пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 липня 2022 року Справа № 903/341/22
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/341/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Форель» про стягнення 853326,37 грн.,
20.05.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» направило на адресу суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Форель» про стягнення 853326,37 грн., в т.ч.: 801760,64 грн. основний борг, 44573,67 грн. пеня, 6992,06 грн. 3% річних.
Позовна заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору про постачання електричної енергій споживачу №22/06-3 МТ від 22.06.2020.
Ухвалою суду від 26.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 26.05.2022, яка була направлена рекомендованим листом на адресу відповідача (вул.Луцька,9, с.Оконськ, Маневицький р-н, 44603) повернута відділення поштового зв'язку.
Разом з цим, ухвала суду була надіслана на електронну адресу відповідача, яка зазначена відповідачем у договорі про постачання електричної енергії споживачу №22/06-3-МТ від 22.06.2020 (а.с.20).
Також, 08.06.2022 телефонограмою повідомлено керівника ТОВ «Науково-виробничий центр «Форель» Оліферчука О.А., що справа №903/341/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Форель» про стягнення 853326,37 грн. буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 26.05.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Строк для подання відзиву - до 17.06.2022 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Разом з цим суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ТРЕЙД» (надалі -Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ФОРЕЛЬ» (надалі - Споживач, Відповідач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №22/06-3-МТ від 22.06.2020 (далі -Договір, а.с.17-20).
Даний Договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії (п. 1.1. Договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та діє до моменту початку постачання електричної енергії Споживачу іншим постачальником, що визначено в п. 13.1 Договору та Додаток № 2 до Договору «Комерційна пропозиція».
Відповідно до умов п. 2.1. вказаного Договору, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
За змістом п. 5.1. Договору споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 5.5. Договору).
У відповідності до п. 5.11 Договору порядок звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії на певну дату чи протягом відповідного періоду визначається відповідно до комерційної пропозиції, обраної Споживачем.
Пункт 9.1. Договору встановлює, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.
Згідно п. 5.8. Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором, Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що визначається цим Договором та зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього Договору.
Так, Комерційною пропозицією визначено, що у разі порушення Споживачем термінів оплати, встановлених Сторонами, Постачальник має право нарахувати Споживачеві пеню за кожен день простроченого платежу, враховуючи день фактичної оплати, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу.
У відповідності з Додатком № 2 до Договору «Комерційна пропозиція» остаточний розрахунок за електроенергію, спожиту в розрахунковому місяці, здійснюється до 5 числа місяця наступного за розрахунковим.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору
Комерційна пропозиція, яка є додатком 2 до цього Договору (а.с.22-23), має містити наступну інформацію:
1) ціну (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи);
2) спосіб оплати (необхідно обрати лише один з варіантів: попередня оплата, по факту, плановий платіж);
3) термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати;
4) визначення способу оплати послуг з розподілу;
5) розмір пені за порушення строку оплати або штраф;
6) розмір компенсації Споживачу за недодержання Постачальником якості надання комерційних послуг;
7) розмір штрафу за дострокове розірвання Договору у випадках, не передбачених умовами Договору;
8) термін дії Договору та умови пролонгації;
9) дата та підпис споживача;
10) можливість надання пільг, субсидій.
Заявою до договору постачання електричної енергії споживачу (Додаток № 1 до Договору, а.с.21) погоджено здійснення постачання електричної енергії за наступними точками комерційного обліку Відповідача:
- Будівельний майданчик 62Z3197986930228;
- Форельне господарство 62Z4962106971814.
На виконання умов Договору Позивачем в період з серпня 2020 по квітень 2022 поставлено Відповідачу електричну енергію на загальну суму 4433924,47 грн., що підтверджується помісячними Актами здачі-приймання виконаних робіт (товарної продукції).
Вказані Акти здачі-приймання товарної продукції було підписано сторонами за допомогою Електронного цифрового підпису сторін (а.с.25-57).
Позивач направляв відповідачу Претензію №29/04-7 від 29.04.2022 на суму 914421,79грн., з вимогою щодо сплати боргу та штрафних санкцій.
Зазначена претензія була направлена відповідачу електронним листом 02.05.2022, що підтверджується паперовою копією відповідного електронного доказу (а.с.61-67).
Поставлена електрична енергія оплачена Відповідачем частково в сумі 3632163,83 грн., що підтверджується реєстром платіжних документів АТ «ОЩАДБАНК» (а.с.58-60).
На день розгляду справи сума боргу становить 801760,64 грн.
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Вказані правовідносини регулюються, зокрема, ч.ч. 1 - 2 ст. 714 ЦК України, відповідно до якої за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну7 експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 ст. 275 ГК України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Частиною 9 ст. 276 ГК України передбачено, що особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Статтею 56 ЗУ «Про ринок електричної енергії» передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 ЗУ «Про ринок електричної енергії» передбачено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Постачання електричної енергії елекгропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку (ч. 6 ст. 56 ЗУ «Про ринок електричної енергії»).
Відповідні Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі також Правила) затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі також Постанова НКРЕКП № 312).
Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання).
Пунктом 1.1.2 Правил передбачено, що договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.
Постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами (п. 3.1.1. Правил).
У відповідності до п. 3.1.8. Правил договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
Споживач перед укладенням договору про постачання електричної енергії споживачу має ознайомитись з умовами постачання електричної енергії, правами та обов'язками, обрати відповідну комерційну пропозицію та зазначити її у заяві-приєднані до умов договору. Обрана споживачем комерційна пропозиція є додатком до укладеного відповідним електропостачальником та споживачем договору (п. 3.2.1 Правил).
