Справа № 643/452/21 Номер провадження 22-ц/814/1734/22Головуючий у 1-й інстанції Тимош О.М. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
05 липня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Хіль Л.М.,
суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційної скарги ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулась з вказаним позовом в якому просила стягнути з відповідачки 361000 руб, що станом на 11.01.2021 за офіційним курсом НБУ становить 138624 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що між нею як індивідуальним підприємцем та ОСОБА_3 , з урахуванням довірчих відносин, у вересні 2016 року досягнуто усної домовленості про надання послуг з проектування, встановлення, вводу до експлуатації канатного містечка.
Зазначала, що користуючись довірою перерахувала на банківський рахунок відповідача кошти за виконання вищезазначених робіт, а саме сплачено на користь ОСОБА_3 30.09.2016 три окремі платежі на суми 90000 руб, 255 000 руб та 16000 руб.
Всього оплата проведена на суму 361 000 руб, що станом на 11.01.2021 року за офіційним курсом НБУ становить 138 624 грн.
Вказувала, що між сторонами так і не відбулося погодження завдання на виконання робіт, погодження щодо строків виконання робіт, адреси розташування канатного містечка, строків та якості виконання робіт, їх кінцевої вартості. Договори їй не були надіслані і не підписані до теперішнього часу.
Зазначала що відповідач уникає спілкування, контакт з нею втрачений за її ініціативи, номери телефонів недійсні, та, як стало відомо в 2019 році, в грудні 2016 року ОСОБА_3 припинила підприємницьку діяльність.
Вказувала, що 26 березня 2019 року нею було направлено претензію представнику відповідача ОСОБА_4 про повернення грошових коштів.
Зазначала, що 10.04.2019 року їй було надано відповідь у якій вказано, що ОСОБА_4 відомо про перерахування коштів відповідачу.
Також вказувала, що 13 серпня 2019 року позивачем була направлена претензія на ім'я ОСОБА_3 про повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави. У вказаній претензії зазначено було про те, що у десятиденний строк необхідно повернути безпідставно привласнені відповідачем кошти та надати письмову відповідь на претензію. Станом на теперішній час відповідач не надала жодної відповіді на претензію та не перераховано їй грошові кошти які отримані безпідставно.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов слід задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що із наданої виписки з банківського рахунку встановлено, що зазначений рахунок на який було зараховано кошти належить відповідачу як фізичній особі.
Місцевий суд не взяв до уваги доказ того, що представник відповідача у відповіді на претензію підтвердив факт отримання грошових коштів відповідачем.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 посилалсь на те, що між нею як індивідуальним підприємцем та ОСОБА_3 , з урахуванням довірчих відносин, у вересні 2016 року досягнуто усної домовленості про надання послуг з проектування, встановлення, вводу до експлуатації канатного містечка.
Зазначала, що користуючись довірою перерахувала на банківський рахунок відповідча банківський рахунок кошти за виконання вищезазначених робіт, а саме сплачено на користь ОСОБА_3 30.09.2016 три окремі платежі на суми 90000 руб, 255 000 руб та 16000 руб.
Місцевим судом встановлено, що 26.03.2019 ОСОБА_2 направила на адресу довіреної особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 претензію про повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави.
У претензії зазначено, що між ОСОБА_2 як індивідуальним підприємцем замовником та ОСОБА_3 як виконавцем у вересні 2016 року досягнуто усної домовленості про надання їй послуг з проектування, встановлення, вводу до експлуатації канатного містечка.
За повідомленими їй реквізитами договорів, які нею так отримані не були, за вищевказані роботи сплачено: 90000 руб 30.09.2016, 255000 руб 30.09.2016, 16000 руб 30.09.2016. Позивачка у претензіях зазначає про те, що так і не відбулося погодження завдання на виконання робіт, строків виконання робіт, адреси канатного містечка, строків та якості виконання робіт, їх кінцевої вартості. Договір не підписаний.
Також вказала, що їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 взагалі не є індивідуальним підприємцем. Вимагала довести до відома довірительки ОСОБА_3 претензію про погашення на її користь протягом десяти дні кошти в сумі 361000 руб або в гривневому еквіваленті 141512 грн (а.с.10, 12).
Відповідно до ч.1,ч.5, ч. ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення даної претензії та отримання її ОСОБА_4 .
При цьому наданий позивачем лист нібито підписаний довіреною особою в якому повідомляється, що останній відомо, що ОСОБА_2 дійсно були перераховані на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 361 00 руб з метою виконання договору про виконання робіт у вересні 2016 року. Грошові кошти отримані ОСОБА_3 особисто з рахунку, їх доля довіреній особі не відома, не є належним доказом по справі у розумінні ст. 78 ЦПК України.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено отримання відповідачем грошових коштів від позивачки у сумі 138624 грн. без достатньої правовою підстави та порушення прав позивача діями(бездіяльністю) відповідачки.
Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Таким чином, зазначена правова норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків належать, зокрема договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахунку коштів відповідачу.
Отже, виходячи із відсутності між сторонами фактичних договірних відносин, а також відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного отримання відповідачем від позивача вказаних грошових коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судовим рішенням на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції
Головуючий суддя Л.М. Хіль
Судді Г.Л. Карпушин
О.Ю. Кузнєцова
Повний текст постанови складено 05.07.2022 року