справа № 380/7696/22
30 червня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, Головне управління ПФУ у Львівській області), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача та виплатити заборгованість по пенсії позивачу за період, протягом якого пенсія не виплачувалась, протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебував на обліку як отримувач пенсії з 17.07.2012 в Управлінні Пенсійного фонду України у Центрально-міського району м. Горлівки Донецької області, однак у зв'язку із проведенням АТО йому припинено виплату пенсії без повідомлення підстав прийняття такого рішення. Вказав, що 08.02.2022 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, однак станом на 26.04.2022 виплату пенсії не поновлено, а листом від 18.02.2022 відповідач повідомив позивача про необхідність надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та заяви щодо відкриття рахунку в АТ «Ощадбанк». Позивач вважає, що не підтвердження місця проживання особи не є підставою для припинення виплати пенсії, відтак він звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 25.05.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 39990 від 09.06.2022) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про взяття на облік з м. Горлівка Донецької області. Листом вказаного Управління від 15.02.2022 зазначену заяву передано до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для переведення виплати пенсії за новим місцем проживання. Як зазначає відповідач, ним скеровано ряд викликів позивачу щодо необхідності долучення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмови у цьому та заяви встановленого взірця щодо виплати пенсії на рахунок в АТ «Ощадбанк». Зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 637, призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України № 1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Вказав, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, відповідач стверджує, що позивачу необхідно долучити вищевказані довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмови у цьому та заяву встановленого взірця щодо виплати пенсії на рахунок в АТ «Ощадбанк». Крім того зазначив, що відповідач не погоджується з твердженням позивача щодо того, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 44579 від 30.06.2022) у якій навів доводи аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 08.02.2022 про виплату пенсії, у якій просив перевести виплату пенсії за новим місцем проживання. Вказав, що раніше проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстрована адреса місця проживання, яку позивач вказав у цій заяві: АДРЕСА_2 .
Як слідує з розписки-повідомлення, позивачем 08.02.2022 подано у Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві такі документи: заяву, паспорт серії НОМЕР_1 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру НОМЕР_2 , заяву про спосіб виплати пенсії, копію трудової книжки. Крім того, позивачем подано заяву про взяття його на облік та запитати його пенсійну справу. Вказано також, що отримує пенсію за віком, виплата проводилася по серпень 2014 року, проживав у АДРЕСА_1 .
Листом Відділу обслуговування громадян № 10 (Сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 1300-5213-8/18596 від 18.02.2022 повідомлено позивача про те, що йому слід долучити довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, або відмови у цьому, звернувшись за її отриманням до Шевченківського відділу соціального захисту Львівської міської ради та, крім того, відкрити рахунок в АТ «Ощадбанк» та надати заяву встановленого взірця для виплати пенсії (а.с. 16-17).
Позивач не погодився із такою бездіяльністю відповідача щодо не взяття його на облік та не виплати йому пенсії, відтак звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Підстави для припинення виплати пенсії за рішенням органу Пенсійного фонду передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Отже, Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відмова у наданні довідки внутрішньо переміщеної особи. Відповідач при вчиненні дій та прийнятті рішення про відмову у взятті позивача на облік та виплаті пенсії позивачеві діяв з порушенням ч. 1 ст. 49 Закону 1058-ІV.
Згідно із ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі, якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
У силу приписів п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України у вигляді книжечки (зразка 1993 року) - шляхом проставлення в ньому штампа реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 1 або штампа зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 2.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Отже, вільний вибір місця проживання є гарантованим Конституцією України правом громадянина.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо необхідності надання позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмови від такої довідки, з огляду на таке.
Законом України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено поняття «внутрішньо переміщена особа» та передбачено порядок підтвердження статусу ВПО.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Разом з тим, суд наголошує, що чинне законодавство України не містить чітко визначеного переліку підстав для реалізації права громадянина України на вільний вибір місця проживання.
У зв'язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що набуття статусу внутрішньо переміщеної особи чи відмова від такого статусу є правом особи, а не обов'язком.
Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для відмови у здійсненні пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.
Також суд враховує, що доводи позивача про те, що він перебував на обліку та отримував пенсію в Управлінні Центрально-міського району м. Горлівки Донецької області сторонами не заперечуються.
Враховуючи вищевказані обставин суд дійшов висновку, що нездійснення відповідачем нарахування та виплати позивачу пенсії з моменту його звернення із відповідною заявою (08.02.2022) є безпідставним та протиправним.
Суд зазначає, що відповідач, не здійснюючи виплату пенсії позивачеві, діяв у спосіб, не передбачений законодавством України.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у заяві від 08.02.2022 позивач просив перевести виплату пенсії за новим місцем проживання. У свою чергу, вимоги щодо виплати суми заборгованості за період, протягом якого пенсія не виплачувалась, ОСОБА_1 до відповідача не заявляв. При цьому суд виходить з того, що судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права; відповідне порушення має мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє.
Оскільки, питання щодо виплати зазначеної заборгованості відповідачем не вирішувалося, то суд дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги заявлені позивачем передчасно, оскільки оцінка дій відповідача щодо не виплати спірної заборгованості може бути надана лише після розгляду ним відповідного питання.
Таким чином суд частково погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 та вважає, що такі підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо поновлення виплати пенсії позивачу з 08.02.2022 та зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії з 08.02.2022.
Позивачем також заявлено вимогу про виплату заборгованості по пенсії позивачу за період, протягом якого пенсія не виплачувалась, протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили. Суд зазначає, що така задоволенню не підлягає з огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині виплати такої заборгованості позивачу.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 1 частини першої статті 317 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, вимога про звернення рішення до негайного виконання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає 496,20 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 08.02.2022.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 08.02.2022.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.П. Качур