Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1210/22
04.07.2022 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Леньо В.В., при секретарі Казимірська Н.В., за участі представника позивача - адвоката Стасюк Ю.П., представника відповідача - Козакової К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закарпатської митниці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення..
В обґрунтування позову посилається на те, 25.01.2022 року постановою в справі про порушення митних правил N 2103/30500/21 на неї було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 (триста) відсотків від несплаченої суми митних платежів 300442 гривні 83 копійки.
Вказує, що підставою притягнення її до відповідальності став той факт, що 25.10.2020 року вона ввезла на території України транспортний засіб марки «WV» моделі «РАSSAT», 2005 року випуску, та надала до митного оформлення паспорт громадянина Угорщини та вказала, що має постійне місце проживання за межами України. Тобто ввезла транспортний засіб на митну території України в режимі тимчасового ввезення, надавши до митного оформлення відомості про те, що вона нерезидент України.
При здійсненні перевірки працівниками Закарпатської митниці було встановлено той факт, що Позивачка є громадянином України та має зареєстроване місце проживання на території України. У зв'язку з чим Відповідачем прийнято рішення про притягнення її до відповідальності за ст. 485 МК України.
Вказує, що вказана постанова винесене з порушенням норм права, розгляд справи проведено не об'єктивно та не в повному обсязі, висновки постанови не відповідають обставинам справи, під час розгляду було безпідставно недопущено до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, накладено стягнення, не передбачене МК України.
Зазначає, що жодних доказів щодо наявності в її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України не існує і матеріали справи таких не містять.
Позивач зазначає, що не мала жодного умислу на «звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру», оскільки не мала наміру залишити на митній території України автомобіль на постійно, а мала намір вивезення його у встановлений законом строк протягом одного року з моменту його ввезення, що узгоджується із положеннями ч. і ст. 380 МК України, враховуючи, що вона не являється резидентом України. Посилаючись у змісті оскаржуваної постанови на норми ч. 1, ч. 2 ст. 380 МК України, відповідачем не взято до уваги той факт, документально підтвердженими і не спростованим, як підстави для ввезення особою ОСОБА_1 транспортного засобу на митну територію України в режимі тимчасового ввезення до 1 року, як нерезидентом, без сплати митних платежів.
Посилається на те, що при ввезенні автомобіля на митну територію України пред'явила паспорт громадянки Угорщини, що надавало митному органу достатньо законних підстав для ідентифікації її особи, як нерезидента.
Вказує, що перешкодою для вивезення транспортного засобу стало незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом її колишнім чоловіком, відомості про що внесені до ЄРДР.
Також вказує на те, що відповідачем безпідставно визначено розмір накладеного стягнення, оскільки визначення митної вартості ввезеного транспортного засобу в ході розгляду справи про порушення митних правил мало бути здійснено шляхом проведення визначення експертного дослідження вартості вищевказаного автомобіля (під час якого було б враховано чи не враховано технічний стан автомобіля, його комплектація та пробіг, визначені джерела інформації про вартість аналогічних автомобілів).
На підставі наведеного просить скасувати, як протиправну (незаконну) Постанову заступника начальника Закарпатської митниці від 25.01.2022, у справі про порушення митних правил №2103/30500/21 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ст. 485 МК України та накладення адміністративного стягнення в розмірі 300 % суми митних платежів на суму 300442,83 грн., та закрити провадження по справі.
Ухвалою судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25.02.2022 року позивачу поновлено строк на оскарження постанови та відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду з повідомленням сторін.
17.02.2021 року представник Закарпатської митниці Держмитслужби подав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку із правомірністю винесеної постанови та безпідставністю адміністративного позову. Вважають твердження позивача у позові безпідставні та не грунтуються на матеріалах справи і Законі, дії позивача містили ознаки порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України, Зазначає, що зібраних матеріалів справи достатньо було для прийняття об'єктивного, всебічного та повного рішення по справі.
Громадянка України ОСОБА_1 подала під час митного контролю та оформлення транспортного засобу марки «WV» моделі «РАSSAT», 2005 року випуску, паспорт громадянина Угорщини 17.01.2017 року, навмисно заявила митному органу постійне місце проживання за межами території України, чим самим вчинила протиправні дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. В своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 визнала, що є гр..України, та має постійне місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, згідно пояснень гр.. ОСОБА_1 транспортний засіб марки «WV» моделі «РАSSAT», 2005 року випуску, нею придбано за цною 1500 євро.
25.01.2023 Закарпатською митницею розглянуто дану справу про порушення митних правил № 2103/30500/21 від 06.12.2021 року та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 300 442,83 грн.
У судовому засіданні позивач та представник позивача - адвокат Стасюк Ю.П. оводи позову підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили такі задоволити.
Представник відповідача Закарпатської Держмитслужби митниці Козакова К.М. в судовому засіданні одо задоволення позову відмовила з підстав, викладених у відзиві.
Допитана у якості свідка ОСОБА_2 показала, що позивачка проживала в Чехії і мала намір там залишитися на постійно. Однак захворіла, а пізніше розлучилися з чоловіком.
Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 06 грудня 2021 року головним державним інспектором оперативного відділу № 2 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Закарпатської митниці Змикало В.В. відносно громадянки України ОСОБА_1 складено протокол про порушення митних правил №2103/30500/21 за ст.485 МК України.
Постановою в справі про порушення митних правил №2103/30500/21 від 25 січня 2022 року заступника начальника Закарпатської митниці Янченка С.М. громадянку України ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, у сумі 300 442,83 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ст. 489 МК України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
Відповідно до положень ст.485 Митного кодексу України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
Тобто, з об'єктивної сторони правопорушення передбачене ст. 485 МК України в частині вчинення дій щодо ухилення від сплати митних платежів, характеризується сукупністю трьох ознак, зокрема: діяння, спрямоване на ухилення від сплати митних платежів, суспільно небезпечні наслідки у вигляді ненадходження до бюджету відповідних платежів та причинний зв'язок між діянням та наслідками.
Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у Постанові від 16 жовтня 2018 року по справі №751/7809/16, відповідальність, передбачена санкцією ст. 485 МК України, настає у разі наявності мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також заявлення неправдивих відомостей.
У відповідності до ст. 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
Відповідно до п.57 ст. 4 МК України товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.
Згідно п.6 ст.104 МК України для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна: подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення; у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов'язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів; подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством; сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
Частиною 2 ст.380 МК України визначено, що транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення транспортних засобів особистого користування через митний кордон України. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.
Згідно частини 4 статті 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Відповідно до ч.6 ст.380 МКУ тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з положень п.1 ч.2 ст.2 КАС України, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, в першу чергу повинні з'ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп.«в» п.33 ст. 4 МК України нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України; пп.«в» п.50 ст.4 МК України резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до п.45 ст.4 МК України постійне місце проживання - це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Згідно зі ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст.379 ЦК України).
Крім цього, згідно зі ст. 3 Закону України №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання визнається житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Стаття 6 цього Закону передбачає обов'язок громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Згідно зі ст.3 цього Закону реєстрацією є внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відомості про місце проживання вносяться до таких документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Отже, в розумінні МК України, громадянин України, який перебуває на постійному консульському обліку у закордонній дипломатичній установі України, набуває статусу нерезидента після перебування на такому обліку та постійного проживання на території держави не менше одного року.
Пункт 1 статті 2 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» передбачає, що громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
За приписами Закону України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п.17 Порядку централізованого оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №185, а також п.5.3 Порядку розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордон, затвердженого наказом Міністерства закордонних справ України від 22 листопада 1999 року №201 передбачено, що документом, який підтверджує постійне проживання громадянина України за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі штампом «Постійне проживання» або таким написом (з відміткою про дату внесення та із зазначенням посади і прізвища особи, яка його внесла), який скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного територіального підрозділу Міністерства закордонних справ України або дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордон.
З матеріалів справи слідує, що позивачка має паспорт громадянина України та паспорт громадянина Угорщини. Крім того, позивачкою не заперечується факт наявності у неї вказаних паспортів. Про дані обставини нею повідомлено вході надання письмових пояснень в процесі розгляду справи про порушення митних правил.
З огляду на встановлені вище обставини, судом встановлено, що ОСОБА_1 , на момент перетину кордону являлася громадянином України, а відтак в розумінні пп.«в» п.50 ст.4 МК України, була резиденом, тобто фізичною особою: громадянином України, який має постійне місце проживання в Україні.
Так, відповідно до долучених до матеріалів справи письмових пояснень ОСОБА_1 від 06.12.2021 року, місцем свого народження позивач зазначила м.Виноградів, Виноградівського району Закарпатської області та підтвердила громадянство України.
Як встановлено пунктом 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідно до підпункту "в" п. 33 ч. 1 ст. 4 МК України нерезиденти - фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.
У підпункті "в" п. 50 ч. 1 ст. 4 МК України визначено резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.
Необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом і встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України. Основоположним критерієм визначення особи резидентом чи нерезидентом у розумінні Митного кодексу України є її постійне місце проживання, а не її громадянство, оскільки нерезидентом може бути, зокрема, як громадянин України, так і громадянин іншої держави.
Для того, щоб особа вважалася нерезидентом вона повинна відповідати певним критеріям характерним для нерезидентів України, а саме мати статус (бути) іноземця чи особи без громадянства або бути громадянином України, який має постійне місце проживання за межами України, у тому числі таким, який тимчасово перебуває на території України.
Дана правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року по справі № 751/7809/16.
У частині наявності в розглядуваних діях позивача складу порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені устатті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 т.), 8711 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно дозаконупідлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст.381 МК України громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.
З огляду на викладене вище, у спірних правовідносинах позивач мав право ввезти транспортний засіб на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення, але в разі сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Відповідно до п.7 розділу І Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом №1118 від 17 листопада 2005 року, власник транспортного засобу або уповноважена особа, яка переміщує транспортний засіб через митний кордон України, пред'являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів: що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження); реєстраційних (технічних) документів на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом; митної декларації - у разі потреби; ВМД (у разі транзиту ТЗ, нового або знятого з обліку в реєстраційному органі, через митну територію України); що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення ТЗ з наданням пільг в оподаткуванні); паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном тощо; довідки про ідентифікаційний номер громадянина (за наявності).
Стаття 103 МК України передбачає, що тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
Відповідно до ст.30 Податкового кодексу України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та оплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі. Податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.
Стаття 292 МК України передбачає, що митні платежі не сплачуються при ввезенні товарів на митну територію України, якщо такі товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу, Податкового кодексу України не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму.
Згідно з п.3 ч.3 ст.293 МК України особами, на яких покладено обов'язок із сплати митних платежів, є: у разі недотримання положень цього Кодексу щодо користування та розпорядження товарами або виконання інших вимог і умов, установлених цим Кодексом для застосування митних режимів, що передбачають умовне повне або часткове звільнення від сплати митних платежів, - особи, відповідальні за дотримання митного режиму.
Під час судового розгляду знайшло своє підтвердження те, що громадянка України ОСОБА_1 , маючи статус «громадянина-резидента», вчинила дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів шляхом надання паспорту громадянина Угорщини для виїзду за кордон в якості підстави для ввезення на митну територію України вищевказаного автомобіля, в режимі «тимчасове ввезення» згідно з ч.2 ст.380 МК України, в порядку, передбаченому для «громадян-нерезидентів», а відтак доводи позивача щодо незаконності оскаржуваної постанови, під час розгляду справи свого підтвердження не знайшли.
Щодо тверджень представника позивача про те, що наявний в матеріалах справи про порушення митних правил розрахунок не є належним доказом у справі про порушення митних правил, оскільки не містить точного розрахунку митних платежів по вказаному транспортному засобу, суд зазначає наступне.
Згідно п.1 ст.368 Митного кодексу України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначені в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Згідно п.4 ст.368 Митного кодексу України у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів митні органи визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи відсутність документів, що містять відомості щодо вартості автомобіля, а також той факт, що автомобіль марки не перебував у розпорядженні митниці, а тому провести товарознавчу експертизу не представлялося можливим, відповідачем вартість автомобіля визначено за допомогою довідкового інтернет-джерела на підставі мінімальної довідкової вартості за межами митної території України подібного транспортного засобу, а також на підставі суми заявленої позивачкою у своєму письмовому поясненні вартості автомобіля і визначено на рівні 1500 євро
Таким чином визначено, що сума митних платежів складає - 300 442, 83 грн.
Позивачкою та її представником не спростовано належності проведеного розрахунку з визначення вартості митних платежів, які підлягали сплаті позивачем.
Відповідно до ст.531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; 4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; 5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; 6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.
Підставами для скасування чи зміни постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил можуть бути визнані й інші визначені законами обставини.
Доводи позивачки та її представника про незаконність оскаржуваної постанови, свого підтвердження під час розгляду справи не знайшли. Визначених ст. 531 МК України підстав для скасування постанови в справі про порушення митних правил №2103/30500/21 від 25.01.2022 року, якою ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні порушень митних правил, передбачених ст. 485 Митного Кодексу України, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 489 МК України, Митний орган, з'ясував обставини, що підлягають з'ясуванню під час розгляду справи про порушення митних правил та прийняв постанову із дотриманням вимог закону, в зв'язку з цим відсутні підстави для задоволення позову.
Розглядаючи клопотання представника позивача, адвоката Стасюка Ю.П. про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 485 Митного Кодексу України та закриття провадження у справі про порушення митних правил, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки під час розгляду справи, підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, суд не знайшов, а відтак на момент її постановлення така була та залишається законною та підлягає виконанню.
Відповідно до стаття 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 302 КУпАП орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання в безумовному порядку у таких випадках:
1) видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
2) скасування акта, який встановлює адмінстратвину відповідальність;
3) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Відповідно до ст. 493 МК України, провадження у справі про порушення митних правил здійснюють, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, посадові особи митниці, в зоні діяльності якої було вчинено або виявлено таке порушення. Окремі процесуальні дії у справі про порушення митних правил можуть вчинятися посадовими особами, уповноваженими складати протоколи про порушення митних правил відповідно до статті 490 цього Кодексу, а у випадку, передбаченому статтею 518 цього Кодексу, - також посадовими особами іншого митного органу.
Керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або його заступник має право передавати справу про порушення митних правил для здійснення провадження з однієї митниці до іншої.
Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, можуть здійснювати провадження у будь-якій справі про порушення митних правил, порушеній будь-яким митним органом України.
Таким чином, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі ст. 485 МК України, звільнення від відповідальності, чи припинення виконання постанови є виключною компетенцією уповноваженого органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Враховуючи наведене, суд зазначив, що вирішуючи питання звільнення від адміністративної відповідальності порушника чи припинення виконання постанови, суд вийде за межі своєї компетенції тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства.
Також з цього питання суд враховує правову позицію, висловлену зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі № 266/3228/16-а).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено ст. 286 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
На підставі наведеного та виходячи із встановлених обставин, суд вважає, що постанова у справі про порушення митних правил №2103/30500/21 від 25.01.2022 року якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушень митних правил, передбачених статтею 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 % несплаченої суми митних платежів, що становить 300 442,83 грн. підлягає залишенню без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 244-246, 286 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Виноградівський районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцевих положень» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст рішення виготовлено 06.07.2022 року.
ГоловуючийВ. В. Леньо