Справа №760/24542/20
2/760/1313/22
01 липня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Соколовській А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву сторони відповідача про стягнення понесених витрат в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей з актового запису про народження дітей, -
В провадженні суду перебували матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей з актового запису про народження дітей, провадження в якій ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13.01.2022 року було закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову.
25.01.2022 року до суду надійшла заява адвоката Мостовенко С.М. про стягнення з позивача понесених відповідачкою витрат в порядку ст.ст. 141, 142 ЦПК України, оскільки ним було виконано роботу і, відповідно, за це були сплачені кошти, які відповідачка була вимушена сплатити для захисту свого права у суді, які були для неї неминучими, але під час розгляду справи судом не було вирішено питання розподілу судових витрат.
На момент прийняття ухвали про закриття провадження від 13.01.2022 року по справі, розмір фактично понесених судових витрат відповідачки становить 46 000 грн., такі витрати складаються із витрат на професійну правову допомогу згідно із розрахунком, який додається до цієї заяви.
Враховуючи викладене, просить стягнути з позивача на користь відповідачки фактично понесені нею судові витрати у сумі 46 000 грн.
14.02.2022 року до суду надійшло клопотання сторони позивача про залишення без розгляду вказаної заяви з огляду на те, що її подано представником відповідача поза межами процесуального строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Строк на подачу доказів про понесені витрати сплив 18.01.2022 року, а заява про стягнення з позивача понесених відповідачем витрат подана 25.01.2022 року.
У своїй заяві представник відповідача не просить поновити пропущений процесуальний строк та не вказує про поважність причин його пропуску.
Крім того, в матеріалах справи відсутня заява відповідача про намір подати докази про понесені витрати після ухвалення судового рішення, як цього вимагає ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Також в разом з клопотанням представником позивача було подано заперечення на заяву, в який він зазначає, що про відсутність правових підстав для її задоволення та компенсації здійснених відповідачем витрат на правову допомогу з огляду на необґрунтованість заяви, невідповідність адвокатських витрат критерію реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних, а додані до заяви документи не відповідають вимогам щодо належності, достовірності та допустимості, оформлені неналежним чином та суперечать чинному законодавству.
Позивач також звертає на те, що, виходячи з відносин, які склалися у нього з відповідачкою у справі, позивач був позбавлений можливості встановити або спростувати факт свого біологічного батьківства у позасудовому порядку.
Відсутність будь-якого спілкування із відповідачкою, відсутність у позивача інформації про місце проживання дітей, перешкоди у спілкуванні з дітьми змусили позивача звернутися із відповідним позовом, з метою встановлення або спростування факту свого біологічного батьківства.
Вказані заява, клопотання та заперечення були передані головуючому судді разом з матеріалами справи 17.06.2022 року, розглянувши які суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч.ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що стороною відповідача не було надано попереднього розрахунку суми судових витрат, що слугує підставою для відмови у їх відшкодуванні.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.
За положеннями ч.ч. 5, 6 ст. 142 ЦПК України у разі, зокрема, закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч. 9 ст. 141 цього Кодексу, якою визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Між тим, виходячи з викладених норм, заява сторони відповідача про стягнення понесених витрат подано в визначений п'ятнадцятиденний строк, а посилання сторони позивача на строки, встановлені для подачі заяви про ухвалення додаткового рішення є помилковими, так як рішення по суті справи прийнято судом не було у зв'язку з відмовою позивача від позову та закриття провадження у справі.
Закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення.
Суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
За ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Між тим, звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, які виникли у зв'язку з поведінкою самої відповідачки, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, а тому не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
З системного тлумачення положень частин 5, 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Аналогічний висновок міститься в численних постановах Верховного Суду, зокрема від 02.12.2020 року (справа № 202/2600/15), від 14.01.2021 року (справа № 521/3011/18), від 02.02.2022 року (справа № 917/3/21).
Разом з тим, суд погоджується доводами сторони позивача, що в ході розгляду справи процесуальні дії останнього були добросовісними, направленими на встановлення всіх обставин справи судом. Позивач не ухилявся від прийняття участі у судових засіданнях, не заявляв будь-яких необґрунтованих клопотань з метою затягування розгляду справи, у встановлений експертною установою час прибув для надання матеріалів ДНК необхідних для проведення експертизи.
Очевидним є те, що після підтвердження за результатами експертизи біологічного батьківства, позивач звернувся до суду із заявою про відмову від позову, з огляду на зміну обставин та, як наслідок, фактичну відсутність предмету спору після проведення судово-генетичної експертизи. Реалізація позивачем своїх процесуальних прав, як то звернення до суду з позовом та подальша відмова від нього, не свідчить про недобросовісність дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбаченим процесуальним законом.
Таким чином, відповідачем у заяві жодним чином необґрунтовано та не зазначено, які саме дії позивача були недобросовісними, в чому вони полягали, не надано жодних доказів, які б свідчили про зловживання останнім процесуальними правами чи протиправну мету таких дій, ступінь його вини і тд.
Саме по собі подання заяви про відмову позову без його подальшого розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Крім того, звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст..ст. 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 26.09.2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18).
Суд також враховує посилання представника позивача на те, що, враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість долучених до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу документів, заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу 46 000 грн. не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Стягнення адвокатських витрат у зазначеній представником відповідача сумі не відповідало б критеріям розумності, необхідності, співрозмірності, справедливості і становило б надмірний тягар для позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на наведене, заява сторони відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 133-137, 141, 270 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні заяви сторони відповідача про стягнення понесених витрат в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення відомостей з актового запису про народження дітей
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: