Справа № 638/13501/18 Номер провадження 22-ц/814/1515/22Головуючий у 1-й інстанції Рибальченко Л.М. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.
29 червня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Прядкіної О.В.,
суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.,
розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненою протиправною бездіяльністю
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 01 листопада 2021 року, прийнятого під головуванням судді Рибальченко Л.М. в м.Харкові, зі складанням повного тексту 11.11.2021 року,-
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до районного суду з даним позовом. Зазначав, що надмірна тривалість досудового розслідування, яке зумовлено неефективним досудовим розслідуванням кримінального провадження від 22 лютого 2018 року № 42018221090000059, у якому позивач мав статус потерпілого, та застосування службовими особами відповідачів відносно нього неналежної правової процедури завдали йому значних душевних страждань, які позивач оцінив у загальному розмірі 170 000,00 грн. Вказану моральну шкоду просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку .
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 01 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненою протиправною бездіяльністю відмовлено.
Рішення оскаржив ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу Харківська обласна прокуратура вважає рішення районного суду вірним та просить залишити його без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частини четверта, шоста статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК України).
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав:
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні слідчого відділу Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області з листопада 2012 року знаходиться кримінальне провадження № 12012220480000010 за ч.2 ст. 190 КК України відносно громадянина ОСОБА_3 , який шахрайським шляхом заволодів належними ОСОБА_1 та ОСОБА_4 грошовими коштами в розмірі 10 тисяч доларів США.
27.07.2017 року слідчий Хоміч В.В. винесла постанову про закриття вказаного кримінального провадження, яка була оскаржена ОСОБА_1 , однак Дзержинським районним судом м.Харкова 27.08.2017 року в задоволенні скарги відмовлено.
Зазначені рішення оскаржені ОСОБА_2 до Апеляційного суду Харківської області, які були спрямовані для розгляду до Апеляційного суду Полтавської області.
При розгляді скарги в Апеляційному суді Полтавської області, встановлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє повідомлення про підозру від 23.03.2017 року ОСОБА_3 , копію якого ОСОБА_1 надав суду.
Крім цього, Апеляційний суд на підставі відводу, заявленого ОСОБА_2 , відсторонив процесуального керівника ОСОБА_5 від розгляду вказаної скарги.
Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 13 лютого 2018 року задоволена скарга ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Харківської місцевої прокуратури №1. Визнана незаконною бездіяльність уповноважених осіб Харківської місцевої прокуратури №1 щодо невнесення відомостей за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР та зобов'язано їх не пізніше 24 годин внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення відносно слідчого ОСОБА_6 та прокурора Мороз А.О. за ст.ст.364,365,367 КК України (а.с.22).
22.02.2018 року відповідні відомості щодо вказаних осіб внесені до ЄРДР (а.с. 21).
Ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м.Харкова від 13.09.2018 року, 05.04.2019 року, 02.09.2019 року скасовані постанови про закриття кримінального провадження № 42018221090000059 (а.с. 6, 93, 87).
Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 19 березня 2020 року скасовано постанову прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Харківської області Жорняка М.С. про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 від 10 вересня 2019 року по кримінальному провадженню № 42018221090000059 від 22.08.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст.367 КК України (а.с. 138-140).
Обгрунтовуючи розмір моральних страждань, ОСОБА_1 вказував, що вони спричинені довготривалими незаконними діями та неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача.
Районний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог рішення мотивував тим, що саме по собі скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, а також не має наслідків цивільно-правого характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів.
Однак, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч.2 ст.16 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст.1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої вказаної норми в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 ЦК України).
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Згідно із ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23,1174 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах 1-3 ст.89 цього ж Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши доведеним факт тривалої незаконної бездіяльності уповноважених осіб Харківської місцевої прокуратури №1, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для потерпілого демонструє ігнорування його доводів, колегія суддів вбачає обґрунтованими доводи позовної заяви та апеляційної скарги про заподіяння позивачу моральної шкоди.
При цьому колегія суддів виходив з того, що наявне систематичне прийняття відповідних рішень без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача та надмірну тривалість досудового розслідування.
Зазначений висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 08 квітня 2020 р. у справі № 638/14009/17, від 14 лютого 2022 року у справі№ 550/336/21.
Разом з тим, розмір визначеного позивачем морального відшкодування є завищеним та підлягає відшкодуванню відповідно до характеру та розміру душевних страждань, враховуючи вимоги розумності, виваженості і справедливості.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь із Державного бюджету України 7 000 грн, шо є достатньою сатисфакцією.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 , 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 01 листопада 2021 року скасувати, ухваливши нове.
Позов ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненою протиправною бездіяльністю задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 7 000 (сім тисяч) грн. моральної шкоди.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30.06.2022 року.
Головуючий суддя О.В. Прядкіна
Судді: С.А. Гальонкін
Г.Л. Карпушин