01 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/856/22 пров. № А/857/7360/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Большакової О.О., Курильця А. Р.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 500/856/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській про зобов'язання вчинити певні дії, (додаткове судове рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Баранюком А.З. у м. Тернопіль Тернопільської області 21 квітня 2022 року в порядку письмового провадження, дата складення повного судового рішення не зазначена),-
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (надалі також - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позивачі) звернулись з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі також - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), у якому просили суд зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 2664,50 грн та про повернення ОСОБА_2 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7993,50 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року у справі № 500/856/22 позовні вимоги задоволено.
14 квітня 2022 року судом першої інстанції зареєстровано заяву позивачів про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та винесення додаткового рішення, яким просять стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачів судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14700,00 грн.
Додатковим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 500/856/22 заяву позивачів задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Тернопільській області, просить скасувати додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 500/856/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданим адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрати на професійну правничу допомогу, а також не надано копію квитанції, яка б свідчила про оплату послуг адвоката.
Позивачі не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Також, із додатковим судовим рішенням в частині відмовлених вимог не погодились позивачі, вважаючи, що таке прийнято з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просять скасувати додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року в частині відмови в задоволенні заяви позивачів про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10700,00 грн, та прийняте нове рішення, яким задовольнити заяву позивачів у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовують тим, що суд першої інстанції з власної ініціативи, всупереч правовим позиціям Верховного Суду, за відсутності клопотання іншої сторони вирішив питання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Заперечення відповідача від 14.04.2022 № 1900-0902-7/10817 щодо задоволення витрат на професійну правничу допомогу (надалі також - Заперечення), на думку позивачів, не є клопотанням про зменшення розміру таких витрат.
Вважають, що суд першої інстанції неправильно визначив співмірність витрат позивачів на професійну правничу допомогу, чим фактично втрутився в договірні відносини між адвокатом та клієнтом.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ГУ ПФУ в Тернопільській області заперечило обґрунтованість апеляційних вимог позивачів та просило залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами згідно з положеннями статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що такі не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою цієї ж статті встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
14 квітня 2022 року судом першої інстанції зареєстровано заяву позивачів про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та винесення додаткового рішення.
Так, позивачами на підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом надано договір від 16.11.2021 №16/11/2021, укладений між позивачами та адвокатським об'єднанням «Міжнародна рада адвокатів», в особі президента Бітківського Володимира Михайловича та акти надання правничої допомоги №01 від 19.11.2021, від 18.01.2022 №02, від 03.02.2022 №03, від 19.02.2022 №04, від 31.03.2022 №05.
На підставі договору № 16/11/2021 про надання правової допомоги, актів надання правничої допомоги №01 від 19.11.2021, від 18.01.2022 №02, від 03.02.2022 №03, від 19.02.2022 №04, від 31.03.2022 №05 16.04.2022 розроблено рахунок на оплату №01 від 06.04.2022, згідно наступного переліку:
консультування (адвокатом Бітківським В.М.) 1 год. вартість - 700,00 грн;
підготовка та направлення адвокатом Бітківським В М. до Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області заяви про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі- продажу нерухомого майна 4 год. вартість - 2000,00 грн;
підготовка та направлення адвокатом Бітківським В М. до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Адвокатського запиту вих. № 186 щодо стану розгляду заяви про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна 1 год. вартість - 500,00 грн;
підготовка адвокатом Бітківським В.М. позовної заяви та надсилання її до Тернопільського окружного адміністративного суду 7 год. вартість - 7000,00 грн;
підготовка адвокатом Бітківським В.М. заяви про усунення недоліків та надсилання її до Тернопільського окружного адміністративного суду 1 год. вартість 500,00 грн;
підготовка адвокатом Бітківським В.М. відповіді на відзив, надсилання її учасникам справи та до Тернопільського окружного адміністративного суду 3 год 30 хв. вартість - 3500,00 грн;
підготовка адвокатом Бітківським В.М. заяви про долучення доказів (на виконання ухвали суду від 21.02.2022) 1 год. вартість - 500,00 грн.
Вартість наданих послуг становить 14700,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивачі просять стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню за відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Перевіряючи обґрунтованість заяви позивача щодо компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В контексті наведеного апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
18 квітня 2022 року представник відповідача подав до суду Заперечення, в якому вказував, що позивачі не надали доказів, які підтверджують, що ними здійснено оплату витрат на правничу допомогу. Вважав, що обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для компенсації витрат позивачів на правову допомогу.
Зі змісту даного Заперечення вбачається, що відповідач не погоджується із заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та винесення додаткового рішення, а також із розміром таких витрат, оскільки зазначає, що розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі та покликається на норми частин четвертої та п'ятої статті 134 КАС України про співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, витраченим часом на виконання робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову. Звертає увагу суду, що зазначена справа є справою незначної складності, а законодавство і судова практика у такій категорії справ є сталою та незмінною.
Таким чином, доводи позивачів про вирішення судом першої інстанції питання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу за відсутності клопотання про зменшення таких витрат, з власної ініціативи, є безпідставними.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що відсутність доказів оплати послуг адвоката є підставою для відмови в задоволенні заяви про розподіл судових витрат з огляду на те, що в пункті 3.2.1. договору про надання правової допомоги від 16 листопада 2021 року сторонами узгоджено, що вартість наданих послуг оплачується на підставі рахунків, який формується виконавцем у відповідності з актами наступними етапами: при представництві інтересів замовника у суді першої інстанції - протягом 10 календарних днів з дня винесення рішення по суті справи.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/856/22, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ухвалене 04 квітня 2022 року, а заяву про винесення додаткового рішення подано 09 квітня 2022 року.
Враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, викладено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, де зазначено про помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки договором про надання правової допомоги обумовлено час оплати протягом кількох місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті.
Надаючи оцінку доводам відповідача в цій частині, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що питання застосування частини сьомої статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді. Так, відповідно до постанов Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19), постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року (справа № 922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати вбачається також із практики ЄСПЛ.
Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)».
З огляду на наведене, аргумент відповідача про наявність підстав для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.
Щодо покликань позивачів на те, що суд першої інстанції неправильно визначив співмірність витрат позивачів на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом вказаного спору є повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_2 у розмірі 2664,50 грн. та ОСОБА_1 в розмірі 7993,50 грн. Таким чином, зазначена справа відноситься до категорії справ незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України. Разом з тим, заявлена позивачами сума витрат на професійну правничу допомогу становить 14700,00 грн.
Колегія суддів наголошує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд першої інстанції вказав, що врахував обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві.
Доводи апеляційних скарг не містять обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правничу допомоги чи неспівмірності розміру витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із реальним обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, та судової практики.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 14700,00 грн є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи, поряд з цим, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також результат вирішення даної справи, доцільним буде відшкодування витрат в розмірі 4000,00 грн.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 134, 139, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 500/856/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді О. О. Большакова
А. Р. Курилець