Справа № 640/4034/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
29 червня 2022 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Ганечко О. М., Василенка Я.М.,
за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про зобов'язання вчинити дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної екологічної інспекції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної екологічної інспекції України, в якому просив:
- стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2010 року по 04 березня 2015 року в сумі 238560,00 грн, з якої допустити до негайного виконання стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 4346,68 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 суму заробітку за час вимушеного прогулу у період з 20 серпня 2010 року (наступний день після звільнення) по 27 липня 2011 року (дата постановлення постанови про поновлення на посаді) у розмірі 28 331,08 грн.
Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 109813,21 грн за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року у справі № 2а-7899/11/2670 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 2482,00 грн.
В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, апелянти подали апеляційні скарги, в яких:
- ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, задовольнивши такі вимоги, та змінити рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- Державна екологічна інспекція України просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована зокрема тим, що відповідачем належно виконано судове рішення про поновлення на посаді, а виконати відповідний розрахунок заробітку за час вимушеного прогулу повинен був суд у справі № 2а-7899/11/2670, а не відповідач, що спростовує доводи позивача про неналежне виконання судового рішення.
Представник Державної екологічної інспекції України в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.
Позивач в судовому засіданні просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27 липня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва в справі № 2а-7899/11/2670 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 19 серпня 2010 року № 99-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу екологічного контролю на митній території, радіаційної безпеки та експорту/імпорту озоноруйнівних речовин - старшого державного інспектора України з охорони навколишнього середовища. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу екологічного контролю на митній території, радіаційної безпеки та експорту/імпорту озоноруйнівних речовин - старшого державного інспектора України з охорони навколишнього середовища Державної екологічної інспекції України.
На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року № 2а-7899/11/2670 та виконання її резолютивної частини Державною екологічною інспекцією України 04 березня 2015 року видано наказ №50-о «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким наказано:
- скасувати наказ Держекоінспекції України від 19 серпня 2010 року №99-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу екологічного контролю на митній території, радіаційної безпеки та експорту/імпорту озоноруйнівних речовин - старшого державного інспекторі України з охорони навколишнього середовища;
- поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом призначення на посаду заступника директора Департаменту екологічного контролю - начальника відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території - старшого державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції України з 20 серпня 2010 року.
Позивач, вважаючи, що йому при поновленні на посаді не виплачено суму заробітку за час вимушеного прогулу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 20 серпня 2010 року по 27 липня 2011 року та затримки виконання судового рішення за період з 28 липня 2011 року по 04 березня 2015 року.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За правилами частини 6 статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
В межах спірних правовідносин позивача поновлено на посаді Державною екологічною інспекцією з 20 серпня 2010 року.
Поряд з цим, відповідачем в апеляційній скарзі обґрунтовано зазначено, що при постановленні судового рішення в справі № 2а-7899/2/11/2670 судом не стягнуто на користь позивача суми заробітку за час вимушеного прогулу в період з 20 серпня 2020 року (наступний день після звільнення) по 27 липня 2011 року (дата ухвалення постанови від 27 липня 2011 року в справі №2а-7899/11/2670).
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2019 року у справа № 760/9521/15-ц вказав, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Таким чином, законодавцем передбачено обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
27 липня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва в справі № 2а-7899/11/2670 прийнято постанову, якою зокрема поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу екологічного контролю на митній території, радіаційної безпеки та експорту/імпорту озоноруйнівних речовин - старшого державного інспектора України з охорони навколишнього середовища Державної екологічної інспекції України.
Факт виконання рішення суду Державною екологічною інспекцією України щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді лише 04 березня 2015 року шляхом видання відповідного наказу про таке поновлення підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
Разом з тим, позивачу при поновленні на посаді не виплачено суму заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що у період з 20 серпня 2010 року по 27 липня 2011 року мав місце період вимушеного прогулу, а у період з 28 липня 2011 року по 04 березня 2015 року - мала місце затримка виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).
Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 20 серпня 2010 року по 27 липня 2011 року, та за затримку виконання судового рішення за період з 28 липня 2011 року по 04 березня 2015 року, що спростовує твердження Державної екологічної інспекції України про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про правомірність дій в межах спірних правовідносин з посиланням на те, що виконати відповідний розрахунок заробітку за час вимушеного прогулу повинен був суд у справі № 2а-7899/11/2670, а не відповідач, позаяк такі посилання жодним чином не спростовують наявність обов'язку останнього із здійснення відповідних виплат.
Оцінюючи аргументи позивача в апеляційній скарзі щодо невірного визначення розміру спірних виплат, колегія суддів вказує, що відповідно до довідки Державної екологічної інспекції України від 24 травня 2019 року № 7 щодо заробітної плати ОСОБА_1 середньомісячний заробіток останнього становив 2482,00 грн, а середньоденна заробітна плата - 121,073 грн.
Суд першої інстанції вірно встановив, що період затримки виконання судового рішення складає 907 (111+251+251+251+43) робочих днів, а саме з 28 липня 2011 року (наступний день після ухвалення рішення суду про поновлення на роботі) по 04 березня 2015 року (день фактичного поновлення на роботі, день введення в дію наказу щодо поновлення на посаді, тобто день з якого позивач приступив до виконання своїх обов'язків), а стягненню на користь позивача підлягає 109 813,21 грн (907 днів затримки *121,073 грн).
Стосовно розрахунку позивача, наведеного в апеляційній скарзі та посилання на архівні відомості, які не були надані суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що такі відомості не є належними доказами в розумінні ст.ст. 73 - 76 КАС України, та не спростовують інформацію про заробітну плату ОСОБА_1 у довідці Державної екологічної інспекції України від 24 травня 2019 року № 7.
Враховуючи вищенаведені норми закону, наявні в матеріалах справи докази та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної екологічної інспекції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про зобов'язати вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко
Повний текст постанови складено 01.07.2022.