Головуючий-суддя у першій інстанції: Біньковська Н.В.
06 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3388/21 пров. № А/857/323/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі № 300/3388/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
07.07.2021р. ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області в якому просила суд:
- визнати протиправним рішення від 12.02.2021р. №19 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області від 01.02.2021р. №59;
- зобов'язати здійснити з 19.02.2020р. перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області від 01.02.2021р. №59;
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 09.01.1996р. - 26.03.2004р. працювала суддею Калуського міського суду, з 27.03.2004р. - 03.10.2016р. суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
Постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 22.09.2016р. за №1600-VIІI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.10.2016р. №02-06.2/82 "Про відрахування зі штату суду судді ", ОСОБА_1 , відраховано із складу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з 03.10.2016р., у зв'язку з поданням заяви про відставку.
З 04.10.2016р. позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.10.2020р. яке залишене без змін Восьмим апеляційним адміністративним судом визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо видачі довідки ОСОБА_1 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 194 від 12.03.2020р. без врахування до посадового окладу регіонального коефіцієнта 1.1, передбаченого ч.4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та зобов'язаного Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначити посадовий оклад, що становить 30 % прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020р. із застосуванням регіонального коефіцієнта 1.1.
01.02.2021р. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області видав позивачу довідки №59, №60 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначено посадовий оклад, що становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 18.02.2020р. із застосуванням регіонального коефіцієнта 1.1.
04.02.2021р. ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок від 01.02.2021р. №59, №60 яка видана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській прийняв рішення про відмову у перерахунку пенсії №19 від 12.02.2021р. у зв'язку з тим, що не відбувалось підвищення суддівської винагороди працюючих суддів, що свідчить про відсутність підстав для перерахунку з 19.02.2020р.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів”.
п.2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Так, ч.1 ст.142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (ч.2 ст.142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
ч.4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Із змісту ч.3 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” видно, що базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
п.22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (п.23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 №193-IX “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування”, який набрав чинності 07.11.2019р., виключено зазначені вище п.22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, якими передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”.
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п.23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Досліджуючи поняття “щомісячне довічне грошове утримання судді”, Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011р. №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013р. № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999р. № 6-рп/99, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004р. № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005р. № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007р. № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008р. № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020р. № 2-р/2020.
Так, даному Конституційного Суду України від 18.02.2020р. № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” зі змінами.
В п.15-17 рішення зазначено, що згідно з положеннями п.25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п.4 ч.6 ст.126 Конституції України).
Таким чином, відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013р. № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абз.5, 6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013р. № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої ст.126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020р. у справі № 2-р/2020 п.25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яким передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно ч.1 ст.91 Закону України від 13.07.2017р. № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
ст.152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. № 2-р/2020 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019р. у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020р. у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним.
Такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач з 19.02.2020р., обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. у справі № 2-р/2020.
Тобто, саме з 19.02.2020р., наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” на підставі довідок про суддівську винагороду Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області № №59, 60 від 01.02.2021р. про суддівську винагороду (станом на 18.02.2020р. та 01.01.2021р.).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Не приймає до уваги колегія суддів доводи апелянта про пропуск позивачем строків звернення з позовом до суду, оскільки про порушене право ОСОБА_1 дізналась 20.04.2021р. коли отримала рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці від 12.02.2021 р. № 19, а в суд з даним позовом остання звернулась 07.07.2021р. в межах шестимісячного строку з дня коли особа дізналась про порушення свого права відповідно до ст.122 КАС України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі № 300/3388/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 06.07.2022р.