30 червня 2022 року м. Дніпросправа № 160/23775/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року (суддя Віхрова В.С.) у справі №160/23775/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановиВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 06.09.2017 року і по день фактичного розрахунку, тобто по 19.11.2021 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 63 від 06.09.2017 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини. Проте остаточний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", як учаснику бойових дій, проведено 19.11.2021 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/3232/21 від 11.05.2021 року. Вказував, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у виплаті належних сум грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені йому відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21, за період з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року, у розмірі 10698 грн. 95 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що
при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні.
Визначаючи суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд, виходячи з принципу справедливості та співмірності, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 10698,95грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми при звільненні порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач фактично посилається на те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження служби в органах поліції, не передбачено можливості сплати середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Відповідач також зазначає, що при звільнені з позивачем був проведений остаточний розрахунок та виплачено належні йому суми. Той факт, що в подальшому за рішенням суду відповідачем виплачувала позивачу кошти, не може вказувати на те, що у відповідача виник обов'язок по сплаті позивачу компенсації, що передбачена ст..117 КЗпП України.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.01.2016 року, проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_2.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 05.09.2017 року № 58-рс сержанта ОСОБА_1 , командира бойової машини - командира розвідувального відділення розвідувального взводу 2 розвідувальної роти звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "і" пункту 2 частини восьмої (як такі, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №63 від 06.09.2017 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Покровського РВК Дніпропетровської області.
У наказі командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №63 від 06.09.2017 року індексація грошового забезпечення позивачу не була нарахована та не виплачувалась, що також підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2021 року № 1035/45/296 про нарахування індексації за 2015-2017 роки.
Згідно з довідкою командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2021 року №1035/45/303 за час проходження служби позивачем у Військовій частині НОМЕР_2 з 03.09.2015 року по 06.09.2018 року додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не надавалась та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не виплачувалась.
Не погодившись з невиплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21 набрало законної сили 14.06.2021 року, що підтверджується відміткою на копії рішення, долученої до матеріалів справи.
Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ "Райффайзен Банк Аваль" 19.11.2021 року йому було здійснено нарахування суми індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 10675,73 грн. на виконання рішення суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21.
Відповідачем не було здійснено виплату середнього заробітку за затримку у виплаті грошового забезпечення за період з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості застосування до спірних відносин приписів КЗпП України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, у зв'язку з чим в даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, компенсація за дні невикористаної відпустки, на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України.
З цих підстав виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, аргументи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку, у разі несвоєчасної виплати компенсації за невикористану відпустку, є безпідставними.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції враховано, що приймаючи до уваги період затримки розрахунку при звільненні з 06.09.2017 по 19.11.2021, що становить 1535 календарні дні, а також середньоденний розмір грошового забезпечення позивача - 272,14грн, загальний розмір середнього заробітку за увесь час затримки при розрахунку становить 417734,90грн., що в 39 разів перевищує суму грошової компенсації (10675,73грн) з невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019, у справі №260/348/19 (постанова від 04.09.2020), суд першої інстанції обгрунтовано врахував істотність частки грошового забезпечення, яке мало бути виплачено на час звільнення позивача та яке не було виплачено в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10675,73 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення) / 417734,90 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року (1535 днів)) х 100 = 2,56 %.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,56 % становить: 272,14 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 2,56 % = 6,97 грн., 6,97 грн. х 1535 (днів затримки розрахунку) = 10698,95 грн.
Таким чином, визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача як компенсація за затримку розрахунку при звільненні, судом першої інстанції було враховано правову позицію Верховного Суду, суть якої зводиться до того, що розмір відповідальності (середній заробіток) повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми, які не були виплачені при звільненні, становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції як щодо наявності у відповідача обов'язку виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні так і в частині визначено розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, оскільки такий розмір відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі №160/23775/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 30.06.2022
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк