Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 липня 2022 року Справа№200/18768/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мозгової Н.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
21 грудня 2021 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вулиця Свободи, будинок №5) про визнання протиправними дії щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.01.2017 року, зобов'язання відновити нарахування та виплату заборгованості з щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.01.2017 року.
Так, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що він перебував у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа і отримував страхові виплати до 01.01.2017 року. Здійснення щомісячних страхових виплат було припинено у зв'язку зі зміною місця проживання. Вважає, що управлінням припинено виплату страхових виплат за відсутності законодавчо встановлених підстав, що порушує, на його думку, конституційні права на належний соціальний захист.
Ухвалою суду від 28.12.2021 року було визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вдповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, де зазначив, що вимоги позивача не підлягають задоволенню. Свою позицію вмотивовував тим, що страхові виплати позивачу припинені з 01.01.2017 року на підставі особистої заяви від 12.01.2017 року про зняття з обліку та припинення виплати щомісячних страхових виплат у зв'язку зі зміною місця проживання. З січня 2017 року по теперішній час заяви позивача про призначення щомісячних страхових виплат, як особі, яка має на це право не надходило. Будь - яких заходів з приводу поновлення страхових виплат протягом усього строку позивач не приймав. Вважає, що позивач скористався своїм правом на відмову від страхових виплат на власний розсуд. Вважає, що відмова позивача від свого права на отримання страхових виплат не суперечить ст.21 Конституції України та ч.3 ст.12 ЦК України. Додав, що позивачем не надано жодних документів, у тому числі рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України», тому управління не має правових підстав для здійснення нарахування та виплати страхових виплат.
З 07.02.2022 року по 27.02.2022 року суддя перебувала у відпустці. Після її завершення у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, рішенням Ради суддів України № 9 від 24.02.2022 року, наказом голови Донецького окружного адміністративного суду №14/1-г від 26.02.2022 року про запровадження особливого режиму роботи суду, у встановлений КАС України строк рішення по справі з об'єктивних причин не було прийнято. Зважаючи на вихід судді з відпустки 22.06.2022 року, справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, місце проживання якого було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.04.2017 року №0000187186.
Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, має самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.
Судом встановлено, що позивач перебував на постійному обліку та отримував страхові виплати по втраті годувальника у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області з 01.08.2009 року.
З червня 2014 року м. Горлівка знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Вказане підтверджується листом від 15.12.2021 року №Х-01-04/19-946.
21.01.2016 року позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівці Донецької області, у якій просив продовжити раніше призначену страхову виплату у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.
Постановою від 12.01.2016 року №0534/75144/5682.1/13 продовжено позивачу раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку.
12.01.2017 року позивачем була подана заява про зняття з обліку у зв'язку зі зміною місця проживання.
Постановою від 12.01.2017 року №0534/75144/18 позивачу припинено виплату з 01.01.2017 року. Причина припинення: відмова потерпілого від отримання виплат (заява потерпілого).
Як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність невиплати позивачеві заборгованості по страховим виплатам за період з 01.01.2017 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України - державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття визначає випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України та позивач не звернувся до відповідача з заявою про продовження страхових виплат.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено з 01.01.2017 року у зв'язку із відмовою позивача від отримання виплати через зміну місця його проживання.
Водночас, Законом № 1105-XIV та Порядком № 24 Фонду не надано повноважень щодо припинення страхових виплат на підставі заяви потерпілого у зв'язку зі зміною місця проживання.
Суд зазначає, що підстави, зазначені Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, не є передбаченими законом підставами для припинення виплат. Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом, для припинення та не виплати сум страхових виплат за попередній період, що відповідно не створює для позивача обов'язок для повторного звернення.
Порядок № 27 не є законом, а є підзаконним нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365” в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 N 365.
Суди дійшли висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, після нового звернення позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі “Брумареску проти Румунії”, заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі “Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії”, заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі “S.W. проти Об'єднаного Королівства”, заява № 20166/92, пункт 36).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі “Вєренцов протиУкраїни”, № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 року у справі “Дель Ріо Прада проти Іспанії”, заява № 42750/09, пункт 93).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, а саме: визнання дій протиправними щодо невиплати щомісячних страхових виплат, суд зазначає, що в даному випадку вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції та не тягнуть за собою настання будь-яких негативних наслідків для особи, правові наслідки для позивача тягне акт індивідуальної дії - постанова Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування НВВП у м. Костянтинівці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.01.2017 року № 0534/75144/18.
Отже достатнім та необхідним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та скасування постанови Відділення ВД ФССНВВП у м. Костянтинівці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.01.2017 року № 0534/75144/18.
Разом з тим, пунктом 3 постанови КМУ № 167 внесені зміни у постанову КМУ від 5 листопада 2014 р. № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 95, ст. 2736; 2015 р., № 81. ст. 2695): пункт 1 викладений в такій редакції: "1. Установити, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81. ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).
Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Починаючи з 1 липни 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
В постанові від 21.08.2018 року у справі № 219/3611/17 Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: “Без відкриття позивачем рахунку в установі - Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України, у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01.07.2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01.07.2016 року може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ Державний ощадний банк України”.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на фактичні обставини справи, суд вважає ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та скасування постанови Відділення ВД ФССНВВП у м. Костянтинівці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.01.2017 року № 0534/75144/18, зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з щомісячних грошових страхових виплат з 01.01.2017 року на рахунок, відкритий в АТ “Державний ощадний банк України”.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. за вимогу немайнового характеру.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 454,00 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вулиця Свободи, будинок №5) про визнання протиправними дії щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.01.2017 року, зобов'язання відновити нарахування та виплату заборгованості з щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.01.2017 року - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівці Донецької області від 12.01.2017 року № 0534/75144/18 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 .
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул.Свободи, б.5) відновити нарахування та виплату заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) з щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності з 01.01.2017 року на рахунок, відкритий в АТ “Державний ощадний банк України”.
У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул.Свободи, б.5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Повний текст судового рішення складено та підписано 06.07.2022 року.
Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Н.А. Мозговая