інспекції;
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2006 року у справі №А23/152
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Адоніс», село Менделєєва, Нікопольського району, Дніпропетровської області;
до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції, місто Нікополь, Дніпропетровської області;
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ №0002872342/0/49079 від 6 грудня 2005 року.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю “Адоніс», село Менделєєва, Нікопольського району, Дніпропетровської області звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0002872342/0/49079 від 6 грудня 2005 ро-ку, яким визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16249,66 гривень, з яких 9017 гривень, основний платіж, 7232,66 гривень, штрафні (фінансові) санкції, прийнятого відповідачем Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією, місто Нікополь, Дніпропетровської області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що факт відсутності на підприємстві податкових накладних, що стало підставою для донарахування податку на додану вартість в сумі 9017 гривень, не відповідає дійсності, оскільки податкові накладні для проведення перевірки надавались, але перевіряючими під час перевірки необгрунтовано не враховані.
Крім того, акт документальної перевірки не містить інформації, щодо невірного порядку включення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість у податковій декларації (загальну або спеціальну).
Постановою господарського суду у справі №А23/152 від 25 вересня 2006 року (суддя Добродняк І.Ю.) позовні вимоги задоволено частково.
Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем №0002872342/0/49079 від 6 грудня 2005 року в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість в сумі 2724,16 гривень. В решті позову відмовлено. Стягнуто судові витрати.
Приймаючи спірну постанову господарський суд виходив з наступного:
Щодо визначення відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по загальній податковій декларації №3 за жовтень 2002 року 9017 гривень та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 4508,5 гривень, суд вважає дії відповідача правомірними.
Зазначені податкові накладні під час позапланової перевірки були відсутні, що позивачем не заперечувалось.
Відповідно акту перевірки відповідачем встановлено факт завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в спеціальній декларації з податку на додану вартість №2 на суму 16114,35 гривень, заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість до сплати в бюджет у квітні-липні 2001 року на 16114,35 гривень, в результаті чого позивачеві було донараховано до сплати в бюджет податок на додану вартість у сумі 16114,35 гривень.
Щодо висновку відповідача про заниження податку на додану вартість у розмірі 2724,16 гривень, що стало підставою для визначення в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні суми штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2724,16 гривень, суд вважає такий висновок відповідача помилковим, та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам.
Розрахунок відповідача суми 2724,16 гривень за викладених обставин не відображає фактичних обставин, тому, приймаючи до уваги положення статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідачем не доведений факт заниження податку на додану вартість на суму 2724,16 гривень за період вересень 2002 року - грудень 2004 року по податковій декларації №2.
Позивач не погодившись з постановою господарського суду подав апеляційну скаргу. Вважає, що вона винесена з порушенням закону.
Господарський суд при винесенні постанови неповно з'ясував усі обставини справи та невідповідність висновків суду обставинам справи призвела до неправильного застосування норм матеріального права.
Позивач просить спірну постанову скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі посилаючись по другому епізоду постанови, про наявність спірних накладних в ході перевірки та пред'явлення їх відповідачу.
Відповідач не погодившись з постановою господарського суду подав апеляційну скаргу. Вважає, що господарський суд при винесенні постанови неповно з'ясував усі обставини справи тому неправильно застосував норми матеріального права.
Відповідач просить спірну постанову скасувати та у позовних вимогах відмовити повністю посилаючись по першому епізоду постанови, що в ході перевірки податку на додану вартість по спеціальній декларації №2 встановлені факти використання підприємством позивача пального для легкових автомобілів.
Але, підприємством, в порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість» не був відкоригований податковий кредит при використанні паливно-мастильних матеріалів та внаслідок чого було занижено податкове зобов'язання по спеціальній декларації №2 та недоперераховано податку на додану вартість на спеціальний рахунок.
На апеляційні скарги сторонами були надані заперечення у яких сторони вважають, що висновки викладені в відповідних апеляційних скаргах безпідставні і необгрунтовані, тому просять постанову скасувати частково та:
позивач задовольнити позовні вимоги у повному обсязі;
відповідач відмовити у позовних вимогах у повному обсязі.
Розглянувши апеляційні скарги, заслухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним в задоволені апеляційних скарг відмовити. Постанову місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Залишаючи постанову господарського суду без змін судова колегія виходила з наступного:
Господарським судом у судовому засіданні встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, в акті попередньої позапланової перевірки відповідачем виявлено, що за період діяльності з 1 квітня 2001 по 1 серпня 2001 року позивачем на підставі договору за даними книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) у відповідності з податковими накладними придбано у ВАТ “ОГЗК» послуги, товари, сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту спеціальної декларації з податку на додану вартість №2 у квітні та липні 2001 року.
Зазначені податкові накладні під час позапланової перевірки були відсутні, що позивачем не заперечувалось.
Тому, відповідачем встановлено факт завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в спеціальній декларації з податку на додану вартість №2 на суму 16114,35 гривень, заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість до сплати в бюджет у квітні-липні 2001 року на 16114,35 гривень, в результаті чого позивачеві було донараховано до сплати в бюджет податок на додану вартість у сумі 16114,35 гривень.
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що в частині щодо визначення відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по загальній податковій декларації №3 в цій частині господарський суд відмовив у позовних вимогах правомірно.
Щодо висновку відповідача про заниження податку на додану вартість у розмірі 2724,16 гривень, то як вбачається з матеріалів справи, позивач на протязі періоду, що перевірявся, включав до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості отриманих паливно-мастильних матеріалів, які отримані та використовуються позивачем як з метою забезпечення власного виробництва продукції рослинництва і тваринництва, так і з метою забезпечення іншої, загальної, господарської діяльності позивача, передбаченої Статутом.
Щодо висновку відповідача про заниження податку на додану вартість у розмірі 2724,16 гривень, то як вбачається з матеріалів справи, позивач на протязі періоду, що перевірявся, включав до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості отриманих паливно-мастильних матеріалів, які отримані та використовуються позивачем як з метою забезпечення власного виробництва продукції рослинництва і тваринництва, так і з метою забезпечення іншої, загальної, господарської діяльності позивача, передбаченої Статутом.
Визначена відповідачем сума 2724,16 грн. розрахована виходячи з даних позивача про фактичне використання паливно-мастильних матеріалів, і є сумою податку на додану вартість у складі вартості пального, витраченого на забезпечення легкових автомобілів в повному обсязі, без врахування того факту, що частина із загальної кількості цього пального використовувалась позивачем для забезпечення виробництва в рослинництві і тому в цій частині підлягала обліку з урахуванням пункту 11.29 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість», а податок на додану вартість, включений до складу податкового кредиту в спеціальну декларацію №2.
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що позивач дотримувався вимог передбаченого порядку при перерахуванні коштів з поточного рахунку на окремий рахунок, факти неперерахування, не цільового використання позивачем визначених ним в спеціальних деклараціях №2 за зазначений вище період сум податку на додану вартість, ні під час перевірки відповідача, ні під час вирішення зазначеного спору не встановлені.
Розрахунок відповідача суми 2724,16 гривень не відображає фактичних обставин, тому, приймаючи до уваги положення статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідачем не доведений факт заниження податку на додану вартість на суму 2724,16 гривень за період вересень 2002 року - грудень 2004 року по податковій декларації №2.
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд,-
Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Адоніс», село Менделєєва, Нікопольського району, Дніпропетровської області та Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Нікополь залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2006 року у справі №А23/152, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л. Кузнецова
Судді В.В. Швець
Л.О. Чимбар
З оригіналом згідно
Помічник судді: Н.О.Стрюк