05 липня 2022 року
м. Рівне
Справа № 570/5756/18
Провадження № 22-ц/4815/790/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України
у Рівненській області
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2021 року у складі судді Кушнір Н. В., ухвалене в м. Рівне о 12 годині 57 хвилин, повний текст рішення складено 22 лютого 2021 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про стягнення штрафних санкцій за прострочку грошового зобов'язання. З уточненням позовних вимог просив суд стягнути на свою користь збільшення суми боргу за рахунок індексу інфляції в сумі 75 266 грн. 89 коп., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 14 185 грн. 48 коп., а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн..
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2021 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 збільшення суми боргу за рахунок інфляції в сумі 75 266 грн. 89 коп., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 14 185 грн. 48 коп. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року скасовано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2021 року, а провадження у справі закрито. та роз'яснено позивачу право на звернення до суду з цим позовом в порядку адміністративного судочинства. Компенсовано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок держави судовий збір в розмірі 1 057,20 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Рівненського апеляційного суду скасовано та направлено справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Таким чином, предметом перегляду у цій справі є рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2021 року за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року, визнано протиправними рішення та дії Управління ПФУ в Рівненському районі Рівненської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії та додаткової щомісячної пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю; зобов'язано управління ПФУ в Рівненському районі Рівненської області зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з 01 липня 2009 року. 09 жовтня 2012 року Рівненським районним судом Рівненської області видано виконавчий лист зі встановленим строком пред'явлення до виконання до 18 вересня 2013 року. 05 липня 2018 року на виконання вказаного рішення суду управлінням Пенсійного фонду України позивачу здійснено виплату грошових коштів у розмірі 83 444,13 грн, що підтверджується випискою по картці АТ КБ «ПриватБанк». Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період невиконання грошових зобов'язань, які виникли на підставі постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2011 року. Згідно розрахунків позивача за несвоєчасне виконання постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2011 року у справі №2-а-9 нараховано інфляційній втрати в сумі 75 266,89 грн та 14 185,48 грн 3% річних. Вказані розрахунки відповідачами не спростовані, сумнівів у їх обґрунтованості у відзивах на позов не наведено. Суд першої вважав помилковими посилання відповідача (Головного управління ПФУ в Рівненській області) у відзиві на позов на те, що спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (на яку посилається відповідач) звертає увагу, що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії (борг за пенсійними виплатами) та стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати. У справі № 676/1557/16-ц (провадження № 14-197цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки відповідач вже погасив борг за пенсійними виплатами позивачу, а ця справа стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, тобто позовні вимоги пов'язані з відшкодуванням шкоди та заявлені без вимоги вирішити публічно-правовий спір, то такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства. За таких обставин суд вважав, що існує порушення права позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду, а тому позов підлягає до часткового задоволення, оскільки на стягненні моральної шкоди позивач не наполягає.
У поданій на рішення суду першої інстанції апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновки Рівненського апеляційного суду, викладені в постанові від 06 серпня 2019 року по справі № 570/5756/18. Вказує, що Управлінням ПФУ рішення суду від 27.05.2011 року по справі № 2-а-9/11 виконано повністю без будь-яких прострочень (в межах своїх повноважень). Додає, що факт виконання даного рішення суду органами Казначейства України, зокрема, в частині виплати присуджених пенсій підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 27.09.2018 року, де в графі «деталі операції» зазначено Казначейство як виконавця рішення суду, адже нарахування коштів було здійснено Управлінням ПФУ, а Казначейство України здійснило виплату нарахованих коштів. Пояснює, що поняття пенсії і її виплати визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і не є тотожним загальному поняттю грошового зобов'язання, на яке покликається місцевий суд та позивач (ст. 625 ЦК України). Вважає, що судом не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 року по справі № 916/1227/16, в яких зазначено, що спори, які виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України. Також судом не взято до уваги, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Позивач знав, що постанова Рівненського районного суду від 27.05.2011 року по справі № 2-а-9/11 набрала законної сили 18.09.2012 року, проте з позовними вимогами позивач звернувся лише в листопаді 2018 року. Вважає, що вина Фонду відсутня, адже рішення суду Управлінням ПФУ фактично виконане, несвоєчасність виплати нарахованих коштів виникла не з вини територіального управління. Стверджує, що Фонд не може здійснювати виплату пенсійних коштів за рішенням суду, якщо законодавством встановлено інший порядок виплати відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Зазначає, що позивач не вправі самостійно обраховувати компенсацію за втрату частини пенсії, присудженої за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу, так само, як і вимагати нарахування та виплати такої компенсації органами Пенсійного фонду. Обраховувати та виплачувати таку компенсацію зобов'язаний центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, оскільки за своїми повноваженнями органи Пенсійного фонду України не є розпорядниками державних коштів, а відтак не можуть нести відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання. Додає, що ця відповідальність лежить на державі Україна, а в даному спорі - в особі Державного казначейства України. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржене, а тому, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року, визнано протиправними рішення та дії Управління ПФУ в Рівненському районі Рівненської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії та додаткової щомісячної пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю; зобов'язано управління ПФУ в Рівненському районі Рівненської області зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з 01 липня 2009 року.
