Рівненський апеляційний суд
Іменем України
28 червня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12020180170000283 від 21.08.2020 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого 14.11.2019 Рівненським міським судом за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 850 грн., 03.06.2020 Рівненським міським судом за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 1 рік 6 місяців, з покладенням відповідних обов'язків на підставі ст.76 КК України,
-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, -
Вироком Острозького районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком три роки.
На підставі ч.1 ст.71 КК України остаточне покарання призначено ОСОБА_6 за сукупністю вироків, частково приєднавши невідбуту частину покарання за вироком Рівненського міського суду від 03.06.2020 року у виді трьох років одного місяця позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з дня звернення вироку до виконання.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_6 , будучи раніше судимим, на шлях виправлення і перевиховання не став та під час іспитового терміну, вчинив новий умисний злочин.
Так, 21 серпня 2020 року, приблизно о 02 год., ОСОБА_6 діючи повторно, маючи намір на заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом, з метою власного збагачення, перебуваючи в с. Верхів Острозького району Рівненської області, через незамкнені вхідні ворота проник до приміщення зерноскладу «Корівник №2» ТОВ «ІДЕК-2006», який розташований по вул. Івана Франка, 31Б, звідки таємно викрав пшеницю фуражну загальною масою 240 кг, вартістю 5,54 грн. за кілограм, на загальну суму 1329 грн., 60 коп.
Викрадене зерно ОСОБА_6 привласнив та розпорядився ним на власний розсуд, чим заподіяв ТОВ «ІДЕК-2006» майнову шкоду на вказану суму.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_6 покликається на незаконність вироку суду першої інстанції.
Вказує, що умисел на викрадення в нього виник після того, як він перебував у приміщенні зерноскладу, тобто коли побачив пшеницю.
Вважає, що суд не дав його показам належної оцінки, що послужило винесенню незаконного вироку - суд невірно кваліфікував його дії за ч.3 ст. 185 КК України.
Зазначає, що в його діях відсутня суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.
На думку обвинуваченого, судом першої інстанції обрано покарання, яке за своєю суворістю не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, не в повній мір взято до уваги і не враховані всі пом'якшуючі обставини та відомості про нього і його сімейний стан, у зв'язку з чим винесено надто суворе покарання.
Просить вирок Острозького районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року змінити. Перекваліфікувати його дії з ч.3 ст. 185 на ч.1 ст. 185 КК України і призначити покарання не пов'язане з обмеженням волі в межах санкції ч.1 ст. 185 КК україни. У випадку коли колегія апеляційного суду дійде висновку про законність кваліфікації його дій за ч.3 ст. 185 КК україни, просить змінити вирок в частині призначеного покарання і призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Дане кримінальне провадження розглянуто судом першої інстанції у відповідності до вимог, зокрема, ч.3 ст. 409 КПК України, за згодою всіх учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Оцінивши сукупність доказів, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ч. 3 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у приміщення, вчинена повторно.
З огляду на викладене, апеляційним судом фактичні обставини у даному кримінальному провадженні щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 та правильності кваліфікації його дій за ч.3 ст. 185 КК України не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, то, на думку колегії суддів, вони не знайшли свого підтвердження, виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання, яке є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про призначення покарання в межах санкції статті чи частини статті, яка передбачає відповідальність за інкримінований злочин, можливість призначення більш м'якого покарання (ст. 69 КК України), застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
При цьому дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Враховуючи те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України), то, на переконання колегії суддів, обраний судом першої інстанції вид та міра покарання у виді позбавлення волі (безальтернативний вид покарання за ч.3 ст. 185 КК України) на мінімальний строк, передбачений санкцією частини статті за інкримінований злочин, з призначенням остаточного покарання на підставі ч.1 ст. 71 КК України, є пропорційним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський суд з прав людини зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський суд з прав людини наголошував, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
У даному кримінальному провадженні, як видно з матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_6 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.
Так, при вирішенні питання щодо виду та міри покарання судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, за вчинення якого не передбачено альтернативних видів покарання, окрім позбавлення волі. Взято до уваги дані про особу обвинуваченого, який одружений, за місцем проживання характеризується негативно, непрацюючий, раніше неодноразово судимий. Відповідно до ст. 66 КК України, як пом'якшуючу покарання обставину суд врахував, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, є рецидив злочинів. За таких обставин, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства.
За наведеного, враховуючи характер, ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, тяжкість вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, і ті, на які звертає увагу обвинувачений щодо перебування на його утриманні двох малолітніх дітей, попередні судимості, міри покарання, застосовані судом, що не призвело до позитивних змін в особистості обвинуваченого і не створило готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, вчинивши новий злочин в період іспитового строку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення останньому покарання у межах санкції статті за інкримінований злочин у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, з правильним застосуванням вимог ч.1 ст. 71 КК України.
На думку колегії суддів призначене ОСОБА_6 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Відтак доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо можливості призначення покарання не пов'язаного з позбавленням волі, колегія суддів вважає необґрунтованими і безпідставними, оскільки спростовуються врахуванням судом першої інстанції встановлених законом критеріїв при призначенні покарання, беручи до уваги і дані про особу обвинуваченого, зокрема і ті, на які покликається обвинувачений в апеляційній скарзі, які не є безумовною підставою в даному випадку для зміни вироку в частині призначеного покарання.
Істотних порушень норм кримінального і кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду розглянути кримінальне провадження у відповідності до закону та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на викладене, доказів на спростування висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
Вирок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Острозького районного суду Рівненської області від 23 березня 2021 року відносно ОСОБА_6 за ч.3 ст. 185 КК України залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 ? без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3