Справа № 420/2548/22
30 червня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 ; місце проживання АДРЕСА_2 ) до Біляївської міської ради Одеської області (пр. Незалежності,9, м. Біляївка, Одеська область, 67602) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Біляївської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Ухвалою суду від 07.02.2022 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків.
Позивач подав позов до Біляївської міської ради Одеської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати п.7 рішення Біляївської міської ради Одеської області №414-14/VІІІ від 21.10.2021 про відмову ОСОБА_1 у данні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади;
- зобов'язати Біляївську міську раду Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2021 та надати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади;
- стягнути з Біляївської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 4000 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00грн.
Ухвалою суду від 20.04.2022 року прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачка зазначила, що вона 01.09.2021 року звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту відведення, надавши графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування, проте пунктом 7 рішення №414-14/УІІІ від 21.10.2021 їй відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади.
Позивачка вказує, що відповідач в оскаржуваному рішенні навіть не уточнив підставу для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення, обмежившись лише фразою, що земельна ділянка перебуває у користуванні, у приватній власності або вже наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою. Разом з тим, згідно Публічно кадастрової карти земельна ділянка на яку вона просила надати дозвіл на виготовлення проекту відведення - є вільною і право власності на неї не зареєстроване за жодною особою.
Позивачка вважає оскаржуване рішення є незаконним та посилаючись на ст.ст.12,79-1,166,118,121,125,126 ЗКУ, зазначила, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками. Рішення відповідача про надання третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не встановлює обмежень щодо реалізації позивачем права на отримання у встановленому законом порядку цієї земельної ділянки. Позивачка посилається на те, що вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 295/14795/16-а, від 19.06.2018 у справі №750/8511/17, від 05.03.2019 року у справі №360/2334/17 та від 28.02.2020 у справі №461/1257/17, від 15.03.2021 у справі №441/701/17.
Позивачка просить скасувати оскаржуване рішення та вважає, що її право повинно бути захищено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву від 01.09.2021 та надати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади, оскільки перелік підстав для відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки визначений ч.7 ст.118 ЗКУ є вичерпним, і в даному конкретному випадку їх не було.
Позивачка також просить стягнути з відповідача моральну шкоду, оскільки вона є інвалідом 1 групи по зору та мала бажання та переслідувала легітимну мету реалізувати своє право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки, яке гарантоване Конституцією та Земельним кодексом України. Відмова ж у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки спричинило у неї розчарування в роботі ради, призвело до душевних переживань, та викликало почуття соціальної несправедливості, коли земля та інша власність українського нараду по факту належить лише «обраним».
Позивачка з посиланням на правовий висновок Верховного Суду викладений у п.44- 61 постанови від 17.03.2021 по справі №420/239/20 вказує, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Позивачка просила задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник не заперечував фактичних обставин щодо звернення позивача із заявою від 01.09.2021 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, яка розташована на території Біляївської міської об'єднаної територіальної громади. До зазначеної заяви додано графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування та розміру земельної ділянки.
Проте відповідно до наданого графічного матеріалу ОСОБА_1 вказала бажане місце розташування земельної ділянки, на яке вже було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. Біляївською міською радою за заявою фізичних осіб рішенням №323-10/VІІІ від 22.07. 2021 року надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, яка розташована на території Біляївської міської об'єднаної територіальної громади. Майбутня земельна ділянка згідно поданого графічного матеріалу розташована на тій самій території що й за заявою ОСОБА_1 .
В зв'язку з цим, пунктом 4 рішення №414-14/ VІІІ від 21 жовтня 2021 року Біляївської міської ради відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади.
Представник відповідача також зазначив, що рішенням Біляївської міської ради від 07.12.2021 року №481 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку, на яку Рішенням №323-10/VІІІ від 22.07.2021 року надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Дана обставина унеможливлює надання дозволу ОСОБА_1 відповідно до поданої заяви від 01.09.2021 року
Також представник відповідача звернув увагу на те, що відповідно до п.п.5 п.27 Прикінцевих положень Земельного кодексу України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Відповідь на відзив не надана.
Справа розглянута у письмовому проваджені.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України (паспорт НОМЕР_1 а.с.18-19), особою з інвалідністю дитинства по І «Б» гр. (посвідчення №664453 а.с.12).
ОСОБА_1 01.09.2021 року звернулась до відповідача із заявою про надання їй відповідно до ст.ст.118,121 ЗКУ дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мирненської сільської ради в адміністративно територіальних межах Біляївської міської об'єднаної територіальної громади.
До вказаної заяви позивачем надані також документи: копія паспорта та ідентифікаційного номеру (РНОКПП); графічний матеріал із позначенням на бажаного місця розташування та розміру земельної ділянки (а.с.20-22).
Пунктом 7 рішення Біляївської міської ради Одеської області №414-14/VІІІ від 21.10.2021 року відмовлено ОСОБА_1 у данні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади.
Згідно з мотивувальною частиною рішення, яке прийнято по декількох заявах як підстава прийняття рішення вказано врахування рекомендації постійної комісії з питань екології, земельних і природніх ресурсів щодо відмови у наданні дозволів у заяві громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - земельна ділянка перебуває у користуванні, у приватній власності або вже наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою (а.с.24).
Позивачка вважаючи неправомірним вказане рішення звернувся до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з підстав реалізації позивачем свого права на отримання земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з п.2 ч.1 ст.121 ЗКУ громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення зокрема особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України в редакції на час звернення позивача до відповідача з клопотанням було передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених норм ЗК України свідчить про те, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам зазначеним у ЗК України документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Позивачем подана до відповідача заява, в якій вказано орієнтовну площу земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви на думку позивачці надані всі документи, які необхідні для розгляду клопотання по суті. Проте їй відмовлено у задоволенні заяви.
Судом встановлено, що в оскаржуваному позивачкою рішенні Біляївської міської ради Одеської області №414-14/VІІІ від 21.10.2021 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою» відповідачем не наведено визначених ч.7 ст.118 ЗК України підстав для задоволення заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або вмотивованої відмови у його наданні саме позивачці, оскільки мотивувальна частина рішення містить мотиви його прийняття по декількох заяв. Щодо заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 підставою для відмови у задоволенні заяв вказано - земельна ділянка перебуває у користуванні, у приватній власності або вже наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, тобто рішення відповідача не містить підстав його прийняття саме щодо позивача.
Між тим, з урахуванням відзиву на позов, судом встановлено, що підставою для відмови у задоволенні заяви позивачці ОСОБА_1 було те, що на бажану позивачкою земельну ділянку вже було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою Біляївською міською радою рішенням №323-10/VІІІ від 22.07.2021 року.
Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що рішенням Біляївської міської ради від 07.12.2021 року №481 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку на яку рішенням №323-10/VІІІ від 22.07.2021 року надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, на час звернення до суду земельна ділянка щодо якою позивач просить зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2021 та надати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, рішенням відповідача №323-10/VІІІ від 22.07.2021 року передана у власність іншій особі.
Позивачка у позові в обґрунтування протиправності прийнятого рішення за її заявою від 01.09.2021 року та відсутності підстав для відмові у її задоволенні вказує з посиланням на правові висновки Верховного Суду по даній категорії справ (зокрема, постанову від 15.09.2021 по справі №740/4635/16-а), що закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
Дослідивши надані учасниками справи докази суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. При цьому суд виходить з наступного.
Суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування п.7 рішення Біляївської міської ради Одеської області №414-14/VІІІ від 21.10.2021 про відмову ОСОБА_1 у данні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади.
Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено, що підставою для відмови у задоволенні заяви позивачці ОСОБА_1 було те, що на бажану позивачкою земельну ділянку вже було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою Біляївською міською радою рішенням №323-10/VІІІ від 22.07.2021 року.
Між тим, ч.7 ст.118 ЗКУ не містить такої підставі для відмови у задоволенні клопотання особи про дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд надавши наліз нормам ЗКУ у постанові від 15.09.2021 по справі №740/4635/16-а виклав правову позицію, згідно з якою дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст.118 ЗКУ є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Як слідує з приписів ст.79 ЗК України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з'ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.
Таким чином, згідно з правовим висновком Верховного Суду не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства та обставина, що на вказану земельну ділянку вже наданий такий дозвіл.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності, тобто суд перевіряє законність прийнятого рішення.
Щодо оскаржуваного позивачем рішення, суд дійшов висновку про його неправомірність в силу невмотивованості та відсутності встановлених ЗКУ підстав його прийняття.
Таким чином, оскаржуване позивачем рішення відносно щодо її заяви є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання поновлення порушених прав позивача суд враховує, що станом на час звернення позивача до суду рішенням Біляївської міської ради від 07.12.2021 року №481 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку на яку рішенням №323-10/VІІІ від 22.07.2021 року іншій особі було надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, відповідач відповідно до повноважень розпорядився вказаною земельною ділянкою передавши її у власність, у зв'язку з чим суд вважає, що на даному етапі є неможливим та не має будь-якого сенсу у задоволенні позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2021 та надати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади, оскільки таке рішення суду не буде відповідати завданню адміністративного судочинства (ст.2 КАС України), зокрема щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вирішуючи спірні правовідносини суд вважає необхідним застосувати п.2 та п.6 ч.2 ст.245 КАС України щодо повноважень суду при вирішенні справи.
Відповідно до п.1 та п.6 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2); прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (п.6).
Суд враховує відомості зазначені у відзиві на позов щодо підстав прийняття оскаржуваного рішення та прийняття рішення від 07.12. 2021 року №481 про затвердження проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки іншої особи у відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в її новій редакції - в редакції Закону №1914-ІХ від 30.11.2021 року у ділянку, а саме суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Позивачка просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 4000 грн, посилаючись на те, що мала бажання та переслідувала легітимну мету реалізувати своє право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки, яке гарантоване Конституцією та Земельним кодексом України. Відмова ж у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки спричинило у неї розчарування в роботі ради, призвело до душевних переживань, та викликало почуття соціальної несправедливості, коли земля та інша власність українського нараду по факту належить лише «обраним».
Розмір моральної шкоди по даній справі визначається судом з урахуванням того, що встановлення судом неможливості реалізувати позивачкою своє право на безкоштовну приватизацію конкретної земельної ділянки зазначеної нею у заяві від 01.09.2021 року , яка подана відповідачу, та за якою прийняте оскаржуване рішення, не перешкоджає їй в реалізації її права взагалі на безкоштовну приватизацію будь-якої іншої свобідної земельної ділянки. Також суд враховує обставини справи, а саме, що заява позивачці від 01.09.2021 року надійшла до відповідача після прийняття ним рішення №323-10/VІІІ від 22.07.2021 року іншій особі було надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Крім того, суд не приймає до уваги у даному випадку посилання позивачці на те, що вона є особою з інвалідністю щодо розміру моральної шкоди, оскільки спірні правовідносини не стосуються соціальних прав позивачці як особи з інвалідністю.
Враховуючи викладене суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 4000,00грн підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача моральної шкоди у розмірі 1500,00грн.
Згідно з ч.2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним та скасування п.7 оскаржуваного рішення та Стягнення моральної шкоди у розмірі 1500 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності з п.1 ч. 3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У той же час відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Витрати на правничу допомогу позивачем та представником у договорі визначені у фіксованому розмірі - 4000,00 грн, які підлягають виплаті після винесення остаточного рішення.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг з урахуванням доводів іншої сторони щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що справа є незначної складності, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, адвокатом участь в судових засіданнях не приймалася, позовна заява подана через підсистему «Електронний суд», всі документи надсилалися електронною поштою. По спірним правовідносинам наявна стала судова практика. Вказане свідчить про те, що заявлені до відшкодування витрати на правову (правничу) допомогу є неспівмірним із обсягом наданих адвокатом послуг позивачу.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 ; місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Біляївської міської ради Одеської області (пр. Незалежності,9, м. Біляївка, Одеська область, 67602, код ЄДРПОУ 33579244) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати п.7 рішення Біляївської міської ради Одеської області №414-14/VІІІ від 21.10.2021 про відмову ОСОБА_1 у данні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської міської територіальної громади.
Стягнути з Біляївської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1500,00грн (одна тисяча п'ятсот гривень 00 коп).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Біляївської міської ради Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва