Справа № 215/1719/22
2/215/1710/22
04 липня 2022 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
у складі: головуючого, судді - Коноваленко М.І.
за участю секретаря - Коломійчук К.Ю.
розглянувши в порядку ч.2 ст.247ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та моральної шкоди, спричиненої не проведенням повного розрахунку при звільненні, -
27.05.2022 року позивач звернувся в суд з позовом до ПрАТ «Північний ГЗК» про стягнення 8226,42 грн. в порядку недоплаченої одноразової допомоги при звільненні, 87955,68 грн. середнього заробітку за час затримки при розрахунку за період з 05.02.2010 р. по 05.02.2013 р., 10 000 грн. моральної шкоди, спричиненої непроведенням повного розрахунку.
В обґрунтування зазначає, що він працював на підприємстві у відповідача більше 20 років: з 22.08.1972р. по 05.02.2010р. за професією електрослюсаря чергового та з ремонту устаткування Рудозбагачувальної фабрики №1. 05.02.2010 р. був звільнений за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію. В цьому році він дізнався, що має право відповідно до Галузевої угоди гірничо-металургіййного комплексу України на 2007-2008 рік на одноразову (вихідну) допомогу при звільненні, оскільки пропрацював у відповідача більше 20 років і був звільнений у зв'язку із виходом на пенсію за власним бажанням.
Ухвалою від 02.06.2022 року у справі відкрито провадження і призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
20.06.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву разом з підтвердженням про направлення його копії позивачу, в тексті якого представник відповідача просить відмовити в позові. Зазначає, що виконувана позивачем робота була пов'язана із впливом шкідливих виробничих факторів, у зв'язку з чим, за результатами атестації робочих місць йому було встановлено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1, що передбачає вихід на пенсію чоловіків у віці 50 років за наявності загального стажу роботи не менше 25 років, із яких не менше 10 років на роботах, передбачених Списком №1, згідно з п.а ч.1 ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». 05.02.2010 позивач звільнився з роботи за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію. Оскільки позивачу на момент звільнення не було 60 років, він звільнився за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію, яка була призначена на пільгових умовах за Списком №1, то і одноразова допомога йому не виплачувалась. Так як позивач на момент звільнення не досяг відповідного пенсійного віку, що було обов'язковою умовою для виплати одноразової допомоги (п.7.13 колдоговору), відповідач не вбачає своєї вини щодо не проведення такої виплати та просить відмовити у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати одноразової допомоги. Також, різниця між розміром вихідної допомоги та розміром середнього заробітку за час затримки при розрахунку повинна відповідати принципам співмірності та істотності суми заборгованогсті порівняно з середнім заробітком. Прендставник відповідача звертає увагу, що дана виплата не належить до категорії заробітної плати. Позивач повинен був звернутись з вимогою про відшкдуваня моральної шкоди у тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, однак звернувся із пропуском такого строку більш ніж на 10 років та не просив про його поновлення. Також представник відповідача вважає, що підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди відсутні (а.с.30-44).
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов до таких висновків.
Сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів судом встановлені такі обставини і відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 з 22.08.1972 по 05.02.2010 працював на «Північному гірничо-збагачувальному комбінаті», правонаступником якого є відповідач, електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування Рудозбагачувальної фабрики №1, що підтверджується записами №№4-17 у його трудовій книжці. 05.02.2010 позивач звільнений за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію (а.с.11-12).
Відповідно до довідки ПрАТ «ПівнГЗК» № 965 від 29.11.2021 року, за період грудень 2009 року - січень 2010 року: середньогодинна заробітна плата позивача становила 16,42 грн., а середньомісячна - 2742,14 грн. (а.с.13).
Як слідує з п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, зобов'язання роботодавця виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від безперервного стажу роботи на комбінаті: 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати працівника (а.с.19, 30 зворот).
Водночас, згідно з п.7.13 Колективного договору на 2010-2011 роки між генеральним директором та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ «Північний ГЗК», передбачено виплату підприємством одноразової допомоги при виході на пенсію за умови, що працівники звільняються за власним бажанням протягом одного місяця після досягнення ними пенсійного віку (для чоловіка - 60 років) - а.с.31.
Відповідно до положень ст.13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Згідно зі ст. 97 Кодексу законів про працю України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та Галузевими (регіональними) угодами.
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Також, стаття 9 цього Закону передбачає, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
З урахуванням викладеного і того, що колективний договір ПрАТ «Північний ГЗК» погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої угоди, оскільки встановлює обов'язковість до віку особи, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої угоди, виконання якої є обов'язком для відповідача.
Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту), яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства, передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві без встановлення віку особи.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві відповідача гірничо-металургійного комплексу більше 30 років та був звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (зі змінами та доповненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вищевказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія п.6.1 Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати.
