16 червня 2022 року Справа № 160/1568/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_3, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 (АДРЕСА_2) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 (АДРЕСА_2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені із розрахунку 618,18 грн. в день за період з 16.04.2021 року по 18.01.2022 року терміном 278 календарних днів у сумі 171 854,04.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було звільнено з військової служби, виключено із списків особового складу частини і видів забезпечення, але повний розрахунок проведений із затримкою, у зв'язку з чим наявні підстави відповідно до ст. 117 КЗпП України для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 відкрито провадження у справі №160/1568/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З метою забезпечення процесуальних гарантій повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2022 провадження у справі було зупинено до надання відповідачем відзиву на позовну заяву
У зв'язку з поданням Військовою частиною НОМЕР_3 відзиву на позовну заяву, ухвалою суду від 16.06.2022 поновлено провадження у справі.
Відповідач вважає позов необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідач зазначає, що звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових витрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Відповідач наполягає на застосуванні критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, про що сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Військова частина звертає увагу також на те, що не є розпорядником коштів та фінансується з державного бюджету, а отже не може наперед передбачити компенсаційні витрати.
Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 у період з 30.09.2016 по 15.03.2019 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_3.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №62-рс від 15.03.2019 року позивача звільнено у запас відповідно до ст. 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу підпункт а пункту 2 частини 5 (у зв'язку із закінченням контракту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №132 (по стройовій частині) від 15.03.2019 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини.
Вказані обставини встановленні рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі №160/7164/21 і від 04.01.2021 у справі №160/13094/20 , що набрали законної сили і в силу ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються у даній справі, в якій бере участь та сама особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
При звільнені позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку і не проведено індексацію заробітної плати, що стало підставою для звернення з позовом до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 у справі №160/13094/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 15 травня 2017 року по 15 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 березня 2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 15 травня 2017 року по 15 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 березня 2019 року.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3, яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 15 березня 2019 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 15 березня 2019 року.
Відповідно до копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 20.08.2021 по надходженням по рахунку позивача 15.04.2021 відповідачем перераховано позивачу за рішенням суду грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки і індексацію заробітної плати у загальному розмірі 26624,24 грн.
Позивачем був поданий до адміністративного суду позов про визнання незаконною бездіяльності Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та несплати середнього заробітку за час порушення строків розрахунку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі №160/7164/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені за період з 05.02.2021 року по 15.04.2021 року терміном 70 календарних днів у сумі 31 904,89 грн.
Вказана сума на виконання вказаного судового рішення відповідачем перерахована 24.12.2021.
В подальшому позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_3 про визнання незаконної бездіяльності щодо незаконного нарахування індексації грошового забезпечення в меншому від встановленого законом розмірі, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі №160/11162/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обрахування індексації - січень 2008 рік та індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 15 березня 2019 року із застосуванням базового місяця для обрахування індексації - березень 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року - базовий місяць січень 2008, за період проходження служби з 01 березня 2018 по 15 березня 2019 року - базовий місяць березень 2018 року.
Відповідно до копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 20.01.2022 по надходженням по рахунку позивача 19.01.2022 на виконання вищевказаного рішення Військовою частиною НОМЕР_3 перераховано ОСОБА_1 заборгованість із виплати індексації за період з 16.03.2016 по 15.03.2019 в розмірі 113153,90 грн.
Виплата індексації позивача здійснена відповідачем з порушенням строків розрахунків при звільненні ОСОБА_1 , що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 ст. 24 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положеннями ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Постанова №100).
За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивач у позовній заяві вказав про неможливість надати довідку про нараховане грошове забезпечення, у зв'язку з чим суд виходить з обставин встановлених в рішенні суду від 08.09.2021 у справі №160/7164/21, з яких вбачається, що згідно довідки від 27.03.2019 №1/259 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 36472,85 грн., в т.ч. за січень 2019 в сумі 20010,62 грн. і за лютий 2019 в сумі 16462,23 грн.
За 59 днів (2 місяці) середньоденний розмір грошового забезпечення складає 618,18 грн. (36472,85 грн./59 днів).
Період затримки розрахунку середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні після первинного звернення до суду у справі №160/7164/21 (період затримки з 05.02.2021 по 15.04.2021) склав 278 днів з 16.04.2021 по 18.01.2022 (день фактичної виплати).
За вказаний період середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 171854,04 грн. (618,18 грн. х 278 днів).
Положеннями ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
При застосуванні ст.ст. 116, 117 КЗпП України, суд виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за результатами розгляду справи стосовно офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього кодексу установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 і Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі № 1.380.2019.003696 (адміністративне провадження № К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:
«Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».
Відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні. Належні виплати позивачу були проведені відповідачем за рішенням суду остаточно 19.01.2022.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України. Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
В даному випадку загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 148820,33 грн., з яких 9368,90 грн. -грошове забезпечення, яке виплачено позивачу при звільненні (довідка №1/529 від 27.03.2019), 11053,10 грн- індексація грошового забезпечення, що не сплачена у день звільнення, 15244,43 грн.-компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій у справі № 160/13094/20, 113153,90 грн. -індексація грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року - базовий місяць січень 2008, за період проходження служби з 01 березня 2018 по 15 березня 2019 року - базовий місяць березень 2018 року виплачена за рішенням суду у справі №160/11162/21.
Позивачем розраховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 171854,04 грн., що перевищує загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, у зв'язку з чим суд враховуючи вищенаведені критерії для зменшення розміру відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України вважає правильним зменшити розмір суми середнього заробітку.
Рішення суду від 28.10.2021 у справі № 160/11162/21, за яким відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року - базовий місяць січень 2008, за період проходження служби з 01 березня 2018 по 15 березня 2019 року - базовий місяць березень 2018, набрало законної сили 29.11.2021.
Прострочення виплати з дня набрання законної сили рішенням у справі до дня виплати (19.01.2022) складає 51 день.
За розрахунком суду сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29.11.2021 по 18.01.2022 складає 31527,18 грн. (618,18 грн. х 51 день).
Щодо розрахунку відповідача, то він не може бути прийнятий судом, оскільки відповідач вказує, що розмір грошового забезпечення за останні два місяці (59 днів) служби позивача перед звільненням становив 23846,46 грн., а середньоденний розмір грошового забезпечення 404,18 грн., що не відповідає встановленим обставинам.
Посиланням відповідача на фінансування з Державного бюджету України, що передбачає специфічний порядок фінансування військових частин, які не є розпорядниками коштів, як на підставу для невиплати компенсаційних витрат, суд вважає безпідставними, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.
Частиною 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, співробітники Служби судової охорони (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацом першим частини третьої статті 57 Закону України "Про освіту"), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
До таких витрат належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Наявні у справі матеріали не містять жодних доказів вжиття відповідачем заходів для проведення повного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо).
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.05.2017 і відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 243-246, 250,262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 (АДРЕСА_2) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 (АДРЕСА_2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені із розрахунку 618,18 грн. в день за період з 29.11.2021 року по 18.01.2022 року терміном 51календарний день у сумі 31527,18 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона