м. Вінниця
05 липня 2022 р. Справа № 120/3702/22
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій Пенсійного фонду що полягають у відмові позивачу нарахувати та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до положень п. 7-1 Розділу VІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 06.05.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Зазначає, що згідно матеріалів пенсійної справи позивач працювала на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п "е" - "ж" Закону № 1788 не менше 30 років, проте відсутня інформація для визначення форми власності даних установ.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що з 14.10.2021 року позивач перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком.
03.12.2021 року позивач зверталась із заявою до управління про виплату їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до положень п. 1.7 Розділу VІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом № 0200-0306-9/5625 від 20.01.2022 року управління повідомило, що на день отримання заяви позивача, відсутня інформація про страховий стаж позивача станом на жовтень 2021 року, тому грошову допомогу нараховано не було. Рекомендовано позивачу звернутись із відповідною заявою про нарахування такої допомоги.
21.02.2022 року позивач звернулась із заявою про нарахування відповідної допомоги.
Листом № 2248-2382/Я -02/080200/22 від 23.03.2022 року відповідач повідомив про відмову в нарахуванні та виплаті позивачу допомоги, з підстав відсутності інформації для визначення форми власності установ, в яких позивач працювала на посадах відповідно до п. "е" - "ж" ст. 55 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись з такими діями Пенсійного фонду позивач звернулась в суд з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
У відповідності до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
У відповідності до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах, державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж"- статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у в розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 23.11.2011 року №1191 затверджено порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати. Відповідно до п. 2 вказаного порядку, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" та Переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення".
Відповідно до п. 5 вказаного порядку грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Відповідно до п. 6 вказаного порядку, для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення. Відповідно до п. 7 вказаного порядку, виплата грошової допомоги з здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Згідно п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років за Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, що також підтверджується положеннями ст. 21 Закону України "Про позашкільну освіту" відповідно до якої педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Відповідно до матеріалів справи, наявність спеціального стажу роботи та страхового стажу у позивача відповідачем не заперечується.
Крім того, відповідно до наявних матеріалів справи, судом встановлено, що позивач працювала у Вищому художньому професійно-технічному училищі № 5 на посаді: - викладача; - заступника директора з навчально-виховної роботи.
Також позивач працювала у дитячому садочку - яслах № 71 м. Вінниці на посаді вихователя.
У дитячому садочку № 34 м. Вінниці теж працювала на посаді вихователя.
Крім того, позивач працювала в ДНЗ № 29 м. Вінниці на посаді вихователя.
Таким чином, зазначений страховий стаж було враховано періоди роботи у зазначених закладах. Відтак, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.
Враховуючи, що пенсію за віком позивачу призначено відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" тому, суд вважає, що позивач має законне право на призначення та виплату їй грошової допомоги згідно із п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки страховий стаж останньої на посадах передбачених пунктами "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" становить понад 30 років і до моменту призначення пенсії по віку жодних виплат не отримувала.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в України ґрунтується на принципах, згідно з яким ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Одночасно дана норма встановлює, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межах повноважень і способом передбаченим законодавством України.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України, види і форми пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.
Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище, дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення адміністративного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020 року, № 640/15803/19 від 05.08.2020 року.
До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано:
- договір про надання правової допомоги від 19.04.2022 року, у якому встановлено розмір гонорару адвоката на загальну суму 4500 грн.
- попередній розрахунок судових витрат у якому зазначено, що робота адвоката оплачується у розмірі 800 грн/год та адвокатом було надано послуги з опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини - 1 год (800 грн); - формування правової позиції, консультування, аналіз судової практики - 1 год (800 грн); - підготовка та подання процесуальних документів по справі - 3 год (2400 грн).
- квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату адвокату гонорару у розмірі 4500 грн.
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльність видане 24.02.2012 року;
- ордер на надання правничої допомоги серії АВ № 1034064 від 27.04.2012 року.
Отже, шляхом математичного підрахунку встановлено, що витрати в розмірі 4000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.
Стосовно витрат в сумі 500 грн, до суду не було надано належних та допустимих доказів понесення таких.
Разом з тим, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу .
Крім того, належним буде наголосити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також, на сталу судову практику у даній категорії справ, суд дійшов висновку, що виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, що зазначенні витрати на оплату послуг адвоката підлягають зменшенню в розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги відповідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн. та понесенні витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2000 грн., за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович