Ухвала
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 214/10631/21
провадження № 61-5776ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання правочину недійсним,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрсиббанк» про визнання правочину недійсним.
Разом з пред'явленням позовної заяви ОСОБА_1 подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони АТ «Укрсиббанк» проводити нарахування будь-якого виду заборгованості з відображенням на балансових / позабалансових рахунках позивачу ОСОБА_1 .
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 .
Заборонено АТ «Укрсиббанк» проводити нарахування будь-якого виду заборгованості за кредитним договором № 98282121000, укладеним 29 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Укрсиббанк», з відображенням на балансових/позабалансових рахунках ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» задоволено.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2021 року скасовано.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що обраний позивачем вид забезпечення позову не є співмірним заявленим позовним вимогам, оскільки може призвести до втручання у банківську діяльність АТ «Укрсиббанк».
У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки жодним чином не обґрунтував в чому полягає неспівмірність обраного виду забезпечення заявленим позовним вимогам.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
У пункті 2 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20, зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вказане свідчить, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 149 ЦПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Встановивши, що позивачем не було підтверджено наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони АТ «Укрсиббанк» проводити нарахування заборгованості за спірним кредитним договором, зазначивши, що вказаний вид забезпечення позову не є співмірним позовним вимогам з огляду на те, що може призвести до втручання у банківську діяльність відповідача та впливає на правовідносини, які перебувають за межами позовних вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання правочину недійсним.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян