м. Вінниця
05 липня 2022 р. Справа № 120/18701/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням від 07.02.2022 року з урахуванням ухвали від 17.05.2022 року про виправлення описки у цій справі, позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок, нарахування та виплачувати ОСОБА_1 на загальних підставах пенсію за віком з 07.10.2009 року з урахуванням усіх складових пенсійних виплат (підвищень, надбавок, доплат, індексації), як непрацюючого пенсіонера, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та з урахуванням довідки про заробітну плату за період роботи з січня 1988 року по липень 1993 року, а з жовтня 2017 року провести осучаснення пенсії позивача. Зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проводити виплату пенсії на вказаний позивачем в матеріалах пенсійної справи банківський рахунок.
У зв'язку із невиконанням судового рішення позивачем подано заяву про встановлення судового контролю.
Ухвалою від 06.06.2022 року заяву задоволено та зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом семи днів подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 07.02.2022 року.
Управлінням надано звіт, зміст якого свідчить про проведення перерахунку пенсії позивача з 01.10.2009 року з урахуванням довідки про заробітну плату за період роботи з січня 1998 року по липень 1993 року. При цьому для розрахунку розміру пенсії взято оптимально вигідний період з 01.05.1988 року 01.04.1993 року, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати склав 0,77155, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії 716,62 грн.
Також, застосовано надбавку, як непрацюючому пенсіонеру.
Крім того, з жовтня 2017 року проведено осучаснення пенсії позивача шляхом застосування показника заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки, що фактично призвело до зростання розміру пенсії.
Також з 01.03.2021 року проведено перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та, який зараховується для обчислення пенсії, у розмірі 1.11.
З 01.02.2022 року проведено перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14.
Розрахунок пенсії з 01.03.2022 року наступний: 1805,79 грн. - основний розмір пенсії, обчислений відповідно до ст. 27 Закону України № 1058 (4773,06 грн. х 0,37833); 128,21 грн. - доплата до прожиткового мінімуму, 306,98 грн. - доплата за 17 років понаднормового стажу, 666 грн. - доплата 65 річним, 62,31 грн. - доплата до індексації, 570 грн. - компенсаційна виплата 80-ти річним. Загальний розмір пенсії склав 3539,29 грн.
Окрім того, у зазначений період, позивачу проведено перерахунок пенсії у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З підстав чого в червні позивач вже отримала 8635,61 грн.
У зв'язку з чим відповідач вказує, що управлінням забезпечено виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.02.2022 року у даній справі в межах покладених зобов'язань та наявного фінансового ресурсу.
Представником позивача надані заперечення щодо наданого звіту управлінням, у яких останній не погодився із встановленим показником середньої заробітної плати, а відтак і не погодився із сумою нарахованої пенсії. Також, зауважив, що відповідачем не було нараховано позивачу підвищення пенсії, як дитині війни.
Ухвалою від 21.06.2022 року відмовлено головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області у прийнятті звіту в частині нарахування доплати до пенсії, як дитині війни та повторно надано строк до 01.07.2022 року подати звіт про виконання рішення суду від 07.02.2022 року.
На виконання вимог суду управлінням надано звіт, у якому зазначено, що управлінням з урахуванням усіх складових пенсійних виплат (підвищень, надбавок, доплат, індексацій) як непрацюючого пенсіонера, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням довідки про заробітну плату за період роботи з січня 1988 року по липень 1993 року, та з урахуванням осучаснення з жовтня 2017 року нараховано ОСОБА_2 за період з 07.10.2009 року по 30.06.2022 року кошти в сумі 136268, 36 грн., що включено до виплатних відомостей на липень поточного року.
Не погоджуючись з наданим звітом, представник позивача надав заяву про неприйняття судом звіту, яку мотивував тим, що управлінням застосовано неправильні показники при розрахунку розміру пенсії з метою заниження такого розміру. Зауважує, що в порушення ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме середньомісячний заробіток до пенсії в сумі 716,62 грн., розрахований із показника середньої заробітної плати для перерахунку пенсії за 2006 рік - 928,82 грн., та визначено індивідуальний коефіціент 0,77155. Водночас, відповідно до норм зазначеної статті визначено, що для обчислення пенсії за віком має застосовуватись показник середньої заробітної плати протягом року, попередній року звернення за призначенням пенсії. Тому під час розрахунку пенсії позивача за період з 07.10.2009 року по 31.10.2009 року і далі, управління мало застосовувати показник середньої заробітної плати за 2008 рік - 1573,99, відповідно середньомісячний заробіток складе 1214,41 грн. Також не погоджується із сумою підвищення, як дитині війни, у розмірі 163,20 грн., замість 49,80 грн.
Також зазначає, що на виконання рішення суду від 18.05.2021 року у справі № 120/2182/21-а позивачу було виплачено компенсацію втрати частини доходів за затримку виплати пенсії, починаючи з 07.10.2009 року. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати доходу за затримку виплати пенсії, починаючи з 07.10.2009 року з урахуванням перерахунку (збільшення розміру) пенсії на виконання рішення у цій справі.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши звіт відповідача та доводи сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 року Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 року № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.
