Постанова від 20.06.2022 по справі 904/7360/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2022 року м.Дніпро Справа № 904/7360/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 (суддя Золотарьова Я.С.)

у справі № 904/7360/21

за позовом Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", м. Конотоп, Сумська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК", м. Дніпро

про стягнення заборгованості та зобов'язання виконати зобов'язання в натурі

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК", м. Дніпро

до Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", м. Конотоп, Сумська область

про стягнення заборгованості у розмірі 86 177,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" та просить суд: - стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 36 134,68 грн за порушення зобов'язання з поставки за договором № 735-18 від 03.08.2018; - зобов'язати відповідача виконати умови договору № 735-18 від 03.08.2018 в натурі, а саме: поставити позивачу 2-а кільця підшипника внутрішнього 8-1910-042 (1 категорія) на суму 19 958,40 грн, передбачених Додатком 1 до Договору № 735-18 від 03.08.2018.

Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти за порушення зобов'язання за Договором № 735-18 від 03.08.2018 у розмірі 86 177,21 грн, з яких: 8 873,40 грн - 3 % річних, 39 223,26 грн - інфляційні втрати, 38 080,55 грн пеня.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області заяву Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про відмову від позову в частині задоволено. Закрито провадження у справі в частині зобов'язання відповідача виконати умови договору № 735-18 від 03.08.2018 в натурі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено.

Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" штраф у розмірі 15 966,72 грн та судовий збір у розмірі 2 568,65 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено.

Клопотання Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про зменшення розміру штрафних санкцій залишено без задоволення.

Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" пеню у розмірі 36 646,82 грн, 3% річних у розмірі 8 873,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 39 223,26 грн та судовий збір у розмірі 2 232,23 грн. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2022 у справі № 904/7360/21 клопотання Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про зменшення розміру витрат на правничу допомогу за первісним позовом задоволено.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" про розподіл судових витрат за первісним позовом задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (41601, м. Конотоп, Сумська область, вул. Рябошапка, 25; ідентифікаційний код 12602750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" (49000, м. Дніпро, вул. Жуковського, 1; ідентифікаційний код 38114713) витрати на правничу допомогу у розмірі 1 322,53 грн.

В іншій частині заяви за первісним позовом відмовлено.

Клопотання Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про зменшення розміру витрат на правничу допомогу за зустрічним позовом задоволено.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" про розподіл судових витрат за зустрічним позовом задоволено частково.

В іншій частині заяви за зустрічним позовом відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати вказане рішення у справі №904/7360/21 та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" про зменшення розміру штрафних санкцій, первісний позов задовольнити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" штрафні санкції у розмірі 82 438,19 грн., клопотання Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про зменшення розміру штрафних санкцій та компенсаційних втрат задовольнити, відмовити ТОВ "КЛОКВОРК" у задоволені зустрічного позову, звільнивши відповідача за зустрічним позовом від відповідальності, обмежившись сумами штрафних санкцій, присуджених та сплачених позивачу за зустрічним позовом у справі №920/625/20 або зменшити штрафні санкції до 1 гривні. Здійснити зустрічне зарахування у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права з порушенням норм процесуального права.

Наголошує, що при розгляді первісного позову поза увагою суду залишилась заява первісного позивача про збільшення позовних вимог від 08.10.2021 № 3069.

Скаржник вважає, що при розгляді первісного позову судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України щодо застосування пені за порушення негрошового зобов'язання.

Вказує на відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення штрафних санкцій.

За твердженням апелянта, при розгляді зустрічного позову судом першої інстанції не враховано, що відповідач за зустрічним позовом об'єктивно не мав можливості здійснити оплату раніше, оскільки не був вчасно проінформований про зміну банківських реквізитів для оплати.

Зауважує, що при визначенні суми пені у розмірі 36 646 грн 82 коп за прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленої продукції судом не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України в частині граничних строків нарахування пені, а в даному випадку в Договорі сторони не встановлювали інших строків, відмінних від 6 місяців.

Окремо зазнає про безпідставність відмови відповідачу за зустрічним позовом у зменшенні штрафних санкцій, сума яких є надмірною порівняно з вартістю поставленої за Договором продукції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №904/7360/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та у зв'язку з перебування на лікарняному судді Кузнецова В.О., для вирішення питання щодо витребування справи тощо у справі №904/7360/21, визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, у зв'язку з усуненням обставин, які обумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №904/7360/21 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф. суддів Чередка А.Є., Кузнецова В.О.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та у зв'язку з перебування на лікарняному судді Чередка А.Є., для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження тощо у справі №904/7360/21, визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 у справі №904/7360/21, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 14.03.2022р. о 15 год. 00 хв.

15.02.2022 року до Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" надійшов відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили автоматизований розподіл, а саме виходом на роботу судді Чередка А.Є., справу №904/7360/21 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф. суддів Чередка А.Є., Кузнецова В.О.

Судове засідання, призначене на 14.03.2022 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2022 розгляд справи №904/7360/21 призначено на 30.05.2022 о 15:40 год.

Від представника Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод" АВІАКОН" до суду подано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 30.05.2022 о 15:40 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод" АВІАКОН" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

В судовому засіданні 30.05.2022 оголошено перерву до 20.06.2022. на 15:00. Наступне судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами суду за участю представника апелянта.

Судове засідання 20.06.2022 проводилося за участю представника апелянта (позивача), який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/) та представника відповідача, який був присутній в залі суду.

Представник позивача у судовому засіданні 20.06.2022 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове - про повне задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин місцевим господарським судом, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК", в якій просило суд:

- стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 36 134,68 грн за порушення зобов'язання з поставки за договором № 735-18 від 03.08.2018;

- зобов'язати відповідача виконати умови договору № 735-18 від 03.08.2018 в натурі, а саме: поставити позивачу 2-а кільця підшипника внутрішнього 8-1910-042 (1 категорія) на суму 19 958,40 грн, передбачених Додатком 1 до Договору № 735-18 від 03.08.2018.

Позивач (за первісним позовом) вказував на неналежне виконання відповідачем договору № 735-18 від 23.08.2018 щодо своєчасної поставки товару, за що останньому нараховано штраф у розмірі 31 933,44 грн та пеню у розмірі 4 201,24 грн.

Свої вимоги позивач (за первісним позовом) ґрунтує на статтях 526, 530, 532, 549, 610, 611, 670 Цивільного кодексу України.

Позивач (за зустрічним позовом) вказував на неналежне виконання відповідачем договору № 735-18 від 23.08.2018 щодо своєчасної оплати за поставлений товар, за що останньому нараховано пеню у розмірі 38 080,55 грн, 3% річних у розмірі 8 873,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 39 223,26 грн.

Свої вимоги позивач (за зустрічним позовом) ґрунтує на статтях 525, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 заяву Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про відмову від позову в частині задоволено. Закрито провадження у справі в частині зобов'язання відповідача виконати умови договору № 735-18 від 03.08.2018 в натурі. Закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 30.11.2021.

Частково задовольняючи первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції дійшов наступних висновків:

- щодо пені за первісним позовом - в спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій у разі несвоєчасної поставки товару. Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для стягнення пені;

- щодо штрафу за первісним позовом - враховуючи, що відповідач (за первісним позовом) порушив строки поставки товару на незначний строк, водночас позивач протягом тривалого часу не виконував своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, а також зважаючи на те, що позивачем не надано доказів настання реальних збитків у зв'язку з простроченням відповідача, суд дійшов висновку про можливість застосування приписів статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та вважає за можливе зменшити суму штрафних санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача на 50% та стягнути з відповідача штраф у розмірі 15966,72 грн;

- щодо пені за зустрічним позовом - у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем (за зустрічним позовом) зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивачем (за зустрічним позовом) останньому нараховано пеню у розмірі 38 080,55 грн за період з 12.09.2020 по 23.06.2021. Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача (за зустрічним позовом) становить 36 646,82 грн. Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача (за зустрічним позовом) про зменшення штрафних санкцій, оскільки останнім не надано жодних доказів в підтвердження обставин, на які він посилався. Крім того, тяжке фінансове становище само по собі не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Судом враховано, що відповідач (за зустрічним позовом) протягом тривалого часу не сплачував існуючу перед позивачем (за зустрічним позовом) заборгованість;

- щодо суми 3% річних та інфляційних втрат за зустрічним позовом - позивач (за зустрічним позовом) заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 873,40 грн за період з 12.09.2020 по 23.06.2021 та інфляційних втрат у розмірі 39 223,26 грн за період вересень 2020 червень 2021. Суд, перевіривши наданий позивачем (за зустрічним позовом) розрахунок, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача (за зустрічним позовом) щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 873,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 39 223,26 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 у справі № 904/7360/21 в частині вирішення первісного та зустрічного позовів, то відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, не досліджуючи ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021, якою закрито провадження у справі в частині зобов'язання відповідача виконати умови договору № 735-18 від 03.08.2018 в натурі за результатом розгляду заяви ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про відмову від позовних вимог в цій частині.

Так, предметом доказування у цій справі є обставини укладання договору, поставки та оплати товару, дотримання сторонами своїх договірних зобов'язань, прострочення поставки та проведення розрахунків, можливість притягнення сторін до цивільно-правової відповідальності за допущені порушення у вигляді застосування договірних штрафних санкцій та пені, встановленої законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, з огляду на наявний в матеріалах справи договір поставки № 735-18 від 03.08.2018 (т. 1 а.с. 21-25), між сторонами склались правовідносини поставки товару.

За умовами вказаного договору позивач (Постачальник) зобов'язався передати, а відповідач (Покупець) прийняти та оплатити продукцію, вказану у додатку № 1 до договору, на умовах передбачених договором.

Кількість, номенклатура продукції вказується в додатку 1, що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, поставка продукції здійснюється на умовах поставки DDP - м. Конотоп склад «Нова Пошта», відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року.

Строки поставки продукції складають 30 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором. Позивач має право здійснити поставку продукції в інші строки винятково на підставі попередньої згоди відповідача в письмовій формі (п. 3.2. договору).

Загальна вартість договору на момент його укладення складає 399 168 грн. 00 коп. з ПДВ (п. 4.1. договору, додаток № 1 до договору)

Відповідно до п. 5.2 договору, оплата здійснюється наступним чином: 100% від вартості продукції протягом 10 робочих днів з дати поставки продукції та проходження нею вхідного контролю.

Згідно з додатком № 1 до договору, позивач зобов'язався поставити відповідачу продукцію загальною вартістю 399168 грн. 00 коп., в тому числі кільце підшипника зовнішнє 8-1910-041 у кількості 20 шт., кільце підшипника внутрішнє 8-1910-042 у кількості 20 шт. (Ціна за 1 шт. з ПДВ - 9979 грн. 20 коп.) (т. 1 а.с. 26).

Так, рішенням господарського суду Сумської області від 14.12.2020 по справі № 920/625/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛОКВОРК» задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛОКВОРК» - 379 209 грн 60 коп. заборгованості за поставлену продукцію, 19 604 грн 23 коп. 3% річних, 21 289 грн. 86 коп. інфляційних втрат, 89 353 грн 47 коп. пені, 8 982 грн 16 коп. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 по справі № 920/625/20 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ""КЛОКВОРК" та державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» на рішення Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі №920/625/20 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі №920/625/20 залишено без змін.

Судами у справі № 920/625/20 встановлено, що з урахуванням поставленого позивачем товару за видатковими накладними № К-1009 від 10.09.2018, № К-0210 від 02.10.2018, повернутого відповідачем позивачу товару за накладними № 79 від 18.12.2019, № 121 від 20.02.2019, № 458 від 22.07.2019, № 561 від 17.09.2019, № 602 від 08.10.2019 та товару поставленого на заміну повернутого згідно з видатковими накладними від 18.12.2018, 25.04.2019, позивачем передано відповідачу 38 одиниць товару на загальну суму 379 209 грн. 60 коп.

Товар на суму 189 604 грн. 80 коп. був прийнятий відповідачем та з урахуванням умов п. 5.2., п. 6.1. договору та п.п. 6, 10 Інструкції, суд вважає, що строк оплати товару на суму 189 604 грн. 80 коп. закінчився 18.10.2018 (20 днів для приймання продукції за якістю + 10 робочих днів).

Товар на суму 9 979 грн 20 коп. за видатковою накладною № К-0210 від 02.10.2018 позивач поставив відповідачу 04.10.2018. Вказаний товар прийнятий відповідачем і, з урахуванням умов п. 5.2., п. 6.1. договору та п.п. 6,10 Інструкції, останній зобов'язаний був оплатити товар у строк до 07.11.2018 (20 днів для приймання продукції за якістю + 10 робочих днів).

За видатковою накладною № К-18121 від 18.12.2018 позивач поставив відповідачу 21.12.2018 кільця підшипника зовнішні у кількості 11 штук та кільця підшипника внутрішні у кількості 9 штук на загальну суму 199584 грн. 00 коп.

Разом з цим, товар, поставлений за вказаною накладною, був частково повернутий відповідачем позивачу та прийнятий останнім на суму 69 854 грн. 40 коп. (7 одиниць товару), тому суд не вбачає підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на цю суму, за несвоєчасну оплату товару за видатковою накладною № К-18121 від 18.12.2018.

Товар на суму 129 729 грн. 60 коп. був прийнятий відповідачем та з урахуванням умов п. 5.2., п. 6.1. договору та п.п. 6, 10 Інструкції, суд вважає, що строк оплати товару на суму 129 729 грн. 60 коп. закінчився 24.01.2019 (20 днів для приймання продукції за якістю + 10 робочих днів).

Згідно з видатковою накладною № РН-25042 від 25.04.2019 позивач поставив відповідачу 02.05.2019 кільця підшипника зовнішні у кількості 5 штук на загальну суму 49896 грн. 00 коп. Вказаний товар прийнятий відповідачем і, з урахуванням умов п. 5.2., п. 6.1. договору та п. 6 Інструкції, останній зобов'язаний був оплатити товар у строк до 05.06.2019».

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, не підлягають доказуванню у цій справі обставини, встановлені рішенням Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі №920/625/20, яке набрало законної сили.

При цьому слід зауважити, що копії вищезазначених накладних, листування між сторонами, докази щодо контролю якості продукції, повернення та заміни некондиційного товару, містяться в матеріалах справи № 904/7360/21 (т. 1 а.с. 27- 94).

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так позивачем (за первісним позовом) на підставі статті 231 ГК України нараховано відповідачу (за первісним позовом) пеню у розмірі 4 201,24 грн за період з 03.09.2018 по 03.10.2018.

Згодом, Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", з урахуванням остаточної поставки товару (8-1910-042 Кольцо подшипника внутреннее) в кількості 2 шт. Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК", яка була здійснена 16.09.2021 за видатковою накладною від 14.09.2021 № 0000147 на суму 19 958,40 грн (т. 2 а.с. 113), подав заяву про збільшення позовних вимог від 08.10.2021 за вих. № 3069.

Вказана заява була отримана Господарським судом Дніпропетровської області засобами поштового зв'язку 12.10.2021, про що свідчить штемпель суду вх. № 49543/21 на самій заяві (т. 2 а.с. 109-116).

З матеріалів справи також вбачається, що зміст заяви про збільшення позовних вимог було оголошено представником первісного позивача в судовому засіданні 12.10.2021, проте суд першої інстанції не вирішив питання щодо її прийняття/відхилення, і в оскаржуваному рішенні судом розгляд позовних вимог щодо стягнення пені з ТОВ "КЛОКВОРК" на користь ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" за прострочення поставки товару здійснювався в межах вимог, заявлених в початковій редакції позову.

Апелянт зазначає, що в порушення норм процесуального права, а саме ст. 46 ГПК України, Господарським судом Дніпропетровської області не розглянуто позовні вимоги первісного позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

З даного приводу колегія судів вважає за необхідне звернути увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17, в якій визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав вже поданого до суду позову не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою.

Статтею 46 Господарського процесуального кодексу України визначено процесуальні права та обов'язки сторін. Зокрема, п. 2, 3 ч. 2 та ч. 3 останньої, передбачено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

В пункті 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) наведено, що разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що у ГПК України передбачено право позивача збільшити лише розмір позовних вимог.

Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

При цьому збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позові.

Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви (правова позиція в постановах Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19).

Таким чином, аналіз вищенаведеного дозволяє дійти висновку, що у разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного позову), збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, об'єднання позовних вимог, зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.

В свою чергу, як встановлено п. 1 ч. 1 ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження, зокрема, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

При цьому відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.

А згідно ч. 1 ст. 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України).

Слід зауважити, що заява про збільшення позовних вимог від 08.10.2021 за вих. № 3069 була подана до Господарського суду Дніпропетровської області 12.10.2021, а закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті було вчинено ухвалою суду від 10.11.2021, при цьому суд не виконав в повній мірі завдання підготовчого провадження, а саме не визначив остаточний предмет спору та позовні вимоги первісного позивача та не вирішив питання щодо прийнятності відповідної заяви за результатом її розгляду в підготовчому засіданні.

В такому випадку має місце порушення судом вищенаведених норм процесуального права.

В свою чергу, переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає, що аналіз змісту заяви позивача про збільшення позовних вимог від 08.10.2021 за вих. № 3069 не дає підстави вважати, що позивачем було здійснено одночасно зміну предмету та підстав позову, оскільки мало місце тільки збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою майнового характеру, яку було заявлено в позовній заяві (збільшення розміру пені за прострочення поставки товару) та доповнено позов новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, відтак заперечення відповідача за первісним позовом свого підтвердження належними доказами не знайшли та спростовуються наведеним.

Враховуючи вказане, апеляційний суд зазначає, що процесуальна дія, яка полягала у збільшенні позовних вимог, відбулась у відповідності до приписів ГПК України, а тому наявні підстави для розгляду судом вимог позивача за первісним позовом в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 08.10.2021 за вих. № 3069.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналогічні приписи закріплені ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, а саме, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом частини першої та другої статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини другої статті 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 та постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі 915/507/17).

Подібний за змістом правовий висновок наведений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.

З аналізу умов Договору поставки від 03.08.2018 № 735-18 вбачається, що сторони у розділі 7 «Відповідальність сторін», зокрема, погодили відповідальність постачальника щодо порушення ним виконання негрошового зобов'язання, а саме: строків та обсягу поставки продукції (п. 7.3 договору).

Згідно пункту 7.3 договору, у випадку порушення строків або обсягів поставок продукції, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції за кожен факт порушення.

Таким чином, судом встановлено, що сторони обумовили в Договорі застосування іншого виду штрафних санкцій за прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, а саме штрафу.

За таких умов пеня не може бути застосована до спірних правовідносин в порядку абзацу 3 частини другої статті 231 ГК України.

«Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 у справі № 908/1473/18).

Враховуючи вищенаведене, позивач за первісним позовом не довів суду наявність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за порушення строків або обсягів поставок продукції, а тому позовна вимога про її стягнення не підлягає задоволенню.

І хоча Господарський суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні вказаної вимоги, проте не врахував правову позицію щодо застосування абзацу 3 частини другої статті 231 ГК України, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, навівши інші мотиви у своєму рішенні.

Натомість, як встановлено в рішенні Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 у справі № 920/625/20, враховуючи поставку товару за видатковими накладними № К-1009 від 10.09.2018, № К-0210 від 02.10.2018, повернення товару за накладними № 79 від 18.12.2019, № 121 від 20.02.2019, № 458 від 22.07.2019, № 561 від 17.09.2019, № 602 від 08.10.2019 та товару поставленого на заміну повернутого згідно з видатковими накладними від 18.12.2018, 25.04.2019, ТОВ "КЛОКВОРК" передав ДП «Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 38 одиниць товару на загальну суму 379 209,60 грн.

Поряд з цим, переглядаючи вказане рішення суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що обов'язок з поставки товару в кількості 20 шт. є виконаним не повністю, з огляду на повернення 2-х кілець підшипника внутрішнього, які були прийняті позивачем (див. постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 у справі № 920/625/20.

Крім того, з матеріалів справи № 904/7360/21 вбачається та не заперечується сторонами, що останні два кільця підшипника на суму 19 958,40 грн надійшли первісному позивачу 16.09.2021 за видатковою накладною від 14.09.2021 № 0000147 (т. 2 а.с. 113).

В свою чергу, як було передбачено п. 3.2. Договору, строки поставки продукції складають 30 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором. Позивач має право здійснити поставку продукції в інші строки винятково на підставі попередньої згоди відповідача в письмовій формі.

Таким чином, є доведеним факт прострочення поставки продукції відповідачем за первісним позовом, що зумовлює можливість застосування до нього штрафних санкцій, передбачених п. 7.3. Договору, у вигляді штрафу в розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції.

Наданий позивачем розрахунок щодо нарахування штрафу у розмірі 31 933,44 грн, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, виявлено не було.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення суми штрафних санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на 50% та стягнув з останнього штраф у розмірі 15 966,72 грн.

Такого висновку він дійшов на підставі клопотання ТОВ "КЛОКВОРК" про зменшення розміру штрафних санкцій (т. 1 а.с. 241-246), зазначивши, що відповідач (за первісним позовом) порушив строки поставки товару на незначний строк, водночас позивач протягом тривалого часу не виконував своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, а також ним не надано доказів настання реальних збитків у зв'язку з простроченням відповідача…

Колегія суддів не погоджується з наведеним та зазначає наступне.

В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зауважила, що за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Правова позиція Верховного Суду “щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій” (пункт 13 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Слід наголосити, що нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, обов'язок з поставки товарів за Договором поставки від 03.08.2018 № 735-18 вважається виконаним та припиняється у випадку його належного виконання.

Варто зауважити, що розділ 3 Договору «Умови й строки поставки Продукції» не містить умови щодо поставки продукції партіями, як на тому наголошує відповідач за первісним позовом, а передбачає поставку продукції протягом 30 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором, тобто, виходячи з дати його укладення, уся продукція мала бути поставлена в строк до 03.09.2018 року. Інших домовленостей щодо строків та обсягів поставки продукції сторонами досягнуто не було і в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому сторонами у Договорі було обумовлено вимоги до якості, комплектації, пакування й маркування продукції, які повинні відповідати нормам, чинним стандартам (ТУ, ГОСТ, технічною документацією) для даного виду продукції (п. 2.3 Договору).

Відтак, аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що зобов'язання з поставки обумовленої сторонами в Договорі продукції вважається належним чином виконаним ТОВ «КЛОКВОРК» після поставки всієї продукції, яка за своїми якісними характеристиками відповідає вимогам, що висуваються до неї Договором та діючими нормативами (ТУ, ГОСТ, технічною документацією).

Як встановлено судами у справі № 920/625/20 та слідує з матеріалів справи № 904/7360/21, 13.09.2018 ТОВ "КЛОКВОРК" поставив ДП «Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" товар (кільце підшипника зовнішнє 8-1910-041 у кількості 20 шт., кільце підшипника внутрішнє 8-1910-042 у кількості 19 шт.) загальною вартістю 389 188,80 грн згідно видаткової накладної від 10.09.2018 № К-1009 та накладної Нової пошти від 11.09.2018, на умовах поставки DDP - м. Конотоп склад «Нова Пошта».

Станом на 04.10.2018 позивач поставив відповідачу товар (кільце підшипника внутрішнє 8-1910-042 у кількості 1 шт.) вартістю 9 979,20 грн, на умовах поставки DDP - м. Конотоп склад «Нова Пошта».

Водночас, внаслідок неодноразового повернення та заміни некондиційних кілець підшипника, фактично за видатковою накладною від 10.09.2018 № К-1009 було поставлено товар на суму 189 604,80 грн - 13.09.2019, за видатковою накладною від 02.10.2018 № К-0210 на суму 9 979,20 грн - 04.10.2018, за видатковою накладною від 18.12.2018 № К-18121 на суму 129 729,60 грн - 21.12.2018, за видатковою накладною від 25.04.2019 № РН-25042 на суму 49 896,00 грн - 02.05.2019, за видатковою накладною від 14.09.2021 № 0000147 на суму 19 958,40 грн.

Таким чином, прострочення первісної поставки продукції ТОВ"КЛОКВОРК" склало 10 та 30 днів відповідно, навіть без урахування строків подальшої заміни недоброякісного товару на якісний, що не може вважатися незначним строком, як виснував суд першої інстанції.

Крім того, належне виконання зобов'язання відповідача за первісним позовом фактично було здійснено 16.09.2021, коли було поставлено всю продукцію належної якості, як того вимагають пункти 2.3 та 3.2. Договору.

Наведене свідчить про те, що відповідачем не було вжито всіх необхідних залежних від нього заходів щодо своєчасного та належного виконання покладених на нього Договором обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

А за приписами ч. 1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин…

В свою чергу, судом не приймаються аргументи ТОВ "КЛОКВОРК", що позивач за первісним позовом допустив набагато істотніше порушення зобов'язання в частині строків оплати продукції, оскільки не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Таким чином, враховуючи те, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд вважає необґрунтованим зменшення місцевим господарським судом розміру стягненого штрафу на 50% - до 15 966,72 грн, з огляду на вищезазначені обставини щодо строків та ступеня належного виконання зобов'язання з поставки продукції, причини повернення та заміни товару, які зумовлені, в тому числі суб'єктивними підставами (неналежною якістю), а також зважаючи на рівність захисту прав всіх учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), доходить висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та задоволення відповідного клопотання ТВО «КЛОКВОРК», внаслідок чого, штраф за порушення строків поставки товару в розмірі 31 933,44 грн підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача.

Отже, доводи апелянта в цій частині апеляційної скарги є змістовними та приймаються колегією суддів до уваги.

Що стосується аргументів скаржника в частині незаконності рішення суду першої інстанції за результатом розгляду зустрічного позову, слід зазначити таке.

За твердженням ДП «Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", при розгляді зустрічного позову судом першої інстанції не враховано, що відповідач за зустрічним позовом об'єктивно не мав можливості здійснити оплату раніше, оскільки не був вчасно проінформований про зміну банківських реквізитів для оплати.

Так, за приписом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами укладеного між сторонами Договору, а саме п. 4.1. договору та додатком № 1 до договору визначено, що загальна вартість договору на момент його укладення складає 399 168 грн. 00 коп. з ПДВ.

У справі № 920/625/20 судами було встановлено факт прострочення відповідачем за зустрічним позовом оплати поставленої продукції більше 30 днів.

Згідно з пункту 7.2. договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом має право на нарахування відповідачу пені за порушення ним зобов'язання щодо строку оплати продукції.

При цьому посилання апелянта на ч. 2 ст. 218, ч. 3 ст. 219 та ч. 3 ст. 220 ГК України є безпідставними, з огляду на те, що:

- по-перше, як вже було зазначено, згідно ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, тобто в даному випадку не повідомлення ТОВ "КЛОКВОРК" ДП «Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" щодо нових платіжних реквізитів, не є підставою, що звільняє відповідача за зустрічним позовом від обов'язку щодо здійснення оплати в обумовлені сторонами в Договорів строки;

- по-друге, наведене не може вважатися простроченням кредитора та свідчити про те, що правопорушенню боржника сприяли неправомірні дії (бездіяльність) кредитора (що в даному випадку, на думку скаржника, виразилося в ненаданні реквізитів для оплати та не ініціюванні відкриття виконавчого провадження), оскільки п. 10.3 Договору передбачено, що у випадку зміни свого найменування, організаційно-правової форми, статусу платника податків, зареєстрованого місцезнаходження або фактичної адреси, банківських або інших реквізитів Сторона повинна повідомити іншу Сторону в письмовій формі (у тому числі з використанням засобів факсимільного зв'язку) протягом п'яти календарних днів з моменту настання відповідних змін. У разі неповідомлення про зазначені зміни іншій Стороні Сторона, реквізити якої змінилися, погоджується з тим, що інша Сторона може використати реквізити, вказані у цьому Договорів, і таке використання буде вважатися правомірним виконання Договору. Слід зауважити, що ДП «Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" будучи обізнаним щодо банківських реквізитів ТОВ "КЛОКВОРК" та їх зміну, тим не менш оплату на рахунок, зазначений в Договорі, не здійснювало, як і не повідомляло про неможливість здійснення оплати внаслідок об'єктивних чинників, в тому числі можливих перешкод, спричинених введенням нової форми рахунку (IBAN), а також не запитувало позивача за зустрічним позовом оновлені дані про банківські реквізити, знаючи про їх зміну та виправдовуючи цим неналежне виконання покладених на нього зобов'язань.

Відтак, доводи апелянта в цій частині апеляційної скарги є безпідставними та відхиляються судом апеляційної інстанції.

Що стосується зауважень скаржника про те, що при визначенні суми пені у розмірі 36 646 грн 82 коп за прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленої продукції судом не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України в частині граничних строків нарахування пені, а в даному випадку в Договорі сторони не встановлювали інших строків, відмінних від 6 місяців, варто звернути увагу на наступне.

Так, згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з п. 7.2. Договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

При цьому сторони обумовили, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за Договором нараховуються протягом усього періоду порушення (пункт 7.6. Договору).

Дослідивши умови Договору апеляційний суд зазначає, що пункти 7.2 та 7.6 не містять ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Відтак, умови, передбачені у пунктах 7.2 та 7.6 укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такими, що встановлюють інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачав підстав для відступлення (постанова від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20).

При цьому Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

В даній справі (№ 904/7360/21) апеляційний суд враховує сталу судову практику у подібних правовідносинах та не вбачає підстав для невикористання правових висновків стосовно застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України у спірних правовідносинах, тим самим забезпечуючи дотримання принципу юридичної (правової) визначеності.

При цьому в частині щодо застосування правових позицій Верховного Суду, колегія суддів звертається до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 15.01.2020 у справі № 914/261/18.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

А в постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

До того ж, Велика Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 629/847/15-к зазначила, що об'єднана палата касаційного суду може відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше в ухваленому рішенні Верховного Суду, у складі цієї ж об'єднаної палати.

Тому посилання позивача за зустрічним позовом на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, не спростовують вищевикладених висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах.

При цьому Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування у даній справі правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, оскільки з наведених вище мотивів дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так само, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у справі № 904/7360/21, не пов'язаний оцінкою судами у справі № 920/625/20 певних обставин та доказів.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 07.09.2021 у справі № 912/2294/20 преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Водночас, відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Отже, преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/16 та від 21.01.2020 у справі № 921/105/19).

В свою чергу, згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінка доказів, як і застосування норм матеріального права при вирішення справи здійснюється судом безпосередньо, в тому числі з урахуванням правових висновків Верховного Суду.

Оцінивши умови Договору поставки № 735-18 від 03.08.2018, зокрема, пункти 7.2, 7.6, та враховуючи правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів доходить висновку, що умовами Договору не змінено (не встановлено) іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, в тому числі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості, за порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції.

З огляду на вищевикладене, нарахування позивачем за зустрічним позовом відповідачу пені у розмірі 38 080,55 грн за період з 12.09.2020 по 23.06.2021 здійснено поза межами шестимісячного строку, а тому заявлена позовна вимога про її стягнення не підлягає задоволенню.

За таких умов, доводи апелянта в цій частині апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Водночас, що стосується нарахування позивачем за зустрічним позовом 3% річних та інфляційних втрат, варто зауважити, що згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем за зустрічним позовом виконання зобов'язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 8 873,40 грн за період з 12.09.2020 по 23.06.2021 та інфляційних втрат у розмірі 39 223,26 грн за період вересень 2020 червень 2021.

Слід наголосити на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

Крім того, у Постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Зважаючи на викладене та відсутність у матеріалах справи контр розрахунку ДП «Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", вимоги ТОВ «КЛОКВОРК» в частині стягнення 3% річних у розмірі 8 873,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 39 223,26 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

А отже, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в цій частині.

При цьому аргументи скаржника про не співмірність та надмірність заявлених до стягнення сум свого документального підтвердження належними доказами не знайшли, їх розмір не перевищує вартість фактично поставленої за Договором продукції, а їх виникнення зумовлене неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх грошових зобов'язань.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)

Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

На підставі вищевикладеного, враховуючи допущені судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України) та порушення норм процесуального права при оцінці наявності підстав для зменшення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій (штрафу) та щодо розгляду заяви про збільшення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 у справі № 904/7360/21 - зміні зі стягненням за первісним позовом штрафу у розмірі 31 933,44 грн., а за зустрічним - 3% річних у розмірі 8 873,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 39 223,26 грн.

Апеляційним судом встановлено, що Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2022 у справі № 904/7360/21 з урахуванням зменшення на 50% було стягнуто з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (41601, м. Конотоп, Сумська область, вул. Рябошапка, 25; ідентифікаційний код 12602750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" (49000, м. Дніпро, вул. Жуковського, 1; ідентифікаційний код 38114713) витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції в загальному розмірі 11 770,77 грн.

Так як апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 у справі № 904/7360/21 було змінено, то підлягає зміні і розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, здійснений Господарським судом Дніпропетровської області в додатковому рішенні від 12.01.2022 у справі № 904/7360/21, адже виходячи з приписів ч. 14 ст. 129 ГПК України наведені обставини зумовлюють здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Зважаючи на положення статей 282, 315 ГПК України про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв'язку з переглядом справи, Верховний Суд дотримується позиції, що згідно зі статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).

Як вбачається з матеріалів справи, разом з відзивом на позовну заяву ТОВ "КЛОКВОРК" надав орієнтований розрахунок витрат на правничу допомогу за первісним позовом на суму 10 000,00 грн.

Разом із зустрічним позовом ТОВ "КЛОКВОРК" подав орієнтований розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд встановив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Клименко і партнери» (адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги від 18.08.2021.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що адвокат приймає на себе доручення клієнта про надання правової допомоги обумовленого ним виду в інтересах останнього, в тому обсязі та на умовах, що передбачені і закріплені за взаємною згодою у цьому договорі, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також усі фактичні витрати, пов'язані з виконанням адвокатом своїх зобов'язань за даним договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору, клієнт зобов'язується сплатити адвокату за договором гонорар у розмірі та порядку, наведеному у додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.

Сторонами укладено додаток № 1 «Розмір гонорару та порядок його оплати», відповідно до якого вартість послуг становить, зокрема:

- підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, відзиву, заперечення на відповідь на відзив, зустрічний позов (за 1 документ) 5 000,00 грн;

- підготовка інших процесуальних документів у господарській справі (за 1 документ) 1 500,00 грн;

- участь та представництво адвокатом інтересів клієнта у судовому засідання (за 1 засідання) 2 500,00 грн;

- гонорар успіху (сплачується клієнтом у випадку прийняття рішення на користь клієнта (повністю або частково) або закриття провадження у справі, або залишення позову без розгляду) 10 000,00 грн або 5-10% від стягнутої суми.

Між Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Клименко і партнери» (клієнт) та Сухомлин Оленою Валентинівною (адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги № 18/08 від 18.08.2021.

Згідно пункту 1.1 договору № 18/08, адвокат приймає на себе доручення клієнта про надання правової допомоги обумовленого ним виду в інтересах ТОВ «КЛОКВОРК», на підставі пункту 2.1.8 договору про надання правової допомоги від 18.08.2021, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Клименко і партнери» та ТОВ «КЛОКВОРК», в тому обсязі та на тих умовах, що передбачені і закріплені за взаємною згодою у цьому договорі, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також усі фактичні витрати, пов'язані з виконанням адвокатом своїх зобов'язань за даним договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору № 18/08, клієнт зобов'язується сплатити адвокату за договором гонорар у розмірі та порядку, наведеному у додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.

На виконання умов договору, адвокатом були надані послуги клієнту ТОВ «КЛОКВОРК» за первісним та за зустрічним позовом на загальну суму 39 000,00 грн, що підтверджується підписаним обома сторонами актом приймання передачі № 69 від 21.12.2021, відповідно до якого найменування послуг:

- За первісним позовом:

1. Підготовка відзиву 5 000,00 грн.

2. Підготовка заперечення на відповідь на відзив 5 000,00 грн.

3. Підготовка заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог 5 000,00 грн.

4. Підготовка клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій 1 500,00 грн.

- За зустрічним позовом:

1. Підготовка зустрічного позову 5 000,00 грн;

2. підготовка відповіді на відзив на зустрічний позов 5 000,00 грн;

- За первісним та зустрічним позовом:

1. Представництво адвокатом інтересів клієнта у судовому засіданні 22.09.2021, 12.10.2021, 10.11.2021, 30.11.2021, 20.12.2021 12 500,00 грн.

Відтак, адвокатом були надані клієнту ТОВ «КЛОКВОРК» за первісним позовом послуги на суму 22 750,00 грн та за зустрічним позовом на суму 16 250,00 грн.

Також, між сторонами підписано акт приймання передачі № 70 від 21.12.2021, в якому вказано, ТОВ «КЛОКОВОРК» сплачує адвокату гонорар успіху за первісним та зустрічним позовом у розмірі 10 000,00 грн.

Надаючи оцінку витратам відповідача (позивача за зустрічним позовом) на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п'ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В свою чергу, щодо гонорару успіху, апеляційний суд зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 висловлено таку правову позицію: "Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність." При цьому Велика Палата Верховного Суду, вказала, що відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, тому дійшла висновку, що суди не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх не співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача і вимоги позивача про стягнення "гонорару успіху" задовольнила пропорційно до розміру задавлених вимог.

Відтак, "гонорар успіху" може включатись до витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу.

В даному випадку, колегією суддів враховується:

1) результат вирішення спору (рішення щодо часткового задоволення первісного позову та зустрічного);

2) складність справи та обсяг робіт (предметом розгляду як в первинному позові так і у зустрічному позові є застосування штрафних санкцій та компенсаційних втрат, тобто це питання не потребує встановлення нових обставин справи або дослідження значного обсягу документів, оскільки вимоги витікають з одного договору поставки, а всі фактичні обставини по цій справі були предметом розгляду у справі №920/625/20, в якій інтереси ТОВ «КЛОКВОРК» представляв той самий адвокат - Сухомлін О.В.);

3) обґрунтованість та співмірність заявлених до відшкодування витрат (з акту приймання передачі виконаних робіт вбачається, що адвокатом була надана клієнту правнича допомога у вигляді участі у судовому засідання 22.09.2021, 12.10.2021, 10.11.2021, 30.11.2021, 20.12.2021 на суму 12 500,00 грн, позаяк з протоколів судових засідань, які відбулись в режимі відеоконференції у справі №904/7360/21 від 22.09.2021, 12.10.2021, 10.11.2021, 30.11.2021, 20.12.2021 вбачається, що сукупний час судових засідань у справі склав близько 1,50 годин. Відтак, сума судових витрат, яку позивач просить покласти на відповідача за участь у судових засіданнях не є спів розмірною з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є спів розмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат не відповідає критеріям розумності, спів розмірності та справедливості.

Крім того, за таких умов, з огляду на часткове задоволення первісного позову, гонорар успіху вираховується пропорційно незадоволеним вимогам, а з огляду на часткове задоволення зустрічного позову - пропорційно задоволеним.

Підсумовуючи вищеозначене, колегія суддів, враховуючи клопотання ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права та опираючись на критерії, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, вважає за можливе не присуджувати всю суму понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а тому, з ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на користь ТОВ «КЛОКВОРК» належить стягнути витрати в розмірі 14 453,02 грн, з яких: 6 968,75 грн витрат на професійну правничу допомогу за первісним позовом, 4 534,67 грн - за зустрічним позовом та 2 949,60 - гонорар успіху.

В свою чергу, судовий збір розподіляється відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, а саме: за подання первісного позову з відповідача за первісним позовом на користь позивача належить стягнути в розмірі 879,31 грн; за подання зустрічного позову в розмірі 1 266,92 грн стягується з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача; за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам з відповідача за первісним позовом на користь апелянта (позивача) слід стягнути 1 845,24 грн витрат зі сплати судового збору.

Як передбачено ч. 8 ст. 238 ГПК України при розгляді первісного і зустрічного позовів та при розгляді позову третьої особи з самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

А відповідно до ч. 11 цієї статті у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

Враховуючи результат апеляційного перегляду справи та часткове задоволення первісного та зустрічного позовів про стягнення грошових сум, апеляційний суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними, яка склала 29 158,61 грн на користь відповідача (позивача за зустрічним позовом).

При цьому частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 238, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 у справі № 904/7360/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2021 у справі № 904/7360/21 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" (49000, м. Дніпро, вул. Жуковського, 1; ідентифікаційний код 38114713) на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (41601, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25; ідентифікаційний код 12602750) штраф у розмірі 31 933,44 грн та витрати зі сплати судового збору: за подання позову в розмірі 879,31 грн., за подання апеляційної скарги в розмірі 1 845,24 грн.

В іншій частині первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (41601, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25; ідентифікаційний код 12602750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" (49000, м. Дніпро, вул. Жуковського, 1; ідентифікаційний код 38114713) 3% річних у розмірі 8 873,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 39 223,26 грн, витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову в розмірі 1 266,92 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 14 453,02 грн.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Провести зустрічне зарахування та стягнути з Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (41601, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25; ідентифікаційний код 12602750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛОКВОРК" (49000, м. Дніпро, вул. Жуковського, 1; ідентифікаційний код 38114713) різницю в сумі 29 158,61 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.06.2022

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.О. Кузнецов

Попередній документ

105067221

Наступний документ

105067223

Інформація про рішення:

№ рішення:	105067222
№ справи:	904/7360/21
Дата рішення:	20.06.2022
Дата публікації:	06.07.2022
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (10.03.2022)
Дата надходження:	10.03.2022
Предмет позову:	стягненнястягнення заборгованості у розмірі 86 177,21 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

14.02.2026 06:47	Центральний апеляційний господарський суд
14.02.2026 06:47	Центральний апеляційний господарський суд
14.02.2026 06:47	Центральний апеляційний господарський суд
12.10.2021 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
10.11.2021 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
30.11.2021 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
20.12.2021 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
14.03.2022 15:00	Центральний апеляційний господарський суд