09 жовтня 2012 року Рівненським районним судом Рівненської області видано виконавчий лист зі встановленим строком пред'явлення до виконання до 18 вересня 2013 року.
05 липня 2018 року на виконання вищевказаного рішення суду управлінням Пенсійного фонду України позивачу здійснено виплату грошових коштів у розмірі 83 444 грн. 13 коп., що підтверджується випискою по картці АТ КБ «ПриватБанк».
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу тривалого невиконання відповідачем зобов'язання з виплати коштів за рішенням суду позивачу.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області збільшення суми боргу за рахунок інфляції в сумі 75 266 грн. 89 коп. та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 14 185 грн. 48 коп., які нараховані за період з листопада 2012 року по червень 2018 року.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період невиконання грошових зобов'язань, які виникли на підставі постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2011 року.
У постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року по справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно розрахунків позивача за несвоєчасне виконання постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2011 року у справі №2-а-9, інфляційні втрати становлять 75 266 грн. 89 коп., а 3% річних - 14 185 грн. 48 коп. (а.с. 9). Наданий позивачем розрахунок відповідачем не спростований та не заперечується.
Встановлені обставини справи вказують на те, що право позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду, порушене відповідачем, а відтак підлягає захисту шляхом стягнення на його користь збільшення суми боргу за рахунок індексу інфляції, 3 % річних, зумовленого тим, що відповідач не виконував рішення суду про зобов'язання зробити перерахунок та виплатити позивачу пенсію.
Покликання апеляційної скарги на те, що вимога позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області коштів є безпідставною, апеляційним судом відхиляється як така, що не ґрунтується на законі. Дійсно, відповідно до ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» саме на органи Пенсійного фонду покладено обов'язок із визначення розміру пенсій та інших виплат, а тому розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем, не підлягає врахуванню. Однак, у даному випадку позивачем не порушується питання про стягнення пенсійних чи інших виплат з відповідача; предметом спору є застосування наслідків неналежного виконання грошового зобов'язання, що регулюється ст.625 ЦК України, а не вищевказаним законом.
Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, викладені в апеляційній скарзі, про те, що воно не є належним відповідачем у справі, апеляційним судом відхиляються, оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України порушило грошове зобов'язання з виплати позивачу разової грошової допомоги в сумі 80 444 грн. 13 коп., що, в свою чергу, породило у позивача право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період невиплати пенсії. Більш того, постановою суду, яка набрала законної сили, саме на органи Пенсійного фонду України, а не на Державне казначейство, покладено обов'язок з перерахунку та виплати пенсій позивачу, і саме орган Пенсійного фонду України як суб'єкт владних повноважень вчинив протиправні дії, які призвели до порушень прав позивача на своєчасне отримання пенсій у визначеному законом розмірі.
Доводам апеляційної скарги про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства дана оцінка в постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року, якою скасовано рішення Рівненського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року на новий розгляд з міркувань неправильного застосування положень закону щодо підсудності даного спору. Верховний Суд, зокрема, послався на те, що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії (борг за пенсійними виплатами) та стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати. Так, у справі № 676/1557/16-ц (провадження № 14-197цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки відповідач вже погасив борг за пенсійними виплатами позивачу, а ця справа стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, тобто позовні вимоги пов'язані з відшкодуванням шкоди та заявлені без вимоги вирішити публічно-правовий спір, то такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів (принцип диспозитивності). Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2021 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 липня 2022 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.