Так, частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення КАС України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 року у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 року у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, а також накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки ухвалою від 21.06.2022 року відповідачу надавався новий строк для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі, за результатами розгляду такого звіту суд, в силу вимог закону, може або накласти на начальника головного управління штраф за невиконання судового рішення, або прийняти звіт про виконання судового рішення.
Інших повноважень суду при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах статтею 382 КАС України не передбачено.
На виконання ухвали суду відповідач подав звіт про виконання рішення суду від 07.02.2022, в якому зазначив, що відповідно до покладеного рішенням обов'язку, управлінням проведено перерахунок з урахуванням усіх складових пенсійних виплат (підвищень, надбавок, доплат, індексацій) як непрацюючого пенсіонера, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням довідки про заробітну плату за період роботи з січня 1988 року по липень 1993 року, та з урахуванням осучаснення з жовтня 2017 року управлінням нараховано ОСОБА_2 , за період з 07.10.2009 року по 30.06.2022 року кошти в сумі 136268, 36 грн., що включено до виплатних відомостей на липень поточного року.
Як встановлено з наданого звіту, управлінням дійсно проведено перерахунок пенсії позивача з 01.10.2009 року з урахуванням довідки про заробітну плату за період роботи з січня 1998 року по липень 1993 року, при цьому для розрахунку розміру пенсії взято оптимально вигідний період з 01.05.1988 року 01.04.1993 року. Визначений відповідно до ст. 40 Закону № 1058, разом з тим індивідуальний коефіцієнт заробітної плати склав 0,77155, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії - 716,62 грн. Також, застосовано надбавку, як непрацюючому пенсіонеру. Крім того, з жовтня 2017 року проведено осучаснення пенсії позивача шляхом застосування показника заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки.
З 01.03.2021 року відповідно до постанови КМУ від 22.02.2021 року № 127 "Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів 2021 році" проведено перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та, який зараховується для обчислення пенсії, у розмірі 1.11.
З 01.02.2022 року відповідно до постанови КМУ № 118 від 16.02.2022 року "Про індексацію пенсії та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" проведено перерахунок пенсії відповідно до ст. 42 Закону України № 1058 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14.
Розрахунок пенсії з 01.03.2022 року наступний: 1805,79 грн - основний розмір пенсії, обчислений відповідно до ст. 27 ЗУ № 1058 (4773,06 грн х 0,37833); 128,21 - доплата до прожиткового мінімуму 1934, 306,98 грн - доплата за 17 років понаднормового стажу, 666 грн - доплата 65 річним, 62,31 грн - доплата до індексації, 570 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним. Загальний розмір пенсії склав 3539,29 грн.
Окрім того, у зазначений період, позивачу проведено перерахунок пенсії у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З підстав чого в червні позивач вже отримала 8635,61 грн.
Також встановлено, що відповідачем проведено нарахування пенсії позивачу із застосуванням надбавки до пенсії, як дитині війни.
Підсумовуючи зазначене, суд наголошує, що управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області фактично вчиненні дії по виконанню рішення суду та, які в повній мірі відображають суть резолютивної частини цього рішення, якою задоволено вимоги позивача.
Разом з тим, суд вважає за належне акцентувати увагу позивача стосовно тверджень щодо нарахування пенсії у заниженому розмірі.
З даного приводу слід зазначити, що питання встановлення показника середньої заробітної плати для перерахунку пенсії, визначення розміру підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни, що як наслідок призвело до нарахування пенсії та її складових у заниженому розмірі, є не погодження останьої із розміром нарахованої пенсії.
При цьому, судом у рішенні від 07.02.2022 року дані питання не досліджувались та більше того, оцінка таким не надавалась.
Таким чином, суд констатує, що в даному випадку, позивач не погоджується саме із сумою нарахованої пенсії, разом з тим, це питання має розглядатися в межах іншого правового поля, що за своєю суттю є новим позовом.
Також, стосовно виплати компенсації втрати частини доходів за затримку виплати пенсії на виконання рішення суду у справі № 120/2182/21 та не здійснення такої виплати з урахуванням перерахунку у цій справі.
Слід зазначити, що таке питання під час розгляду справи № 120/18701/21 не досліджувалось та на стадії виконання рішення оцінка такому теж не надається, оскільки таке стосується виконання двох різних рішень у різні часові проміжки.
Стосовно заборгованості виплати пенсії позивачу, варто зазначити, що управлінням Пенсійного фонду за період з 07.10.2009 року по 30.06.2022 року нараховано 136268,36 грн., та таку виплату включено до виплатних відомостей на липень місяць поточного року.
У зв'язку із зазначеним, суд зазначає, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Таким чином, оскільки належних доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд доходить висновку про відсутність підстав для накладення на начальника головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу в порядку, визначеному ст. 382 КАС України.
При цьому суд враховує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
З огляду на викладене, суд вважає, що головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надало докази вчинення необхідних та залежних від нього дій з метою виконання рішення суду, а тому наявні підстави для прийняття звіту.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України суд, -
Прийняти поданий головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі № 120/18701/21-а за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Альчук Максим Петрович