ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2022Справа № 910/12474/21
Господарський суд міста Києва у складі:
судді - Бондаренко - Легких Г. П.,
за участю секретаря - Конон В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/12474/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» (85612, Донецька обл., м. Курахове, вул. Енергетиків, 34; ідентифікаційний код: 31831942)
До Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код: 00032767)
Про визнання недійсним рішення АМКУ №235-р від 29.04.2021 в частині ТОВ "ДТЕК СХІДЕНЕРГО"
За участі представників сторін:
Від позивача: Кабанов І. В., адвокат, ордер серії АІ №1132060 від 15.07.2021;
Від позивача: Максименко Д. Д., адвокат, ордер серії АІ №1136893 від 05.08.2021
Від відповідача: Грищенко К. В., самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач; АМКУ) про визнання недійсним рішення АМКУ №235-р від 29.04.2021 в частині ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО»
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.04.2021 АМКУ прийняв рішення № 235-р по справі № 128-26.13/84-19 в якому постановив, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (правонаступник - Міністерство енергетики України), своїми діями, які полягали у визначенні на нарадах з питань визначення граничної ціни на вугільну продукцію, які відбулись 25.07.2016, 27.122016, 31.03.2017, 30.08.2017, 26.10.2017, 30.03.2018, 30.11.2018, 23.05.2019, граничної ціни 1 т. вугілля для теплових електростанцій енергогенеруючих компаній та теплових електроцентралей, вчинило порушення, передбачене п. 7 ст. 50 та ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що полягає у створенні умов суб'єктам господарювання - учасникам ринку енергетичного вугілля для вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.
Після прийняття оскаржуваного рішення, 29.04.2021 АМКУ прийняв інше рішення, а саме № 236-р, в якому постановив, що окрім інших ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» (позивач) вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій, які полягали у встановленні базових цін енергетичного вугілля на рівні, визначеному Міненерговугіллям, які призвели до обмеження конкуренції на ринку генерації електричної енергії, при тому, що аналіз ситуації на ринку енергетичного вугілля спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій. На підставі чого на позивача був накладений штраф у розмірі 91 050 330, 00 грн.
Позивач не погоджується з висновками відповідача, які викладені в вище зазначеному рішенні № 235-р, у зв'язку з чим просить визнати недійсним рішення АМКУ №235-р від 29.04.2021 в частині ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» на підставі ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції, оскільки таке рішення напряму стосується позивача який є споживачем енергетичного вугілля та виробником електричної енергії , а відтак є учасником ринку енергетичного вугілля на яке безпосередньо вплинуло прийняте рішення АМКУ №235-р від 29.04.2021 щодо Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
06.08.2021 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення ухвали від 06.08.2021.
12.08.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 06.08.2021, якими позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
26.08.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 14.09.2021.
У судовому засіданні 14.09.2021 суд на місці ухвалив оголосити перерву у підготовчому судовому засіданні до 12.10.2021, про що сторін було повідомлено під розписку.
04.10.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
12.10.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В судове засідання 12.10.2021 прибули представники сторін. Суд на місці ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні на 09.11.2021, про що сторін було повідомлено під розписку.
20.10.2021 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строків на подання доказів, у якій позивач просив суд:
- прийняти до розгляду клопотання про поновлення строків ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» для надання висновку №30-09/21 за результатами проведення комплексної судової економічної експертизи із залученням фахівців у галузі економіки та оцінки, що був підготовлений Міжнародною експертно-правовою групою від 30.09.2021;
- визнати належною причиною не подання ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» висновку №30-09/21 результатами проведення комплексної судової економічної експертизи із залученням фахівців у галузі економіки та оцінки, що був підготовлений Міжнародною експертно-правовою групою від 30.09.2021 у встановлений законом строк з причин, що не залежали від позивача;
- поновити строк для подання ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» висновку №30-09/21 за результатами проведення комплексної судової економічної експертизи із залученням фахівців галузі економіки та оцінки, що був підготовлений Міжнародною експертно-правовою групою від 30.09.2021;
- долучити до матеріалів справи №910/12474/21 висновок №30-09/21 за результатами проведення комплексної судової економічної експертизи із залученням фахівців у галузі економіки та оцінки, що був підготовлений Міжнародною експертно-правовою групою від 30.09.2021;
- врахувати висновок №30-09/21 за результатами проведення комплексної судової економічної експертизи із залученням фахівців у галузі економіки та оцінки, що був підготовлений Міжнародною експертно-правовою групою від 30.09.2021 при ухваленні рішення по справі № 910/12474/21.
В судове засідання 09.11.2021 прибули представники сторін. Суд на місці ухвалив задовольнити заяву позивача про поновлення строків на подання доказів, поновити строк для подання доказів та залучити до матеріалів справи висновок №30-09/21. Суд на місці ухвали закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.12.2021, про що сторін було повідомлено під розписку.
В судове засідання 07.12.2021 прибули представники сторін. Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні по суті справи на 11.01.2022, про що сторін було повідомлено під розписку.
В судове засідання 11.01.2022 прибули представники сторін. Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні по суті справи на 01.02.2022, наступне судове засідання розпочати зі стадії дослідження доказів, про що сторін було повідомлено під розписку.
В судове засідання прибула представник відповідача, представник позивача в судове засідання не прибув, проте 01.02.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та розпочав стадію дослідження доказів. Суд на місці ухвалив відкласти судове засідання по суті справи на 17.03.2022, наступне судове засідання розпочати зі стадії судових дебатів, про що представника відповідача було повідомлено під розписку, а позивача ухвалою-викликом.
Судове засідання, призначене на 17.03.2022, не відбулось, у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення росії на територію України та введенням указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом Президента України №259/2022 від 18 квітня 2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 № 2212-IX в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та відсутністю можливості забезпечити розгляд справи у відкритому судовому засіданні із забезпеченням безпеки працівників суду та відвідувачів суду.
27.05.2022 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу-виклик про визначення нової дати судового засідання по суті справи на 14.06.2022, яка була надіслана на поштову адресу відповідача. Оскільки, місцезнаходження позивача на дату винесення ухвали зареєстровано в Донецькій обл., м. Курахове, що знаходиться в зоні активного ведення бойових дій, суд повідомив позивача про визначення нової дати судового засідання по суті справи телефонограмою від 27.05.2022 через представника - адвоката Максименка Д. Д.
В судове засідання 14.06.2022 прибули представники сторін. Представники позивача просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши долучені до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення учасників справи, Господарський суд міста Києва -
I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
Як підтверджено матеріалами справи, 29.04.2021 Антимонопольний комітет України за результатами розгляду справи № 128-26.13/84-19 прийняв рішення № 235-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».
В резолютивній частині рішення Комітет визнав, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, правонаступником якого є Міністерство енергетики України, своїми діями, які полягали у встановленні на нарадах з питання визначення граничної ціни на вугільну продукцію, які відбулись 25.07.2016, 27.12.2016, 31.03.2017, 30.08.2017, 26.10.2017, 30.03.2018, 30.11.2018, 23.05.2019, граничної ціни 1 тони вугілля для теплових електростанцій енергогенеруючих компаній та теплових електроцентралей, вчинило порушення, передбачене пунктом 7 статті 50 та статті 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що полягало у створенні умов суб'єктам господарювання - учасникам ринку енергетичного вугілля для вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.
Відповідно до клопотання від 27.05.2020 №08-01/6660 про залучення ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» як третьої особи до участі у справі №128-26.13/85-19, листом Комітету від 04.06.2020 №128-26.13/01-8109 товариству направлено копію розпорядження від 04.06.2020 №01/160р про залучення ТОВ «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» до справи як третьої особи (пункт 49 оскаржуваного рішення). Однак в пунктах 122, 125, 129 оскаржуваного рішення Комітет зазначив, що не оцінює тверджень третіх осіб, в тому числі позивача, щодо відсутності в їх діях порушення антиконкурентного законодавства, оскільки дії третіх осіб не є складовою порушення передбаченого п. 7 ст. 50 та ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Підставами позову є обставини прийняття рішення з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, не доведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, та невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
II. Предмет позову.
Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 29.04.2021 № 235-р, в частині Акціонерного товариства «ДТЕК СХІДЕНЕРГО».
III. Доводи позивача у справі.
Так, згідно з доводами позивача викладеними в позовній заяві:
(1) Комітет не оцінив та не врахував при розгляді справи умов функціонування, специфіки ринку, не визначив меж досліджуваного ринку енергетичного вугілля (часових, територіальних, товарних та учасників ринку);
(2) Комітет без визначення меж ринку не міг визначити учасників ринку енергетичного вугілля, яких стосувалися рекомендації Міненерговугілля, у зв'язку з чим Комітет дійшов хибних висновків щодо створення учасникам ринку умов для вчинення правопорушення;
(3) Комітет не встановив учасників ринку енергетичного вугілля, для яких були нібито створені умови для вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій та не довів вчинення антиконкурентних узгоджених дій при прийнятті рішення Комітету. Тобто, узагальнюючи всіх учасників ринку енергетичного вугілля, Комітет не визначив коло суб'єктів господарювання, яких стосувалися такі рішення, а отже рішення є повністю абстрактним та прийнято без належних та допустимих доказів;
(4) Комітет не врахував власні рішення щодо відсутності ринку енергетичного вугілля, і не визначив які саме граничні ціни (які неможливо перевищувати або нижче яких неможливо реалізовувати) рекомендувало Міненерговугілля та для яких суб'єктів господарювання;
(5) при прийнятті оскаржуваного рішення Комітет вийшов за межі власних повноважень оцінюючи повноваження Міненерговугілля, зокрема Комітет перебрав на себе повноваження Кабінету міністрів України та Верховної Ради України;
(6) протоколи, які складалися за результатами нарад, які проводило Міненерговугілля мають виключно рекомендаційний характер та не мають обов'язкових до виконання вказівок, крім того, позивач не був учасником нарад Міненерговугілля;
(7) Міненерговугілля не створив для позивача жодних умов для здійснення діяльності з попиту енергетичного вугілля та позивач не зазнавав будь - якого впливу з боку Міненерговугілля щодо встановлення цін на вугільну продукцію. Позивач здійснює свою господарську діяльність самостійно і не узгоджує з органами влади чи іншими суб'єктами господарювання. Відтак, позивач в період 2016 - 2018 років та протягом січня - червня 2019 року здійснював господарську діяльність з урахуванням умов, що склались у визначений період, зокрема ціни на вугілля формувались під впливом імпортної альтернативи і не могли залежати виключно від собівартості останньої виробленої одиниці товару вітчизняними виробниками.
(8) відповідач не оцінював заперечення позивача, проте був зобов'язаний провести оцінку всіх доказів та визначити суб'єктів господарювання, для яких Міненерговугілля створило умови для порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
(9) відповідач необґрунтовано відмовив в об'єднанні справ № 128-26.13/84-19 та № 128-26.13/85-19 в одне провадження.
IV. Заперечення відповідача у справі.
Відповідач проти доводів позивача та задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що при прийнятті оскаржуваного рішення, Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом та що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
Зокрема, у своєму відзиві відповідач наводить наступні доводи проти задоволення позовних вимог:
(1) доведення порушення, передбаченого ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції», не залежить від дослідження ринку;
(2) на від міну від схилення, яке передбачає активний вплив органу влади на прийняття рішень суб'єкта господарювання, створення умов обмежується забезпеченням можливості вчинення протиправних дій, а реалізація протиправної поведінки залежить виключно від суб'єкта господарювання;
(3) обставини прийняття Комітетом рішення № 236-р від 29.04.2021 не входять у предмет доказування у даній справі, оскільки відповідне рішення не є предметом позовних вимог у даній справі;
(4) створення умов до порушення полягає в тому, що фактично відбулися наради з питань майбутнього ціноутворення і обмін інформацією в цій галузі, тим самим, учасники цих нарад - суб'єкти господарювання не тільки усунули невизначеність, що стосується поведінки конкурентів у майбутньому, але і не змогли уникнути прийняття до уваги інформації безпосередньо або опосередковано отриманої в ході відповідних перемовин, що відповідає позиції європейського суду справедливості у «поліпропіленовій справі»;
(5) позиція позивача надана під час розгляду Комітетом справи не оцінювалася, оскільки дії третіх осіб не є складовою порушення, передбаченого п. 7 ст. 50 та ст. 17 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Порушення, яке є предметом розгляду цієї справи, полягає у створенні Міністерством енергетики та вугільної промисловості України умов, яке обмежується забезпеченням можливості вчинення протиправних дій, та не стосується позивача у справі;
(6) Комітет не встановлював у оскаржуваному рішенні суб'єктів господарювання, яким були створенні умови для вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.
V. Оцінка судом доказів та висновки суду.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 29.04.2021 № 235-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» постановленого за результатами розгляду справи № 128-26.13/85-19.
Для вирішення спору по суті, суду необхідно відповісти на такі питання, що входять до предмету доказування:
- встановити чи діяв відповідач в межах своєї компетенції та відповідно до законодавчо визначеної процедури, який вид порушення було встановлено Комітетом та відносно якої особи;
- чи оскаржуване рішення порушує права та охоронювані законом інтереси позивача у справі, зокрема чи стосується воно саме позивача у справі?
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
У відповідності до положень частини першої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції» забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.
Із оскаржуваного рішення вбачається, що Комітетом було виявлено на сайті Міненерговугілля ряд протоколів нарад з питання визначення граничної ціни на вугільну продукцію (пункти 57-60 оскаржуваного рішення).
Повноваження Міненерговугілля визначені Положенням про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 208 (далі - Положення), Порядком здійснення моніторингу цін на вугільну продукцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 № 78 (діяв на момент встановлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції) (далі - Порядок) та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно з пунктом 2 Порядку Міненерговугілля здійснює моніторинг цін, збір та узагальнення отриманих даних. Відповідно до пункту 9 Порядку, результати моніторингу використовуються для аналізу ситуації на ринку вугілля з метою зменшення диспропорцій між попитом та пропозицією, створення конкурентного середовища та для підготовки пропозицій щодо удосконалення державного регулювання цін на вугілля. Отже, Порядком передбачено повноваження Міненерговугілля щодо здійснення моніторингу з метою створення конкурентного середовища, а не визначення граничної ціни на вугільну продукцію.
Державне регулювання цін на енергетичне вугілля у відповідності до Закону України «Про ціни і ціноутворення» не запроваджено. Торгівля енергетичним вугіллям здійснюється за вільними цінами.
Згідно з підпунктом 3 пункту 6 Положення, яке діяло на момент встановлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Міненерговугілля для виконання покладених на нього завдань має право скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції, семінари з питань, що належать до його компетенції.
При цьому, Положенням не передбачено повноважень Міненерговугілля щодо визначення граничної ціни на вугільну продукцію.
Водночас, на нарадах Міненерговугілля в період 2016 - 2018 років та протягом січня - червня 2019 року визначався граничний рівень ціни однієї тонни вугільної продукції для потреб теплових електростанцій енергогенеруючих компаній та теплових електроцентралей. Для участі в нарадах із визначення граничної ціни на вугільну продукцію Міненерговугілля запрошувало учасників ринку енергетичного вугілля.
Міненерговугілля скликало наради з визначення граничної ціни на вугільну продукцію за участю суб'єктів господарювання - учасників ринку енергетичного вугілля, на яких рекомендувало підвищити для державних підприємств граничний рівень ціни 1 тонни вугільної продукції для потреб теплових електростанцій енергогенеруючих компаній та теплових електроцентралей. Обґрунтуванням таких рекомендацій слугувало забезпечення накопичення запасів вугілля ГК ТЕС та ТЕЦ для проходження осінньо-зимових періодів та створення умов для сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.
Під час розгляду справи Комітетом не встановлено здійснення Міненерговугілля активних дій, які б полягали у схиленні суб'єктів господарювання до вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Проте, Комітет встановив, що своїми діями Міненерговугілля створило умови доведення такої інформації безпосередньо учасникам ринку енергетичного вугілля, які мають здійснювати свою діяльність на конкурентних засадах, а отже вчинило порушення, передбачене ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Як свідчать матеріали справи № 128-26.13/85-19, підтверджені зібраними доказами, вказані факти у своїй сукупності свідчать про те, що на нарадах Міненерговугілля в період 2016 - 2018 років та протягом січня - червня 2019 року визначався граничний рівень ціни однієї тонни вугільної продукції для потреб теплових електростанцій енергогенеруючих компаній та теплових електроцентралей, попри відсутність у Міненерговугілля відповідних повноважень, і відповідна інформація (протоколи відповідних нарад) доводилася безпосередньо учасникам ринку енергетичного вугілля.
Водночас заборона, встановлена положеннями ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції», носить імперативний характер, і відповідно не може бути порушена.
Суд погоджується із відповідачем, що доведення порушення, передбаченого ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не залежить від дослідження ринку.
Для кваліфікації дій органів державної влади як створення умов до порушення не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі вчинення суб'єктами господарювання за відповідних умов того чи іншого порушення конкурентного законодавства. Достатнім є встановлення самої можливості настання зазначених наслідків, у зв'язку з відповідними діями таких органів державної влади.
Щодо доводів позивача про вихід відповідачем за межі власних повноважень при оцінці повноважень Міненерговугілля, то відповідні доводи суд відхиляє, як не обґрунтовані, з огляду на положення ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», згідно п. 4 ч. 1 якої у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має повноваження перевіряти органи влади щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Крім того, Комітет може здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.
Доводи позивача щодо відмови відповідача в об'єднанні справ суд відхиляє з тих підстав, що п. 25 Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 визначає право Комітету прийняти розпорядження про об'єднання, а не обов'язок, водночас невикористання права не є процесуальним порушенням.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи № 128-26.13/85-19 та повноту їх встановлення в оскаржуваному рішенні, суд дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи № 128-26.13/85-19, досліджено подані документи, належним чином проаналізувало відносини сторін.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Разом з тим, суд вважає, що оскаржуване рішення № 235-р не стосується оцінки дій саме позивача у справі, тому не може зачіпати його прав та охоронюваних законом інтересів, а стосується оцінки дій державного органу - Міненерговугілля.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, об'єктом судового захисту є порушення, невизнане або оспорюване право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та від 14.05.2016 у справі №910/11511/18.
Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.
Разом з тим, судом встановлено, що оскаржуване рішення не містить доказів про дослідження діяльності позивача на ринку енергетичного вугілля, про те, що учасником нарад та ринку енергетичного вугілля є позивач; а тому оскаржуваним рішенням № 235-р не може бути порушено прав та/або інтереси позивача у даній справі.
Рішення Комітету № 236-р від 29.04.2021, на яке посилається позивач на підтвердження порушених прав, може бути та окремо оскаржено позивачем у господарській справі № 910/12449/21.
Чинне законодавство не містить норм, які надавали б преюдиціальний характер рішенням та рекомендаціям Комітету з інших справ і звільняли б органи Комітету від обов'язку доказування обставин порушення та власних висновків у кожній справі. Рішення Комітету з інших справ безпосередньо не містять фактичних даних щодо певних та конкретних обставин справи і мають похідний характер від первісних доказів, а тому й не можуть замінити їх. Не є допустимим покладення в основу рішення АМКУ висновків, викладених у інших справах, в яких сторона спору не брала участі, які ґрунтуються на певних доказах, без наведення та дослідження цих доказів безпосередньо у справах, що розглядаються.
Окрім того, Комітет у спірному рішення щодо доводів позивача зазначив, що твердження щодо конкуренції, якої зазнавали генеруючі компанії групи "ДТЕК" з бору інших учасників ринку, та адміністративного і регуляторного впливу з бору державних органів на ринок електричної енергії; твердження щодо відсутності представника позивача на нарадах, які були поведені Міненерговугіллям; твердження щодо впливу Міненерговугілля на ціноутворення вугільної продукції - не оцінюються в межах розгляду справи, оскільки дії третіх осіб не є складовою порушення, передбаченого п. 7 ст. 50 та ст. 17 Закону. Порушення, яке є предметом розгляду цієї справи, полягає у створенні Міністерством енергетики та вугільної промисловості України умов, яке обмежується забезпеченням можливості вчинення протиправних дій (п. 118-129 рішення АМКУ).
Враховуючи викладене, та зважаючи, що оскаржуване рішення не містить доказів, що позивач є учасником ринку енергетичного вугілля дії якого були предметом дослідження у справі, за наслідком якої відповідачем прийняте оскаржуване рішення, і дії позивача були кваліфіковані як порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, суд приходить до висновку про відсутність порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позивача.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, а відтак - вимоги позивача про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 29.04.2021 № 235-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» є необґрунтованими, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивачв зі сплати судового збору та інші витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» (85612, Донецька обл., м. Курахове, вул. Енергетиків, 34; ідентифікаційний код: 31831942) до Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код: 00032767) про визнання недійсним рішення АМКУ №235-р від 29.04.2021 в частині ТОВ "ДТЕК СХІДЕНЕРГО" відмовити.
2. Судові витрати позивача покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СХІДЕНЕРГО» (85612, Донецька обл., м. Курахове, вул. Енергетиків, 34; ідентифікаційний код: 31831942).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.07.2022.
Суддя Г. П. Бондаренко - Легких