За змістом п. 3.2.6 Правил укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Якщо сторони дійдуть згоди на інших умовах, які не передбачені публічними комерційними пропозиціями відповідного електропостачальника, вони мають укласти договір у паперовій формі, зазначивши умови комерційної пропозиції.
Пунктами 4.3 - 4.4. Правил встановлено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Датою здійснення оплати за виставленим платіжним документом є дата, на яку оплачена сума коштів зараховується на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника або поточний рахунок оператора системи розподілу, відкритий в уповноваженому банку.
За несвоєчасну оплату передбачених договором (комерційною пропозицією) платежів понад обумовлений термін споживач сплачує неустойку (пеню) та інші платежі згідно з законодавством та договором (п. 4.1.7 Правил).
У відповідності до п.п. 2, 4 пункту 5.5.5. Правил споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору; здійснювати оплату рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування штрафу, пені за прострочку виконання грошових зобов'язань, а також інфляційних та процентів річних, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 749,75 грн. - 3% річних, а також відповідно до п.6.4 договору пеню в розмірі 3647,88 грн. (а.с.4).
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН” (а.с.31) по відсотках та пені, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:
- 6982,07 грн. - 3% річних за період з 06.01.2022 по 03.05.2022;
- 44573,67 грн. - пеня за період з 06.01.2022 по 03.05.2022.
Перевіркою правильності нарахування пені, судом встановлено за розрахунком суду пені є більшим ніж заявлено до стягнення позивачем, що є його правом. Тому суд нарахування пені у розмірі 44573,67 грн. визнається судом обґрунтованим.
Щодо нарахування 3% річних, судом враховано наступне в періоді нарахування з 11.02.2022 по 15.02.2022 позивач просить стягнути 512,66 грн, тоді як необхідно - 512,65 грн. та в періоді з 14.04.2022 по 03.05.2022 просить стягнути з відповідача 1443,69 грн., тоді як необхідно 1433,69 грн.
Враховуючи викладене, в нарахуванні 9,99 грн. 3% річних слід відмовити.
Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.
Контррозрахунку нарахування 3% річних та пені відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 853316,38 грн. заборгованості, в т.ч. 801760,64 грн. основний борг, 44573,67 грн. пеня та 6982,07 грн. 3% річних. В решті позову відмовити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 12799,75 грн. (853316,38*12799,90/853326,37) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Подаючи позов до суду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Позивач у справі оплату послуг адвоката підтвердив договором про надання правової допомоги №151/22 від 18.05.2022, платіжним дорученням №3876 від 18.05.2022 (а.с.68-70).
Надання правової допомоги за договором №151/22 від 18.05.2022 саме адвокатом підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 4704 від 25.10.2011, Витягом з Єдиного реєстру адвокатів України від 02.07.2019, Ордером на надання правової допомоги від 20.05.2022 (а.с.71-73).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Із дослідженого договору про надання правової допомоги від 18.05.2022, вбачається, що адвокат зобов'язується надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в господарській справі щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ФОРЕЛЬ» на користь Клієнта за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 22/06-3-МТ від 22.06.2020 (надалі Справа).
Правова допомога полягає в:
- зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються Справи Клієнта;
- проведенні розрахунків до позовної заяви по Справі Клієнта;
- складанні, підписанні та подачі від імені клієнта необхідних процесуальних документів, клопотань, скарг, претензій та позовних заяв тощо;
- виконанні окремих доручень Клієнта, що стосуються Справ;
- представництві Клієнта в Господарському суді з усіх питань, що стосуються ведення його Справи.
Згідно п.3.1 договору, за надання правової допомога Клієнт оплачує Адвокату гонорар (винагороду). Розмір гонорару (винагороди) встановлюється в розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень з розрахунку 2 000 (дві тисячі) гривень за одну годину роботи адвоката.
Розмір гонорару складається з наступних сум (п.3.2.договору):
Збір, перевірка, належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по справі Клієнта - 1 год.=2000,00 грн.
Підготовка позовної заяви, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, подача позовної заяви до господарського суду - 4 год. = 8000,00 грн.
Здійснення розрахунків до позовної заяви - 1 год. = 2000,00 грн.
Всього 12000,00 грн.
Як вбачається з платіжного доручення №3876 від 18.05.2022 позивач перерахував адвокату Поліщук П.Я. 12000,00 грн. згідно договору №151/22 від 18.05.2022.
Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг у суді.
Суд, при вирішенні розміру судових витрат переглянув калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінив співмірність та розумність ціни його послуг, врахував складність справи.
Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.
Враховуючи вказане, позивачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом Поліщуком П.Я. вказаних послуг на визначену угодою суму 12000 грн. у суді першої інстанції (Господарському суді Волинської області).
Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.
Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб'єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивачем були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, зокрема, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте, їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру правомірно заявлених позовних вимог в розмірі 11999,86 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Форель» (вул.Луцька,9, с.Оконськ, Маневицький р-н., Волинська область, 44603, код ЄДРПОУ 37788942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Трейд» (вул.Головна, будинок 76, корпус М, село Великий Кучурів, Сторожинецький р-н, Чернівецька обл., 59052, код ЄДРПОУ 40042088) 853316,38 грн. (вісімсот п'ятдесят три тисячі триста шістнадцять гривень тридцять вісім копійок) заборгованості, в т.ч. 801760,64 грн. основний борг, 44573,67 грн. пеня та 6982,07 грн. 3% річних, а також 12799,75 грн. (дванадцять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять гривень сімдесят п'ять копійок) витрат по сплаті судового збору та 11999,86 грн.(одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень вісімдесят шість копійок) витрат на правову допомогу.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І. О. Гарбар