Головуючий суддя у першій інстанції: Мірінович У.А.
18 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/6428/21 пров. № А/857/3766/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
представника позивача: Вароди П.Б.
представника апелянта: Кравець В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 року у справі № 500/6428/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Афродіта-М" до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,-
09.10.2021р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Афродіта-М" (далі по тексту -ТзОВ «"Афродіта-М") звернувся з позовом до Міністерства юстиції України в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про відмову у задоволенні скарги» від 19.07.2021р. №2424/7, який прийнятий на підставі висновку Південно-Західної регіональної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 02.07.2021р.;
- зобов'язати повторно розглянути скаргу ТзОВ «Афродіта-М» від 19.02.2021р. №11/86, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України за №6482-33-21 від 22.02.2021р.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.01.2022р. позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянт Міністерство юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить суд, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Крім того, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить суд, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
В судовому засіданні представник позивача Варода П.Б. просив суд, апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні представник апелянта Міністерства юстиції України Кравець В.І. просила суд, апеляційну скаргу задовольнити з підстав в ній зазначених, та не заперечила проти задоволення апеляційної скарги третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1
12.05.2022р. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від представника апелянта ОСОБА_1 - Турчин-Кукаріної І.В. про відкладення розгляду справи у зв'язку із введенням воєнного стану.
При цьому, представника апелянта ОСОБА_1 - Турчин-Кукаріна І.В. в даному клопотанні не зазначає нових обставин та доказів тощо які суттєво можуть вплинути на вирішення справи по суті.
Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки, неявка ОСОБА_1 та її представника Турчин-Кукаріна І.В. в судове засідання не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №241671750 від 25.01.2021р. видно, що ТзОВ «Афродіта-М», на праві приватної власності, належить об'єкт житлової нерухомості квартира АДРЕСА_1 . ( т.1 а.с. 15).
У цьому ж будинку та за цією ж адресою, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 придбала два об'єкти нерухомості, а саме:
-квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 31,7 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 20.06.2017р., який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстровано в реєстрі за №734 ( т.1 а.а. 22-25).
-квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 68,5 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 30.07.2015р., який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстровано в реєстрі за №9162 ( т.1 а.с. 26-29).
Із змісту рішення державного реєстратора Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.06.2019р. №47540392 видно, що проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нежитлової нерухомості за адресою АДРЕСА_4 а саме: приміщення 2 (салон краси) загальною площею 99,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1860799961101, номер запису про право власності 32171892 (т.1 а.с. 18-21).
Зокрема, державний реєстратор Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О. здійснив реєстрацію «новоствореного» об'єкта нежитлової нерухомості (салону краси) за номером 1860799961101, що належить ОСОБА_1
19.02.2021р. позивач ТзОВ «Афродіта-М», звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державного реєстратора Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О., яка зареєстрована 22.02.2021р. за № №6482-33-21 ( т.1 а.с. 13-14)
Із змісту скарги видно, що державний реєстратор не врахував, що у ОСОБА_1 відсутні документи, про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, та не врахував факт об'єднання нежитлового та житлового приміщення, які загрожують цілісності будинку з огляду на самовільне облаштування отвору у внутрішній несучій стіні.
Наказом Міністерства юстиції України від 19.07.2021р. №2424/7 відмовлено у задоволенні скарги ТзОВ «Афродіта-М» від 19.02.2021р. №11/86 у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч.5 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» оскільки, скаржник не підтвердив факт порушення своїх прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення. ( т.1 а.с. 31 )
ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:
1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;
2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;
3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;
4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо, зокрема скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті.
Із змісту п.2 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 (далі - Порядок №1128) видно, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.
Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
Згідно п.5, п.6 Порядку №1128, Мін'юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін'юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін'юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін'юсту чи його територіального органу.
Якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до п.5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін'юст чи відповідний територіальний орган приймає не пізніше десяти робочих днів з дня її реєстрації рішення про відмову в задоволенні такої скарги із зазначенням мотивів такої відмови.
В п.8, п.9 Порядку №1128 видно, що у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до п.5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін'юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, що оскаржуються.
Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:
1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;
2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;
3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;
4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;
5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Відповідно до п.13, п.14 Порядку №1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:
1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту;
2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.
За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін'юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.
Як видно з матеріалів справи спір між сторонами виник стосовно прийняття Міністерством юстиції України наказу від 19.07.2021р. №2424/7 «Про відмову у задоволенні скарги», який за своїм змістом є відмовою у розгляді скарги по суті.
Із змісту абз.2 ч.5 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», видно, що скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004р. у справі №4-рп/2004 встановлено, що правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України (п.7 ч.1 ст.92), виключно законами України, зокрема Цивільним кодексом України.
ст.368 Цивільного кодексу України дає визначення поняттю спільної сумісної власності, а саме: спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
В ст.369 Цивільного кодексу України передбачено і порядок здійснення права спільної сумісної власності, а саме: ч. 2 цієї статті вказує на те, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Аналогічні норми містяться в Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який набрав чинності 01.07.2015р.
Зокрема, ст.4, ст.5 цього закону встановлено, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку, спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновків, що всі власники житлових та/або нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися приміщеннями загального користування, несучими, огороджувальними та несуче-огороджувальними конструкціями будинку, механічними, електричними, сантехнічними та іншими обладнаннями всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, при цьому жоден власник немає пріоритетного права перед іншими співвласниками на користування вказаним майном будинку.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що реєстраційні дії державного реєстратора призвели до реєстрації «новоствореного» об'єкта нежитлової нерухомості (салону краси) за номером 1860799961101, внаслідок об'єднання двох об'єктів житлової нерухомості, що належать ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_4 якого ТзОВ «Афродіта-М» також належить квартира на праві приватної власності..
Отже, об'єднання вказаних об'єктів нерухомості відбулось шляхом вчинення дій з майном багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , який в розумінні ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України, - є спільним майном багатоквартирного будинку, та яке, в свою чергу, є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, в тому числі позивача.
Із змісту оскаржуваного наказу видно, що Міністерство юстиції України відмовив у задоволенні скарги ТзОВ «Афродіта М» від 19.02.2021р. №11/86 у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч.5 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки не підтверджено факт порушення прав позивача у результаті прийняття державним реєстратором Кременецької міської ради Тернопільської області Костиника М.О. рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нежитлової нерухомості за адресою АДРЕСА_4 саме: приміщення 2 (салон краси) загальною площею 99,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1860799961101.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дане рішення державного реєстратора впливає на права ТзОВ «Афродіта М», як співвласника майна багатоквартирного будинку, яке є спільною сумісною власністю, що не спростували апелянти.
Крім того, доводи апелянта про те, що позивач до скарги не долучив доказів, які підтверджують що рішення державного реєстратора порушує його прав, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки це не носить обов'язкового характеру, такі докази додаються до скарги лише за їх наявності.
Отже, висновки Міністерства юстиції України про те, що скаргу позивач оформив без дотримання вимог, визначених ч.5 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є необґрунтованими та оскаржений наказ протиправним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України повторно розглянути скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Афродіта-М» від 19 лютого 2021 року №11/86, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України за №6482-33-21 від 22 лютого 2021 року, оскільки це є ефективним способом захисту порушених прав позивача.
Не приймає до уваги колегія суддів доводи апелянта Міністерства юстиції України про те, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, оскільки, Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.01.2022р. відмовлено в задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі. Дана ухвала набрала законної сили.
Крім того, апелянт Міністерства юстиції України не скористався правом на апеляційне оскарження даної ухвали.
Разом з тим, звертаючись з позовом о суду позивач діє з метою захисту порушених прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, оскільки предметом спору у даній справі є рішення суб'єкта владних повноважень щодо відмови у розгляді скарги. Тому, даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційних скарг зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,--
Апеляційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду ід 06.01.2022р. у справі № 500/6428/21- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
У зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Шавеля Р.М. у відпустці у період з 30.05.2022р. - 20.06.2022р , повний текст судового рішення складено та підписано 06.07.2022 р.
У зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Хобор Р.М. у відпустці у період з 13.06.2022р. - 29.06.2022р , повний текст судового рішення складено та підписано 06.07.2022 р.
У зв'язку з перебуванням головуючої судді Бруновської Н.В. у відпустці у період з 21.06.2022р. - 04.07.2022р , повний текст судового рішення складено та підписано 06.07.2022 р.