05 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/29/20 пров. № А/857/3444/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі за його позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Скільський І.І.,
час ухвалення рішення 15 год 37 хв,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 16 грудня 2021 року,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС) №442-о від 10 грудня 2019 року у частині його звільнення з посади старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС;
поновити позивача на посаді старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС;
зобов'язати ГУ ДФС виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 грудня 2019 року включно з утриманням податків та обов'язкових платежів.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 300/29/20 у задоволенні позову було відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що у разі звільнення працівника з тимчасової посади на умовах строкового договору працівник не повинен подавати заяву про звільнення, а роботодавець не зобов'язаний попереджати його про звільнення, оскільки під час прийняття на роботу працівник давав згоду на укладення саме строкового трудового договору. Звільнення у зв'язку з закінченням терміну трудового договору проводиться напередодні дня виходу на роботу основного працівника.
Шляхом подання 17 жовтня 2018 року заяви про призначення в ГУ ДФС у порядку переведення на посаду старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її на роботу позивач надав згоду на відповідний строк роботи.
Відповідачем звільнено позивача із займаної посади правомірно у зв'язку з закінченням строку трудового договору. При звільненні за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавець встановлює обов'язок роботодавця працевлаштувати лише певні категорії працівників, до яких позивач не належить.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , який просив таке скасувати та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що з кінця серпня 2019 року працівники ГУ ДФС були попереджені про наступне вивільнення та за погодженою пропозицією поетапно протягом серпня, вересня, жовтня переводилися в Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС), однак щодо нього попередження та пропозиція про переведення на посаду старшого державного ревізора-інспектора відділу по роботі з боргом Івано-Франківського управління ГУ ДПС на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 були надані 13 листопада 2019 року. Внаслідок відсутності проведення оцінки продуктивності праці та кваліфікації, без врахування переваг на залишення на роботі, несвоєчасного попередження та пропозиції відповідачем штучно створено підставу звільнення, передбачену пунктом 2 статті 36 КЗпП, з метою позбавлення його права на державну службу. Наполягає на наявності у ГУ ДПС вакансій за посадами, що відповідали посаді, з якої позивач був звільнений, а також потребу у кваліфікованих працівниках. Тому вважає, що відсутність пропозиції роботи щодо нього носить дискримінаційний характер.
Вважає, що згідно з діючим законодавством та з урахуванням роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби ОСОБА_2 за власною заявою мала бути переведеною з посади старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС на відповідну посаду в ГУ ДПС без переривання відпустки.
Враховуючи, що обставини перебування на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 змінилися внаслідок переведення ОСОБА_2 до ГУ ДПС, трудовий договір набув статусу безстрокового, а отже наказ ГУ ДФС від 10 грудня 2019 року №442-о про звільнення позивача у зв'язку з закінчення строку трудового договору підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС просило залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому наполягає на тому, що не може бути належним відповідачем у справі, що розглядається, оскільки ОСОБА_1 не перебував із ГУ ДФС у трудових відносинах, а ГУ ДФС на час прийняття оскаржуваного судового рішення ліквідоване не було.
ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.
Представники ГУ ДПС у судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечили обґрунтованість апеляційних вимог та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник ГУ ПФС, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 15 вересня 2004 року працював в органах державної податкової служби на різних посадах.
17 жовтня 2018 року головним державним інспектором з питань організації роботи ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС Григорівим В.М. на ім'я начальника ГУ ДФС було подано заяву про призначення в ГУ ДФС у порядку переведення на посаду старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її на роботу.
Відповідно до наказу ГУ ДФС від 17 жовтня 2018 року №436-о, згідно з поданою заявою від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , головного державного інспектора з питань організації роботи ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС було призначено у порядку переведення на посаду старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління Головного управління ДФС на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її на роботу.
У зв'язку з реорганізацією територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», наказу Державної фіскальної служби України від 31 липня 2019 року №7-рг «Про реорганізацію головних управлінь ДФС в областях та м. Києві», наказу Державної податкової служби України від 12 липня 2019 року №17 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Державної податкової служби України» та наказу ГУ ДПС від 16 серпня 2019 року №1 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС в Івано-Франківській області на 2019 рік» ОСОБА_1 13 листопада 2019 року був попереджений про наступне вивільнення 14 січня 2020 року з посади старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС (на посаді на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 ) (т.1 а.с.92).
ОСОБА_1 із вказаним попередженням про наступне вивільнення ознайомлений 13 листопада 2019 року, що підтверджується його підписом.
Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення-пропозиції, з метою дотримання прав позивача на продовження проходження державної служби ОСОБА_1 13 листопада 2019 року відповідно до його кваліфікації запропоновано для переведення наявна вакантна посада в ГУ ДПС: старший державний ревізор-інспектор відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДПС на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її на роботу.
Із запропонованою посадою ОСОБА_1 не погодився, про що у відповідній графі повідомлення-пропозиції 13 листопада 2019 року здійснив запис «Не погоджуюсь» (т.1 а.с.93).
28 листопада 2019 року старшим державним ревізором-інспектором відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС Кулик О.М. на ім'я начальника ГУ ДФС ОСОБА_3 подано заяву від 28 листопада 2019 року, у якій вона просила перервати надану їй відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох річного віку та дозволити приступити до виконання службових обов'язків з 12 грудня 2019 року (т.1 а.с.62).
У зв'язку з поданою ОСОБА_2 заявою від 28 листопада 2019 року начальником ГУ ДФС Столярик І.М. прийнято наказ №1392-в від 28 листопада 2019 року «Про переривання відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 », згідно з яким наказано старшому державному ревізору-інспектору відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС ОСОБА_2 приступити до виконання службових обов'язків 12 грудня 2019 року у зв'язку з перериванням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надану наказом ГУ ДФС від 06 грудня 2017 року №1028-в (т.1 а.с.63).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 та статті 85 Закону України «Про державну службу» наказом ГУ ДФС №442-о від 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 на підставі заяви ОСОБА_2 від 28 листопада 2019 року, наказу ГУ ДФС «Про переривання відпустки ОСОБА_2 » від 28 листопада 2019 року №1392-в звільнено 11 грудня 2019 року з посади старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС, який перебував на посаді на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 , у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП (т.1 а.с.64).
ОСОБА_1 не погодився із своїм звільненням наказом ГУ ДФС від 10 грудня 2019 року №442-о та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 та статті 85 Закону України «Про державну службу» та пункту 2 статті 36 КЗпП у зв'язку з закінченням строку трудового договору було правомірним.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регламентовано приписами Закону України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина 2 статті 5 Закону №889-VIII).
Згідно із частиною 3 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Як зазначено у частині 1 статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Приписами статті 23 КЗпП встановлено, що трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Частиною 2 статті 85 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону).
Частиною 2 статті 58 Закону №889-VIII встановлено, що додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.
Згідно з частиною 3 статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Приписами частини 1 статті 18 вказаного Закону передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позивачем не заперечується того, що наказом ГУ ДФС від 06 грудня 2017 року №1028-о старшому державному ревізору-інспектору відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС ОСОБА_2 було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 06 грудня 2017 року по 31 серпня 2020 року, а наказом ГУ ДФС №436-о від 17 жовтня 2018 року він був призначений з 18 жовтня 2018 року у порядку переведення з посади головного державного інспектора з питань організації роботи ДПІ в м. Івано- Франківську на посаду старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її- на роботу.
При цьому позивачем не заперечується право ОСОБА_2 перервати надану їй відпустку до досягнення дитиною 3-річного віку та вийти на роботу, що має наслідком його звільнення із займаної посади.
Як слідує з матеріалів справи, оспорюваним наказом ГУ ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 10 грудня 2019 року №442-о, позивача було звільнено з посади старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління ГУ ДФС, на якій він перебував на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 , у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП, пункту 2 частини 1 статті 83, статті 85 Закону Закону №889-VIII з 11 грудня 2019 року.
Підставою для прийняття цього наказу була заява ОСОБА_2 від 28 листопада 2019 року, у якій вона виявила бажання перервати свою відпустку по догляду за дитиною та приступити до виконання службових обов'язків, яка була задоволена наказом ГУ ДФС від 28 листопада 2019 року №1392-в «Про переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 ».
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що наказ ГУ ДФС від 28 листопада 2019 року №1392-в позивачем у рамках цієї справи не оскаржується.
На підставі аналізу наведених правових норм та встановлених у ході розгляду справи фактичних обставин суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що у ГУ ДФС не було жодних підстав відмовити ОСОБА_2 у перериванні відпустки по догляду за дитиною, що мало наслідком її вихід на роботу та звільнення ОСОБА_1 із посади, яку він обіймав на час її відсутності, як основного працівника.
Доводи ОСОБА_1 про те, що його трудовий договір слід вважати укладеним на невизначений строк на підставі приписів статті 39-1 КЗпП, на думку апеляційного суду, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь, довільне, невиправдано спрощене і неправильне трактування вимог діючого законодавства.
Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що подавши 17 жовтня 2018 року заяву про призначення в ГУ ДФС в Івано-Франківській області у порядку переведення на посаду старшого державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Івано-Франківського управління на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її на роботу ОСОБА_1 тим самим погодився на укладення строкового трудового договору та узгодив його припинення із виходом з відпустки по догляду за дитиною цього основного працівника.
Як вже зазначалося, відповідно до частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
При цьому апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 у рамках цієї адміністративної справи не заявляв позовних вимог про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідачів щодо нього при проведенні реорганізацією територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», наказу Державної фіскальної служби України від 31 липня 2019 року №7-рг «Про реорганізацію головних управлінь ДФС в областях та м. Києві», наказу Державної податкової служби України від 12 липня 2019 року №17 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Державної податкової служби України» та наказу ГУ ДПС від 16 серпня 2019 року №1 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС в Івано-Франківській області на 2019 рік».
Відтак, оскільки відповідно до частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, відповідні доводи скаржника судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 300/29/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 06 липня 2022 року.