04 липня 2022 року Справа № 160/3909/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
18.02.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 4476,59 грн. з урахуванням базового місяця січень 2016 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.
В обґрунтування вимог вказано, що позивач не погоджується з діями відповідача щодо неналежного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 4476,59 грн. з урахуванням базового місяця січень 2016 року. Вказує, що належним базовим місяцем для нарахування індексації є січень 2008 року. Вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 21.02.2022 року відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 року направлена на зареєстровану адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з відміткою поштового відділення про повернення «за закінченням терміну зберігання».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 року у справі № 820/1400/17 зазначив, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічну позицію висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 31.03.2021 року у справі № 640/2371/20 та постанові від 29.04.2021 року у справі № 826/12038/17.
У силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленими про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслано до суду відзиву на позов та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 18.05.2004 року по 16.12.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України по стройовій частині від 15.12.2021 року №249 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення знято з усіх видів з 16.12.2021 року.
Як встановлено з особистих карток на грошове забезпечення №65 за 2016 рік, №325 за 2017 рік та №292 за 2018 рік ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась.
При звільненні ОСОБА_1 було здійснено перерахунок індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та виплачено у розмірі 4476,59 грн. Відповідний перерахунок було здійснено з урахуванням базового місяця січень 2016 рік, що підтверджується додатком до відомості за грудень 2021 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо визначення базового місяця - січень 2016 рік при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 року № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 року № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.1991 року № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оцінюючи підстави не нарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (зокрема до 01.03.2018), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Обставини справи дають змогу дійти висновку, що січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
Пунктом 3 постанови КМ України № 1294 від 07.11.2007 року затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01.01.2008 року.
Звідси, січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003 року, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з долученим до позовної заяви перерахунком індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року при звільненні у період з 01.05.2016 року по 28.02.2018 року включно індексація грошового забезпечення позивачу нарахована та виплачена в певному розмірі із застосуванням базового місяця - січень 2016 року.
При визначенні "базового" місяця для початку обчислення індексації за спірний період застосуванню підлягають приписи саме пункту 10-2 Порядку № 1078 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013.
Відповідно до вказаного пункту для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку працівник займає.
Суд звертає увагу, що застосування цього пункту до певної категорії осіб, зокрема, новоприйнятих працівників визначено самою нормою. Підставою зміни "базового" місяця є не набуття нормою чинності, а настання тих обставин, які цією нормою визначені.
Позивач набув статус новоприйнятого працівника до дати набуття чинності внесених змін до Порядку № 1078, а саме до 01.12.2015 року.
До 01.12.2015 року правила індексації оплати праці (грошового забезпечення) для новоприйнятих працівників були іншими і здійснювалися індивідуально для кожного працівника залежно від дати його прийняття на роботу, а саме до 01.12.2015 року будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив'язаний до події зростання тарифних окладів працівника.
Враховуючи те, що позивача прийнято на військову службу та зараховано до особового складу військової частини з 05.07.2005 року, при визначенні "базового" місяця для початку обчислення індексації за спірний період застосуванню підлягає пункт 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 до 01.12.2015 року, а за період з 01.06.2016 року по 31.05.2017 року застосуванню підлягає як базовий місяць - січень 2008 року.
Враховуючи зазначене, суд робить висновок, що позовна вимога про нарахування індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця підлягає задоволенню.
Додатково суд звертає увагу, що у період з 01.01.2016 року по 30.04.2016 року позивачу взагалі не було нараховано індексацію грошового забезпечення, проте, право на відповідне нарахування позивач має у силу викладених норм.
Відтак, з огляду на наявність порушеного права, позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо строків звернення до суду, необхідно зазначити, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 зробив висновок, що індексація є складовою заробітної плати.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, з урахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України, у спірних правовідносинах строк звернення до суду не є обмеженим.
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.
Судовий збір у відповідності до вимог ст. 139 КАС України за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
У позовній заяві представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2500 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи позивачем додано:
- копію договору №669 від 12.12.2021 року про надання правової допомоги;
- копію акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 24.01.2022 року;
- копію додатку №1 до договору від 12.01.2022 року;
- копію ордеру серії ВС №1121840 від 24.01.2022 року;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000954 від 10.04.2018 року.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Суду не надано платіжного документу на перерахування суми коштів за надання правової допомоги.
Відповідно до п.4.1 договору розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.
Пунктом 4.2 договору визначено, що за домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати та авансу.
Судом проаналізовано долучені до позовної заяви акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 24.01.2022 року та додаток №1 до договору від 12.01.2022 року, встановлено, що відповідні документи не містять інформації щодо порядку розрахунків за надані послуги, а також не фіксують факт оплати суми коштів у розмірі 2500 грн.
Судом не встановлено, що позивачем станом на день розгляду справи здійснено оплату послуг адвоката в розмірі 2500 грн., а отже, відсутні витрати, які підлягають відшкодуванню.
Доказів протилежного суду не надано.
Суду не надано також жодного документу, який має посилання на адміністративну справу, в межах якої мають бути сплачені кошти.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).
Судом встановлено, що у матеріалах адміністративної справи відсутня квитанція, яка б достовірно підтверджувала саме факт понесених позивачем витрат на правову допомогу, що є підставою для відмови у стягненні з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу.
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).
Оскільки документу, який би підтверджував сплату адвокату коштів позивачем суду не надано, клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (АДРЕСА_2) про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 4476,59 грн. з урахуванням базового місяця січень 2016 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та здійснити виплату, з урахуванням виплаченої суми.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський