ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/14950/21
провадження № 2/753/7838/21
"12" листопада 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Котвицького В.Л.
за участю:
секретаря судового засідання: Яценка Ю.О.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Гайдаєнка Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку, -
У липні 2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом за 266 робочих днів у сумі 208 307,26 грн., стягнення 3% річних та індекс інфляції у сумі 23 834,18 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що 19.05.2014 позивача було прийнято до державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» на посаду начальника будівельно-експлуатаційного відділу Головного управління справами; 19.08.2014 позивача переведено на посаду начальника будівельно-експлуатаційного відділу Департаменту управління справами; у квітні 2016 року позивача переведено на посаду начальника будівельно-експлуатаційного відділу філії «Центр сервісного забезпечення»; згідно з наказом від 21.11.2016 за №213000 позивача переведено на посаду провідного інженера будівельно-експлуатаційного відділу філії «Центр сервісного забезпечення АТ "Укрзалізниця".
Позивач 26.10.2017 підписав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. 06.04.2018 позивач уклав ще один контракт зі Збройними Силами України. Укладаючи ці та всі наступні контракти з Міністерством оборони позивач повідомляв та надсилав копії відповідачу.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26.12.2018, залишеним без змін постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складів Верховного Суду від 22.01.2020, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом за 293 робочих дні в розмірі 229451,23 грн. із вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску, компенсацію моральної шкоди в розмірі 16 445,00 грн. та судові виграти .
Зазначене рішення виконане та відповідачем сплачено позивачу 05.03.2020 середній заробіток за період з 26.10.2017 по 26.12.2018 включно.
Однак, відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за період з 27.12.2018 по 22.01.2020, який становить 208 307,26 грн., що і стало підставою для подання вказаного позову.
Крім того, на вказану суму заборгованості позивачем нараховано 3% річних та індекс інфляції у сумі 23 834,18 грн., які позивач також просить суд стягнути з відповідача.
Неправомірні дії відповідача призвели до втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків і вимагали додаткових зусиль для організації його життя і життя його родини та завдали моральної шкоди, яку він оцінює в 100 000 грн.
Ухвалою судді від 03.08.2021 було відкрито провадження у вказаній справі з проведенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у відповідності до ст. 274 ЦПК України.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що 19.05.2014 позивача було прийнято до державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» на посаду начальника будівельно-експлуатаційного відділу Головного управління справами.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», на базі Державної адміністрації залізничного транспорту шляхом її злиття з підприємствами та установами залізничного транспорту загального користування було утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».
У зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці 19.08.2014 позивача переведено на посаду начальника будівельно-експлуатаційного відділу Департаменту управління справами
У квітні 2016 року позивача переведено на посаду начальника будівельно-експлуатаційного відділу філії «Центр сервісного забезпечення».
Згідно з наказом від 21.11.2016 за №213000 позивача переведено на посаду провідного інженера будівельно-експлуатаційного відділу філії «Центр сервісного забезпечення АТ "Укрзалізниця".
Між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 26.10.2017 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу строком на 6 місяців.
Позивачем неодноразово укладались нові контракти з Міністерством оборони України щодо продовження проходження військової служби у Збройних Силах України, про що він повідомляв відповідача, з яким перебуває у трудових відносинах.
На виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26.12.2018, залишеним без змін постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складів Верховного Суду від 22.01.2020, відповідачем виплачено позивачу середній заробіток за період з 26.10.2017 по 26.12.2018, разом з тим залишився не відшкодованим середній заробіток у сумі 208 307,26 грн. за період з 27.12.2018 по 22.01.2020.
Вирішуючи даний трудовий спір, суд керується нормами права, які визначають гарантії для працівників на час виконання ними обов'язків військової служби.
Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції Закону України від 06.12.2016 № 1769-VIII) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період діє в Україні з моменту набрання чинності Указу в.о. Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII «Про затвердження Указу Президента України від 17.03.2014 № 30-3/2014 «Про часткову мобілізацію».
Впродовж 2014-2015 рр. Президентом України видавались інші Укази про часткову мобілізацію.
Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Таку ж позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 по цивільній справі №521/12726/16ц, де зазначено, що особливий період розпочався в Україні 18.03.2014 і триває по теперішній час.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Отже враховуючи, що військова служба позивача за контрактом розпочалася і продовжується під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії та пільги визначені ст. 119 КЗпП України, в тому числі збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.
Незважаючи на те, що з 01.01.2016 законодавець скасував компенсацію роботодавцям витрат, пов'язаних із виплатою зарплати військовим, вказана обставина не звільняє роботодавця від виконання вимог ст. 119 КЗпП України, зокрема, щодо виплати військовослужбовцям середнього заробітку.
Невиплатою позивачу середнього заробітку порушені його трудові права, які підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення відповідних сум.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середній заробіток працівника обчислюється виходячи з загальної кількості робочих днів в останніх двох повних місяцях роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Оскільки відповідачем здійснено виплати за період перебування позивача на військовій службі за контрактом з 26.10.2017 по 26.12.2018 включно та з 23.01.2020 і по сьогодні відповідач здійснює виплати, то розмір збереженого заробітку за період з 27.12.2018 по 22.01.2020 склала 266 днів та становить 208 307,26 грн.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та індексу інфляції судом встановлено наступне.
Трудове законодавство України, зокрема КЗпП України, не передбачає можливість стягнення з роботодавця на користь працівника штрафних санкцій понад суми середнього заробітку за несвоєчасну їх виплату.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто за вказаною нормою підставою для застосування до суми боргу індексу інфляції та стягнення 3% річних є наявність несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України).
Тобто, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи цієї статті поширюються на всі видигрошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормамизакону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Припис ч. 2 ст. 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зазначена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.
Зважаючи на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9383,37 грн. та індексу інфляції у розмірі 23 834,18 грн.
Також, позивач просить суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000,00 гривень.
В обґрунтування даної позовної вимоги позивач зазначає, що ухилення відповідача від нарахувань та виплат позивачу середнього заробітку за наведений у позові період (з 27.12.2018 по 22.01.2020) завдав позивачу сильних моральних страждань та необхідність звернення з зазначеним позовом вимагають від позивача додаткових зусиль та необхідності зміни організації свого життя, оскільки позивачу неодноразово приходилося брати відпустку та покидати зону проведення ООС для звернення до відповідача з різними видами заяв з проханням здійснити виплату належних позивачу грошових коштів.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі - ППВСУ № 4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Єдина стаття чинного КЗпП України, яка стосується відшкодування моральної шкоди (ст. 237-1), вказує, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі: наявності порушення законних прав працівника (правопорушення); наявності моральних страждань працівника, втрати ним нормальних життєвих зв'язків чи наявність додаткових зусиль для організації свого життя (наслідки); причинно-наслідковий зв'язку між правопорушенням та наслідками; наявності вини роботодавця.
У п. 5 ППВСУ № 4 зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральноїшкоди підлягає обов'язковому з'ясуванню наявність такої шкодита наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Тягар аргументації та формування доказової бази (доказування) заподіяння моральноїшкоди і її розміру покладається саме на працівника, якому така шкода була заподіяна.
Наявність лише факту порушення законних прав працівника (правопорушення), навіть якщо такий факт встановлений рішенням суду, ще не є достатнім доказом (не презумпцією) факту наявності моральної шкоди, завданої працівнику, та не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.
Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано будь-яких доказів наявності моральних та душевних страждань позивача у зв'язку із невиплатою середнього заробітку, не доведений причинно-наслідковий зв'язок між такими стражданнями та діями або бездіяльністю АТ «Укрзалізниця».
Доводи представника відповідача про те, що факт прийняття позивача на військову службу та проходження ним військової служби у період з 27.12.2018 по 22.01.2020 не підтверджений належними і допустимими доказами, судом відхиляються, оскільки позивачем надано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2017 за № 225 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини з 26.10.2017, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 26.10.2017, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 06.04.2018, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 24.10.2018, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 05.04.2019, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 21.10.2019, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 23.04.2020, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 21.09.2020, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 22.03.2021, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 21.10.2021.
Оглянутим у судовому засіданні військовим квитком встановлено, що у ньому наявний запис про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 26.10.2017, будь які відмітки про звільнення позивача з військової частини відсутні. Зазначений факт у сукупності із наданими позивачем контрактами про проходження військової служби у Збройних Силах України свідчить про безперервність його перебування в складі Збройних Сил України в період з 27.12.2018 по 22.01.2020.
Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи частково підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити частково.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позовні вимоги підлягають задоволенню частково (208307,26 грн.), а саме у розмірі 60,99 % (208307,26 х 100: 341524,81). А тому судовий збір за розгляд справи у пропорційному розмірі - 2082,96 грн. слід покласти на відповідача (3415,25,00:100 х 60,99 %)
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом за 266 робочих дні в розмірі 208 307 гривень 26 копійок із вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а також судовий збір у сумі 2082,96 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 16 445 гривень із вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Дарницький районний суд міста Києва.
Суддя В.Л. Котвицький