29 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/13261/21 пров. № А/857/9119/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Петрунів В.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року (головуючого судді Сасевича О.М., ухвалене у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження в м. Львів) у справі №380/13261/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,-
ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області в якому просить стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» (код ЄДРПОУ 30823262) суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1463,48 грн. за жовтень 2019 року та 1043573,99 грн. за грудень 2019 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Львівській області, яка полягає у не внесенні до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних щодо узгодження сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» у розмірі 1463 грн. 48 коп. за жовтень 2019 року та 976935 грн. 99 коп. за грудень 2019 року. Зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленої товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» у розмірі 1463 грн. 48 коп. за жовтень 2019 року та 976935 грн. 99 коп. за грудень 2019 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Львівській області подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Павлова А.О. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача Хоп'як В.З. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно із частинами 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» зареєстроване як платник податку на додатну вартість.
20.11.2019 позивачем було подано до Головного управління ДПС у Львівській області, Галицьке управління, Сихівська Державна податкова інспекція (Сихівський район м.Львова) податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2019 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість за жовтень 2019 року, довідку про суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2019 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування за жовтень 2019 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2019 року.
Згідно поданих документів загальна сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість склала 3 415 281 грн.
20.01.2020 позивач подав до Головного управління ДПС у Львівській області, Галицьке управління, Сихівська Державна податкова інспекція (Сихівський район м.Львова) податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2019 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість за грудень 2019 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування за грудень 2019 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за грудень 2019 року.
Згідно поданих документів загальна сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість склала 2 774 356 грн.
Як вбачається з виписки по картковому рахунку позивача, Управлінням державної казначейської служби України у Сихівському районі міста Львова Львівської області 16.01.2020 та 23.01.2020 було частково відшкодовано позивачу заявлені до відшкодування суми в розмірах: за жовтень 2019 року 3 413 817,52 грн.; за грудень 2019 року 1 730 782,01 грн.
Відтак сума податку на додану вартість, яка залишилась не відшкодованою позивачу станом на момент звернення до суду склала 1463,48 грн. за жовтень 2019 року та 1043573,99 грн. за грудень 2019 року.
Позивач, вважаючи, що йому безпідставно було не відшкодовано суми з податку на додану вартість згідно поданих декларацій та заяв про відшкодування в розмірі 1463,48 грн. за жовтень 2019 року та 1043573,99 грн. за грудень 2019 року, звернувся до суду з метою їх стягнення.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Порядок дій державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВ врегульовано нормами статті 200 ПК України.
Згідно пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Підпунктом 200.7.1. пункту 200.7 статті 200 ПК України передбачено, що формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
В пункті 200.10 статті 200 ПК України вказано, що у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).
Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.
Нормами пункту 200.12 статті 200 ПК України передбачено, що зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат: а) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки; б) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); в) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки; г) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення; ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.
У випадках, передбачених підпунктами «б» і «в» цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування в автоматичному режимі на наступний робочий день після виникнення такого випадку.
У випадках, передбачених підпунктами «а», «г» і «ґ» цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.
Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
У відповідності до пункту 200.13 статті 200 ПК України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 №26 було затверджено Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок №26, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 7 Порядку №26 передбачено, що інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі органом ДФС на наступний робочий день після виникнення такого випадку.
Згідно пункту 12 Порядку №26 узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу Казначейства для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі та перераховується органом Казначейства у строки, передбачені пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
При цьому органу Казначейства стають доступними для виконання узгоджені суми бюджетного відшкодування, зазначені в Реєстрі, які підлягають поверненню.
Враховуючи наведене та зокрема підпункт «г» пункту 200.12 статті 200 ПК України суд приходить до висновку, що суми бюджетного відшкодування вважаються узгодженими у випадку, якщо контролюючим органом не було внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення (у випадку, якщо такі були винесені податковим органом на підстав здійснення перевірки інформації, зазначеної у поданій платником податків декларації).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» було подано до Головного управління ДПС у Львівській області, Галицьке управління, Сихівська Державна податкова інспекція (Сихівський район м.Львова) податкові декларації з податку на додану вартість та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2019 року та грудень 2019 року.
Загальна сума бюджетного відшкодування згідно поданих документів склала 6189637,00 грн. і частково була відшкодована Головним управління ДПС у Львівській області в розмірі 5144599,53 грн.
Головним управління ДПС у Львівській області не виносилось податкові повідомлення-рішення про зняття 1463,48 грн. відшкодування за жовтень 2019 року та 1043573,99 грн. відшкодування за грудень 2019 року, а відтак відомості про такі податкові повідомлення-рішення не внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та не надсилались позивачу, що не заперечувалось представником контролюючого органу в судовому засіданні апеляційного суду.
Враховуючи факт невідшкодування частини суми з податку на додану вартість позивачу згідно поданих ним декларацій і заяв про відшкодування за спірні періоди та те, що зважаючи на норми статті 200 ПК України суми бюджетного відшкодування вважаються узгодженими з моменту закінчення строку для надсилання податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що невідшкодована позивачу сума з податку на додану вартість за жовтень 2019 року та грудень 2019 року підлягає поверненню на його користь за рахунок Державного бюджету України.
Більше того, як вбачається із заяви про зменшення позовних вимог від 16.12.2021 податковим органом було внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про узгодження ще частини суми з податку на додану вартість за грудень 2019 року в розмірі 66638,00 грн., що, як наслідок, спричинило її відшкодування позивачу органом казначейства і свідчить про дійсну заборгованість перед позивачем з податку на додану вартість.
Водночас позивач просить саме стягнути з Державного бюджет України наявну суму відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 976935,99 грн.
З цього приводу суд зазначає наступне.
В силу пункту 12 Порядку №26 узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу Казначейства для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі та перераховується органом Казначейства у строки, передбачені пунктом 200.13 статті 200 ПК України, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
При цьому органу Казначейства стають доступними для виконання узгоджені суми бюджетного відшкодування, зазначені в Реєстрі, які підлягають поверненню.
Разом з тим, передумовою для отримання платником податків належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення органом ДФС (ДПС) в Реєстрі інформації про її узгодження.
Наведене дає підстави для висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов'язана повернути платнику ПДВ суму бюджетного відшкодування протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої.
Таким чином, з метою повернення суми з податку на додану вартість за жовтень 2019 року та грудень 2019 року контролюючий орган повинен був внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку, для забезпечення доступу органу Казначейства для виконання.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв'язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом. Поряд з цим, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Суд зазначає, що процедура повернення сум бюджетного відшкодування визначена Порядком №26 та є обов'язковою для здійснення перерахунку сум відшкодування на рахунок платника податків.
Обов'язок щодо внесення відповідних даних до Реєстру на момент виникнення спірних правовідносин покладено саме на Головне управління ДПС у Львівській області.
Забезпечення технічної можливості внесення даних до Реєстру також є обов'язком суб'єкта владних повноважень та відсутність такої можливості не може покладати додатковий тягар та викликати негативні наслідки для платників податків.
Таким чином, Головним управлінням ДПС у Львівській області порушено встановлений Податковим кодексом України обов'язок щодо внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відомостей щодо суми узгодженого бюджетного відшкодування за заявою поданою позивачем.
Враховуючи викладене, оскільки встановлена судом бездіяльність відповідача, яка полягає у не внесенні до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних про узгоджену суму бюджетного відшкодування ПДВ позивача у розмірі 1463,48 грн. за жовтень 2019 року та 976935,00 грн. за грудень 2019 року такі дії є протиправними.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Статтею 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Стаття 73 КАС України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
А відповідно стаття 76 КАС України вказує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частин 1 та 3 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Посилання апелянта на справу №1340/4394/18, де допущено поворот виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та стягнуто з ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» кошти в розмірі 1061267 грн. на користь Державного бюджету України є необґрунтованими, оскільки не стосуються вище вказаних правовідносин щодо узгоджених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1463 грн. 48 коп. за жовтень 2019 року та 976935 грн. 99 коп. за грудень 2019 року.
Колегія суддів вважає правильним і обгрунтованим висновок суду першої інстанції, яким зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ «Львівська ізоляторна компанія» у розмірі 1463,48 грн. за жовтень 2019 року та 976935,99 грн., а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі №380/13261/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 04.07.2022