пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 липня 2022 року Справа № 903/292/22
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/292/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” до Фермерського господарства “ГРИМІКС” про стягнення 166682,13 грн.,
08.05.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” надіслало на електронну адресу суду позовну заяву до Фермерського господарства “ГРИМІКС” про стягнення 166682,13 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3від 30.04.2010.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 16.05.2022, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (вул.Лісна,1, смт.Любешів,44200) повернута з відміткою відділення поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).
Строк для подання відзиву - до 13.06.2022 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.05.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Разом з цим суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.
20.06.2022 представник позивача надіслав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що станом на 20.06.2022 ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» було виявлено допущену технічну помилку в описовій частині позовних вимог на аркуші 3 тексту позову, де невірно зазначено словосполучення «відповідно до додаткової угоди №2 від 14 серпня 2013 року до Угоди №15-11/12-127 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року» замість вірного зазначення словосполучення як «відповідно до додаткової угоди №3 від 01 серпня 2014 року до Угоди №15-11/12-127 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012». Даний факт також підтверджується та/або спростовується доданими документами у додатках до позову, де вбачається додання в якості одного із доказів обґрунтування позовних вимог саме додаткової угоди №3 від 01 серпня 2014 року до Угоди №15-11/12-127 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року. Таким чином, просить під час розгляду, аналізу та дослідження позовних вимог в межах даної справи, враховувати текстово та документально підтверджено саме як «відповідно до додаткової угоди №3 від 01 серпня 2014 року до Угоди №15-11/12-127 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012».
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (постачальник) та Фермерським господарством "Гримікс" (покупець) укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 (а.с.20-23).
Згідно п. 1.1. договору, постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин (далі-товар), відомості про який зазначено у п. 1 Специфікації №1 від 30.04.2010 року (а.с.24) на загальну суму 19500,12 грн., а покупець зобов'язувався прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).
Відповідно до п. 2.3 договору, вартість договору складає 20330,34 грн. (195500,12 грн. вартість поставленого товару + 830,22 грн. сума процентів за користування товарним кредитом).
Пунктом 3 Специфікації №1 від 30.04.2010 до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30.04.2010 визначено, що товар оплачується покупцем в порядку, вказаному у договорі, та в такі строки:
- авансовий платіж в сумі 3900,02 грн. перераховується покупцем постачальнику у строк не пізніше 01.07.2010 року (поставка товару здійснюється тільки після перерахування постачальнику авансового платежу);
- другий платіж у сумі 15600,10 грн. перераховується покупцем постачальнику у строк не пізніше 01.11.2010 року
ТОВ "Корпорація "Агросинтез" звернулося в суд з позовом та просило стягнути з фермерського господарства "Гримікс" 39612 грн. 55 коп., з них 18330 грн. 34 коп. заборгованості за поставлений товар згідно договору №ТК300410/3 від 30.04.2010 року, 1150 грн. 20 коп. пені, 6 099 грн. 10 коп. штрафу, 573 грн. 13 коп. інфляційних нарахувань та 13459 грн. 78 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням Господарського суду Волинської області по справі №5004/442/11 від 14 квітня 2011 позов ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства «Гримікс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація «Агросинтез» 18 330 грн. 34 коп. заборгованості за поставлений товар, 1 150 грн. 20 коп. пені, 6099 грн. 10 коп. штрафу, 573 грн. 13 коп. інфляційних нарахувань, 13 459 грн. 78 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 396 грн. 13 коп. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Крім того, рішенням господарського суду Волинської області від 6 квітня 2011 року встановлено, що господарський спір виник між сторонами в результаті неналежного виконання Фермерським господарством «Гримікс» взятих на себе зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту за №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез».
Так, господарським судом Волинської області у рішенні від 6 квітня 2011 року досліджено та надано оцінку умовам договору поставки на умовах товарного кредиту за №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року. Надано правову оцінку господарських зобов'язань сторін, врегульованих умовами договору поставки на умовах товарного кредиту за №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року.
Рішення господарського суду Волинської області від 6 квітня 2011 року у справі №5004/442/11 набрало законної сили 18 квітня 2011 року.
26.04.20211 Господарським судом Волинської області видано на виконання рішення господарського суду Волинської області від 06.04.11 у справі № 5004/442/11 (а.с.23).
15.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Агросинтез» (за угодою - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» (за угодою - новий кредитор) укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги) за №15-11/12-127 (а.с.62-63).
Відповідно до пункту 1.1 угоди первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Фермерським господарством «Гримікс», що іменується надалі - боржник, зобов'язання щодо сплати розміру пені, відсотків за користування чужими коштами та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року.
Ухвалою Господарського суду Волинської області по справі №5004/442/11-1 від 17.04.2013 замінено у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Волинської області №5004/442/11-1 від 26.04.2011 року, виданого на виконання рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2011 у справі №5004/442/11, стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (м.Запоріжжя, пр.Маяковського, 3, код ЄДРПОУ 30345439) на нового стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (м.Київ, вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872), (а.с.30-32).
Постановою Любешівського РВДВС ГТУЮ у Волинській області від 26.10.2017 відкрито виконавче провадження №55005754 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від 26 квітня 2011 року по справі №5004/442/11-1 про стягнення із Фермерського господарства “ГРИМІКС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» суми заборгованості у загальному розмірі 40244,68 гривні.(а.с.33-34).
Відповідно до Постанови Любешівського РВДВС Західного МРУ Міністерства Юстиції (м. Львів) від 24 листопада 2020 року закінчено виконавче провадження №55005754 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від 26 квітня 2011 року по справі №5004/442/11-1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України “Про виконавче провадження”: у зв'язку із повним та фактичним виконання виконавчого документу в період із 17.09.2020 по 02.11.2020 (а.с.36-37).
05.06.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Агросинтез» надіслало на адресу фермерського господарства «Гримікс» повідомлення про заміну кредитора у зобов'язані, а також угоду про заміну кредитора у зобов'язанні та акт приймання-передачі документів від 15 листопада 2012 року (а.с.65-66).
Разом з цим, з матеріалів справи слідує, що ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення із ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та ФГ “ГРИМІКС” суми нарахованого розміру штрафних санкцій (пені за період із 04.03.2011 року по 16.01.2014 року). Інфляційних витрат за період із лютого 2011 року по грудень 2014 року, відсотків за користування чужими грошовими коштами за період із 04.03.2011 року по 16.01.2014 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року, Угоди №15-11/12-127 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-42 від 21 грудня 2012.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.02.2014 по справі №911/4532/13 (а.с.38-45), задоволено позовні вимоги ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» до ФГ “ГРИМІКС” про стягнення суми коштів згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року, угоди №15-11/12-127 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст, 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-42 від 21 грудня 2012 року.
03 березня 2014 року, на виконання рішення Господарського суду Київської області від 11 лютого 2014 року по справі №911/4532/13, яке набрало законної сили, було видано накази (а.с.53).
Так, зокрема, відповідно до наказу Господарського суду Київської області від 03 березня 2014 року по справі №911/4532/13 підлягає стягненню із Фермерського господарства “ГРИМІКС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» 2807,37 грн. пені, 96142, 63 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 696,55 грн. інфляційних втрат.
Керуючись пунктом 6.4. Угоди №15-11/12-127 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, Сторони вирішили змінити пункти 1.1., 1.2, 2.4. Угоди, доповнити статтю 2 Угоди «ЦІНА УГОДИ» пунктом 2.5., та викласти їх у наступній редакції:
« 1.1. Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання Фермерським господарством «ГРИМІКС» (код ЄДРПОУ 35298132), що іменується надалі “Боржник”, зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за Користування чужими грошовими коштами, інфляційних витрат, 3%-річних, набутих Первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010».
« 1.2. За цією Угодою Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими грошовими кощтами та інфляційних витрат, 3%-річних, за весь період існування основної заборгованості (прострочення виконання Боржникам грошового зобов'язання) згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010».
« 2.4. 3 моменту укладення даної Угоди, Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають із умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010, по відношенню до Боржника щодо дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3%-річних та інфляційних витрат, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010».
« 2.5. 3 моменту укладення даної Угоди, Новий кредитор наділяється всіма (будь-якими) правами Первісного кредитора, що можуть випливати у майбутньому та випливають з умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30 квітня 2010, по відношенню до боржника».
Відповідно до Постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 29.11.2019 відкрито виконавче провадження №60750182 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 03 березня 2014 року по справі №911/4532/13 про стягнення із Фермерського господарства “ГРИМІКС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» 2 807 (дві тисячі вісімсот сім) гривень 37 копійок пені, 96 142 (дев'яносто шість тисяч сто сорок дві) гривні 63 копійки відсотків за користування чужими грошовими коштами, 696 (шістсот дев'яносто шість) гривень 55 копійок інфляційних втрат. Всього - 99 646,55 гривень (а.с.54-55).
Як слідує з відомостей із Автоматизованої системи виконавчих проваджень наказ Господарського суду Київської області від 03.03.2014 по справі №911/4532/136 не виконаний (а.с.56-59).
Відповідно до змісту ст.326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Враховуючи вищевикладене, у ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» виникло право вимоги щодо нарахування заборгованості у вигляді індексації ціни товару (дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, штрафу, відсотків за користування чужими грошовими коштами, відсотків за користування товарним кредитом, 3%-річних та інфляційних втрат за період із 04 березня 2011 року (наступного дня після звернення до суду та нарахування щодо подальших прострочених днів не були враховані судом при винесені рішення) по дату існування боргу.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В статті 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України)..
Згідно із правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 10.12.2019 у справі № 912/2750/18, правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, його порушення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.
З огляду на приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК300410/3 від 30.04.2010 та існування невиконаного зобов'язання з оплати вартості наданих послуг у належній сумі, встановлені судовим рішенням у справі №5004/442/11 та №911/4532/13, не підлягають доведенню у даній справі.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України “ передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або Іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Тобто. Договору слід застосовувати загальні положення про купівлю-продаж.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Стаття 694 ЦК України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.
Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Також, слід звернути увагу на те, що законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 06.07.2018 у справі №910/10825/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.
Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 ).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 та Постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18.
Згідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства Пунктом 8.5 договору передбачено, що згідно ч.3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СГ1=(СПП*0,5*Д)/100, де СП сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП сума простроченого платежу, Д кількість календарних днів прострочення платежу.
Судом враховано, що при проведені/здійсненні нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на прострочений розмір грошового зобов'язання застосовано та враховано правову позицію Об'єднано палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, котра викладена та міститься у Постанові від 03 грудня 2021 року у справі №910/14180/18.
Договором, сторони передбачили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цих вимогах складає три роки - пункт 8.6. договору.
Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем було нараховано відсотки за користування чужими грошовими коштами за період з 17.01.2014 по 31.12.2017 в сумі 132345,06 грн., 3% річних за період з 02.11.20210 по 27.09.2020 в розмірі 5463,18 грн. та інфляційні втрат за період з січень 2014 по вересень 2020 у розмірі 28874,89 грн. (а.с.6-8).
Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, погоджується з ними повністю, оскільки згідно розрахунком суду нарахування інфляційних втрат є більшим ніж заявлено до стягнення позивачем, що є його правом.
Щодо нарахування 3% річних, суд вважає, що останні підставні та підлягають до часткового задоволення в сумі 5446,76 грн., в іншій частині стягнення 3% річних в сумі 16,42 грн, слід відмовити, оскільки останні безпідставно нараховані.
При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН”.
Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.
Контррозрахунку нарахування 3% річних, інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 166666,71 грн. заборгованості. В решті позові слід відмовити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 2500,02 грн. (166666,71 грн. х 2500,25 грн. / 166682,13 грн.) відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства “ГРИМІКС” (вулиця Лісна,1 смт.Любешів, Волинська обл., 44200, код ЄДРПОУ 35298132) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” (проспект Академіка Глушкова,40, оф.315, місто Київ, 03187, код ЄДРПОУ 38039872) 166666,71 грн. (сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень сімдесят одна копійка) заборгованості, в т.: 132345,06 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами, 5446,76 грн. 3% річних, 28874,89 грн. інфляційні втрат та 2500,25 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень двадцять п'ять копійок) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І. О. Гарбар