Справа № 645/7325/20 Номер провадження 22-ц/814/1598/22Головуючий у 1-й інстанції Ульяніч І.В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
05 липня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Хіль Л.М.,
суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2021 року у складі судді Ульяніч І.В.
по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-
У грудні 2020 року АТ КБ « ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 652,86 грн., а також судовий збір в розмірі 2102,00 грн.
В обґрунтування позову вказував, що між ним та ОСОБА_1 було укладено договір б/н від 29.01.2010 року у вигладі встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення , що відповідає строку дії картки.
Проте, всупереч договірним зобов'язанням ОСОБА_1 припинив погашати отриманий кредит та відсотки за його користування, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 34652 грн. грн 86 коп.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2021 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 29 січня 2010 року у розмірі 45 652, 86 грн. яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредита - 31 117,01 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 14 535,85 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 102 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову слід відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що позивачем подано позов до суду без повноважень.
Окрім того, вказує, що в матеріалах справи відсутній кредитний договір.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Місцевим судом вірно встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 29.01.2010 року, у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 звернувся за наданням банківських послуг.
Також встановлено, що відповідачем була підписана довідка про умови кредитування із використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", в якій зазначено про базову відсоткову ставку за кредитом на місяць - 2,5%, розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, але не меньш 50 грн., та інші умови кредитування.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 3.2, 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку, з даної виписки вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526,1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно довідки про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки кредитний ліміт відповідачу був встановлений в розмірі 500,00 грн. 29.01.2010 року, в подальшому 30.01.2019 року збільшений до 30 000,00 грн., 19.12.2019 року зменшений до 0.00 грн.
Строк дії останньої отриманої відповідачем картки до травня 2023 року.
Задовольняючи позов місцевий суд встановив факт порушення відповідачем умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про стягнення тіла кредиту у розмірі 31117,01 грн. з ОСОБА_1 , що підтверджено належним доказами, а саме розрахунком заборгованості, та підписаним договором б/н від 29.01.2010 року
Так, відповідно до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив наявність факту укладення кредитного договору безпосередньо між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг , а також довідку про умови кредитування ( а.с.20-21).
Також свідченням визнання ОСОБА_1 договірних відносин з АТ КБ «ПриватБанк» є наявність факту виконання ним кредитного договору, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку (а.с.57), з якої вбачається активне користування ОСОБА_1 кредитними коштами, отриманими від АТ КБ «ПриватБанк», зокрема шляхом зняття готівки в банкоматах відділень банку, перерахування коштів на інші рахунки, повернення кредитних коштів позивачу (погашення обов'язкових платежів), оплати послуг за придбані товари в закладах торгівлі.
Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №153/1334/16-ц та від 16 вересня 2020 року по справі №200/5647/18.
Між тим, погодитись з висновком суду в частині стягнення відсотків апеляційний суд не може з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як убачається з Заяви позичальника на отримання кредиту від 29.01.2010 року, в ній установлена процентна ставка до даних договірних правовідносин на рівні 30% річних (а.с.20-21).
При цьому, як убачається з розрахунку заборгованості станом на 30.06.2017 року, наданого позивачем за первісним позовом, розмір процентної ставки за яким було визначено розмір заборгованості ОСОБА_1 змінювався та не був на рівні - 30%, а становив у певний період - 30%, 34,8%, 43,2% ( а.с. 5-9).
Відтак, Банк при здійсненні розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договірними процентами, не керувався умовами, визначеними в заяві від 29.01.2010 року, а на власний розсуд змінив їх розмір без обумовлення такого права у вказаній заяві.
Позивач обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.01.2010 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи Банку, які викладені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами
Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПприватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.07.2007 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (серпень 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, місцевий суд дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів, а тому апеляційний суд вважає, що слід відмовити в задоволенні позову в цій частині оскільки відсутнє підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності між сторонами договірних зобов'язань не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення місцевого суду в частині стягнення відсотків скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині за недоведеністю.
А також слід змінити порядок розподілу судових витрат у відповідності до розміру задоволених позовних вимог, що передбачено положеннями ст. 141 ЦПК України.
Оскільки позов задоволено на 68,16% слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати за подачу позову у розмірі 1432,72 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2022 року було звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
За таких обставин слід стятнути АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 1003,92 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Окрім того, 2149,08 грн. судових витрат за подачу апеляційної скарги слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2021 року в частині стягнення відсотків та розподілу судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитних коштів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судові витрити за подачу позову у розмірі 1432,72 грн.
В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги 1003,92 грн.
Судові витрати у розмірі 2149,08 грн. компенсувати за рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.М. Хіль
Судді С.А. Гальонкін
Г.Л. Карпушин
Повний текст постанови складено 05.07.2022 року.