П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/226/21
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Кравченка К.В.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Баштанської міської ради про скасування рішення від 30.07.2020 року №45 та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Баштанської міської ради про скасування рішення від 30.07.2020 року №45, зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням суду у справі №400/4732/19 відповідача зобов'язано розглянути заяву позивача від 30.01.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання у власність двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах Новоєгорівського територіального органу Баштанської міської об'єднаної територіальної громади загальною площею 2 га, а саме: однієї ділянки площею 1,6 га та другої площею 0,4 га. Рішення відповідача від 30.07.2020 року № 45 не відповідає ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. У рішенні не зазначено, у чому саме полягає невідповідність місця розташування земельних ділянок вимогам законів.
Відповідач 24.02.2021 року подав відзив на позов (а.с. 46-47), відповідно до якого бажані позивачем земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту та мають цільове призначення землі житлової та громадської забудови. Позивач же просить надати їх для ведення особистого селянського господарства, для чого необхідно змінити цільове призначення, що суперечить земельному законодавству. Враховуючи викладене, відповідач просив залишити позов без задоволення, а справу розглядати в письмовому провадженні.
У судовому засідання позивач надав свої пояснення, в яких підтримав позовні вимоги.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Баштанської міської ради (вул. Героїв Небесної Сотні, 38, м. Баштанка, Миколаївська область, 56101, ідентифікаційний код 04376469) про скасування рішення від 30.07.2020 р. №45, зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства - задоволено частково. Скасовано рішення XLVIII сесії сьомого скликання Баштанської міської ради від 30.07.2020 р. №45 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 . У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Баштанської міської ради (вул. Героїв Небесної Сотні, 38, м. Баштанка, Миколаївська область, 56101, ідентифікаційний код 04376469) судовий збір у сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири грн 00 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги - в повному обсязі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені нормі процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
Враховуючи, що справа розглядалась в суді першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять всі необхідні документи для об'єктивного та всебічного розгляду даної справи, отже, відповідно до вимог ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.01.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі у власність двох земельних ділянок у межах Новоєгорівського територіального органу виконавчого комітету міської ради Баштанського району Миколаївської області, площею 1,6 га та 0,4 га.
01.03.2019 року листом №С-7/02.03-6/3 відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з посиланням на те, що земельні ділянки, на які претендує позивач, мають призначення житлова та громадська забудова та для вирішення проблеми по суті необхідно розробити детальний план території.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року по справі №400/4732/19 бездіяльність відповідача визнано протиправною та зобов'язано розглянути заяву позивача від 30.01.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання у власність двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах Новоєгорівського територіального органу Баштанської міської об'єднаної територіальної громади загальною площею 2 га, а саме: однієї ділянки площею 1,6 га та другої площею 0,4 га, відповідно до вимог ст.118 ЗК України (а.с. 21-23).
На виконання рішення суду відповідач повторно розглянув заяву позивача від 30.01.2019 року.
Рішенням XLVIII сесії сьомого скликання від 30.07.2020 року №45 позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,6 га та другої площею 0,4 га в межах села Новоєгорівка Баштанського району Миколаївської області, у зв'язку з невідповідністю місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації (а.с. 18).
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.
Вимогами ст.14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є ЗК України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до вимог п. «б») ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з вимогами ч.1-3 ст.116 ЗК України громадяни … набувають права власності … земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами … здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в») ч.3 ст.116 ЗК України).
У ст.121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у ст. 118 ЗК України. Відповідно до положень ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для … ведення особистого селянського господарства … у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до виключної компетенції пленарних засідань сільської, селищної, міської ради.
Вимогами ч.10 ст.118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН
Колегія суддів зазначає, що відповідач, обґрунтовуючи законність рішення від 30.07.2020 року №45, посилається на те, що розташування бажаних позивачем земельних ділянок не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, оскільки земельні ділянки відносяться до земель житлової та громадської забудови.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України саме на відповідача, як на суб'єкта владних повноважень, покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.
Однак, як зазначає суд першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідач, всупереч викладеній нормі, не надав жодних доказів того, що бажані позивачем земельні ділянки відносяться до земель житлової та громадської забудови. Відтак, оскаржуване рішення є протиправним, що є підставою для його скасування.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів виходить з того, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 року у справі №814/741/16 та від 14.03.2018 року у справі №804/3703/16.
Закон не забороняє діяти так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які особа вважає незаконними.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог ст.22 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Отже, підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, окрім рішення про надання дозволу, може бути договір або судове рішення.
Колегія суддів зазначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.08.2019 року у справі №240/5288/18.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не був позбавлений можливості з січня 2019 року виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність без рішення відповідача і навіть після отримання рішення про відмову.
Крім того, позивач всупереч вимогам ч.1 ст.77 КАС України не надав доказів щодо розташування бажаних ним земельних ділянок, не зазначив у позовних вимогах їхні розмірі та інші дані, які б надали можливість суду ідентифікувати їх та встановити місцезнаходження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що в цій частині позову слід відмовити.
Стосовно позовної вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється шляхом зобов'язання надати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту встановлення нового строку подання звіту, накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу.
Проте такий процесуальний механізм судового контролю застосовується судом на власний розсуд, оскільки дефініція статті 382 КАС України передбачає право суду на його застосування, а не обов'язок.
Отже, необхідність такого застосування має бути належним чином обґрунтована стороною у справі з огляду на доцільність вжиття такого процесуального механізму або потребує наявності певних сумнівів у суду щодо виконання суб'єктом владних повноважень його рішення, чи інших значущих підстав.
Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2021 року по справі №806/2594/16.
Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов'язок суду зобов'язати суб'єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення. В силу обов'язковості рішення суду, відсутні підстави вважати, що відповідач його не виконає.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовна вимога про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Ступакова І.Г. Кравченко К.В.