Приписами ст.47 КЗпП України встановлений обов'язок для власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Положеннями ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки передбачені в ст.116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу від 17.07.1997 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог ст.41 Конституції України, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших конкретних обставин справи.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відповідно до розділів ІІ, ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
В застосування зазначених норм в бюджеті закладені основні соціальні показники, на основі яких розраховуються розміри соціальних гарантій: мінімальна заробітна плата та прожиткові мінімуми.
Виходячи з зазначеного, з урахуванням статей 3 і 8 Конституції України, враховуючи засади виваженості та справедливості, положень Порядку обчислення заробітної плати, що працівник не мав заробітку не з власної вини, суд погоджується з розрахунком позивача щодо виплати йому одноразової допомоги в розмірі тримісячної середньої заробітної плати в сумі 8226,42 грн..
Також, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки за період з 05.02.2010 по 05.02.2013, тобто за 744 робочі дні, у розмірі 87955,68 грн.
Позивач звільнився з підприємства 28.11.2008 р., в суд звернувся з позовом про належних йому при звільненні виплат 27.05.2022 р.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці що передували звільненню, складала 118,22 грн. (середньогодинна - 16,42грн. * 7,2 годин у робочому дні позивача).
За період з 05.02.2010 по 05.02.2013 кількість робочих днів, згідно зі щорічним розрахунком норм тривалості робочого часу, становить 744 робочих дні, тобто середній заробіток за цей час становить 87955,68 грн. (744 робочих днів*118,22 грн.= 87955,68грн.).
При цьому, метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов'язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У Постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи обставини справи, розмір заборгованості встановлений судом, дії відповідача щодо її не виплати - при звільненні позивача із займаної посади, робтодавець ПрАТ «ПівнГЗК» не виплатив вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, що становить 8 226 грн. 42 коп., взагалі заперечуючи наявність у позивача такого права; позивач звернувся в суд з цим позовом у травні 2022 року, оскільки про наявність заборгованості позивач довідався лише в 2022 році, й такі твердженні не спростовано відповідачем.
Отже, в діях позивача ОСОБА_1 не встановлено свідомого тривалого самоусунення від захисту своїх порушених прав, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні збільшився через неправомірну бездіяльність позивача.
При цьому, саме на роботодавця нормами КЗпП України покладено обов'язок з нарахування та виплати працівникам всіх належних їм сум у день звільнення.
Після звернення позивача ОСОБА_1 в суд з вимогами щодо стягнення з ПрАТ «ПівнГЗК» на його користь одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував, у добровільному порядку врегулювати спір не намагався, що свідчить про його небажання відновлювати порушене право позивача та взагалі невизнання ним факту порушення трудового законодавтсва по відношенню до позивача ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладеного, враховуючи поведінку сторін у даній ситуації та конкретні обставини справи, те що позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за три роки, за період з 05.02.2010 по 05.02.2013, в сумі 87955,68 грн., а не за весь період затримки, що становить 357379,06 грн. за період з 05.02.2010 по 20.05.2022 (дата направлення позову засобами поштового зв'язку), що, на думку суду свідчить про те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка буде відповідати принципу співмірності має становити 87955,68 грн. за період з 05.02.2010 по 05.02.2013.
Крім того позивачем заявлено вимогу щодо стягнення моральної шкоди в сумі 10 000грн.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Оскільки, судом встановлено порушення права позивача ОСОБА_1 невиплатою всіх належних йому сум при звільненні, суд вважає, що в даному випадку наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Позивач визначив розмір компенсації за моральну шкоду, заподіяну йому порушенням трудових прав, у розмірі 10 000грн. Між тим, суд, враховуючи характер неправомірних дій відповідача, доведену позивачем глибину душевних страждань та обставини справи, дотримуючись принципу розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку що вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з визначенням її розміру у 2 000 грн.
Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення в суд є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися в суд з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст.233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися в суд з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Рішенням №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз'яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника в суд з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Також, згідно зі ст.2 Закону України «Про оплау праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо її виплати не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
Також відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з ПрАТ«Півн.ГЗК» підлягає стягненню на користь держави судовий збіру сумі 2977,20 грн. - за три позовні вимоги.
На підставі ст.ст.47, 97, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.4,12,23,76-83,141,258,259,263,264,265,268,273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та моральної шкоди, спричиненої не проведенням повного розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , недоплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 8226 (вісім тисяч двісті двадцять шість) грн. 42 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 87955 (вісімдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 68 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , моральну шкоду в розмірі 2 000грн. 00 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, судовий збір у розмірі 2977,20 грн. на користь держави.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 04.07.2022 року.