ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" липня 2022 р. справа № 300/1664/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Боршовського Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - ГУ Нацполіції в області, відповідач) в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 по 01.03.2022; стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення на час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020 по 01.03.2022 в розмірі 565226,40 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 наказом від 21.09.2020 звільнено зі служби в поліції з 01.10.2020. Проте при звільненні зі служби, відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, а саме: не виплатив коштів по індексації грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказані обставини встановлені судовими рішенням у справі № 300/2389/21. Позивач вказав, що відповідач лише 24.02.2022 виплатив йому 2275,17 грн. індексації грошового забезпечення та 01.03.2022 - 17880,79 грн. грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Тобто, вказує позивач, період з 02.10.2021 по 01.03.2022 є періодом затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції. За вказаних обставин, відповідач порушив норми статей 117-118 Кодексу законів про працю України, оскільки не здійснив виплату всіх належних йому сум при звільненні зі служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
06.05.2022 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ Нацполіції в області від 05.05.2022 № 26/146. У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову, оскільки вважає, що розрахований позивачем середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 565226,40 грн. є неадекватним та помилково розрахованим. Відповідач зіслався на правову позицію Верховного суду, викладену в постанові Великої Палати у справі № 761/9584/15-ц. Просить суд в позові відмовити.
Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив.
Ухвалою від 01.07.2022 суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке:
ОСОБА_1 проходив службу в національній поліції України. Наказом від 21.09.2020 № 302/о/с ОСОБА_1 з 01.10.2020 звільнено зі служби в поліції за підпунктом 7 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 9).
15.07.2015 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 про право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 8).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 у справі № 300/2389/21: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік та за 2020 рік та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, за 2017 та за 2020 рік; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно у сумі 3375 гривень 17 копійок.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі № 300/2389/21 скасовано рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3375,17 грн. індексацію грошового забезпечення та прийнято в цій частині нове рішення, яким зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 включно. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно виписки з банківського карткового рахунку ОСОБА_1 від 02.03.2022, ГУ Нацполіції в області виплачено позивачу 24.02.2022 - 3375,17 грн., 01.03.2022 - 17880,79 грн. грошового забезпечення згідно рішення суду в справі № 300/2389/21 (а.с. 11).
Сторони визнають вказаний факт виплати грошового забезпечення, що складається з індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік та за 2020 рік. Між сторонами немає спору щодо розміру виплачених коштів та проведення повного розрахунку при звільненні.
Згідно поданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за № 275 від 03.05.2020, розрахованої з грошового забезпечення за серпень-вересень 2020, сума грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення становить 26513,79 грн., середньомісячне грошове забезпечення - 13256,90 грн., середньоденне грошове забезпечення - 434,65 грн. (а.с. 56).
Від позивача чи його представника не надійшло до суду заперечень щодо правильності розрахунку середньоденного грошового забезпечення згідно вказаної довідки відповідача.
Релевантні джерела права у справі. Оцінка аргументів сторін. Мотиви прийняття рішення судом:
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає таке: Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";
"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";
"…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".
З огляду на вказану правову позицію касаційного суду щодо застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку відхилити заперечення відповідача та застосувати до спірних правовідносин норми статей 116-117 КЗпП України.
ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції з 01.10.2020. Станом на вказану дату відповідач протиправно не виплатив позивачу:
1) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік та за 2020 рік, в розмірі 3375,17 грн.;
2) індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року включно в розмірі 17880,79 грн.
Ці обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі № 300/2389/21 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.
Згідно виписки з банківського карткового рахунку ОСОБА_1 , ГУ Національної поліції в області виплачено позивачу 24.02.2020 - 3375,17 грн. індексацію грошового забезпечення та 01.03.2022 - 17880,79 грн. грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно судових рішень у справі № 300/2389/21.
За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами не має спору щодо правильності розміру виплачених коштів та дати їх виплати.
Суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та суми індексації грошового забезпечення охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
При обчисленні періоду затримки Суд врахував, що відповідач фактично виплатив позивачу: індексацію грошового забезпечення 24.02.2022, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 01.03.2022.
Отже, в цій справі періодом затримки розрахунку при звільненні є період, починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 02.10.2020, до дати фактичного розрахунку, що мало місце 24.02.2022 по виплаті сум індексації грошового забезпечення, та 01.03.2022 - сум грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Сумарно, період затримки становить: 510 календарних днів - з 02.10.2020 по 23.02.2022 включно, та 515 календарних днів - з 02.10.2020 по 28.02.2022 включно.
Суд вважає помилковим наведений в позовній заяві розрахунок середньоденного грошового забезпечення в розмірі 1095,40 грн., оскільки він ґрунтується на даних про грошове забезпечення ОСОБА_1 за вересень 2020 та включає виплату компенсації за невикористану відпустку, що не відповідає вимогам пунктам 4, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Натомість згідно поданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за № 275 від 03.05.2020, розрахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, та поданої на виконання ухвали суду від 18.04.2022, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 434,65 грн.
Від позивача чи його представника не надійшло до суду заперечень щодо правильності розрахунку середньоденного грошового забезпечення згідно вказаної довідки відповідача.
Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 223844,75 грн. (434,65 грн.* 515 календарних днів).
При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц:
«[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
[…]
78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]
87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). […]
94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).
94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Суд врахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц. Так, при вирішенні питання щодо суми відшкодування Суд взяв до уваги такі обставини:
1) щодо мотивів поведінки роботодавця при проведенні розрахунків при звільненні: суд врахував, що відповідач виплатив позивачу добровільно на виконання рішення суду в справі № 300/2389/21 суми індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік та за 2020 рік. Однак таку виплату відповідач здійснив лише після судового розгляду позову ОСОБА_1 у вказаній справі, тобто майже через півтори року після звільнення - 24.02.2022;
2) Щодо поведінки позивача: судом враховано, що позивач не заперечив проти його звільнення з військової служби до проведення з ним повного розрахунку. Окрім цього позивач звернувся до суду з позовом про виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік та за 2020 рік, лише в травні 2021, тобто через вісім місяців після звільнення зі служби та неотримання всіх коштів розрахунку (справа № 300/2389/21);
3) Щодо розміру відшкодування:
Суд переконаний, що обчислений відповідно до правил статей 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зацитованій вище, дійшла таких висновків:
- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89 постанови);
- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у п.п. 91.1-91.4 постанови,
- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (пункт 95.4 постанови).
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі № 910/4518/16:
"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.
На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв'язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".
Отож, беручи до уваги вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, Суд вважає доцільним "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити" застосувати у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України "для розрахунку розміру сум, які такий працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) довгострокових кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:
1) індексація грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 3375,17 грн. виплачена 24.02.2022, тобто прострочення склало більше одного року. Середньозважена ставка довгострокового кредиту (строком від 1 до 5 років) в національній валюті для фізичних осіб (домашніх господарств) станом на 02.10.2020 (день, наступний за днем, коли мав бути проведений повний розрахунок при звільненні) становила 31,5% річних (відомості із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs). Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить: з 02.10.2020 по 23.02.2022 включно (510 календарних днів) - 1485,54 грн. (3375,17 грн. * 31,5% / 100% * 510 (календарних днів в періоді) / 365 (календарних днів у році);
2) грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 17880,79 грн. виплачена 01.03.2022. Отже, сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить: з 02.10.2022 по 28.02.2022 включно (515 календарних днів) - 7947,15 грн. (17880,79 грн. * 31,5% / 100% * 515 (календарних днів в періоді) / 365 (календарних днів у році).
Підсумовуючи, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить - 9432,69 грн. (1485,54 грн. + 7947,15 грн.).
Водночас, Суд звертає увагу на те, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц).
З огляду на застосований Судом підхід, обраний Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки Суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, Суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Суд пам'ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде не зобов'язання відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а саме стягнення таких сум в розмірі 9432,69 грн. з вирахуванням з цієї суми обов'язкових платежів. Суд переконаний, що стягнення більшої суми, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності. Ця сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів, однак суд не бачить підстав зазначати вказану інформацію в резолютивній частині рішення, оскільки нарахування таких платежів податковим агентом прямо передбачено податковим законодавством і не потребує уточнення в рішенні суду.
Суд врахував, що саме такий спосіб захисту прав працівників при звільненні в разі прострочення остаточного розрахунку при звільненні визнала належним та ефективним Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи вказані вище справи.
Щодо розподілу судових витрат у справі:
Сторони не понесли судових витрат у справі.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.10.2020 по 28.02.2022 включно.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 40108798, вулиця А.Сахарова, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9432 (дев'ять тисяч чотириста тридцять дві) гривні 69 копійок.
В задоволенні позову в решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.