16.10.2007р. Справа № 6/130
За позовом Приватного підприємства «Вандея-Тандем» м. Ужгород
до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Бескид», с.Новоселиця, Тячівський район
про визнання договору недійсним
Суддя Й.Й. Кадар
Представники:
Від позивача -Греца Я.В., представник за дорученням №01 від 15.10.2007р.;
Від відповідача -арбітражний керуючий Ракущинець А.А., ліквідатор ВАТ «Бескид»;
СУТЬ СПОРУ: Приватним підприємством «Вандея-Тандем» м. Ужгород заявлено позов до Відкритого акціонерного товариства «Бескид», с.Новоселиця, Тячівський район про визнання договору доручення від 28.09.2007р. недійсним.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у позовній заяві.
Відповідач, у судовому засіданні 16.10.2007р. по суті позовних вимог заперечив, в підтвердження і пояснення чого подав суду письмове заперечення на заявлені позовні вимоги.
Вивчивши матеріали справи, додатково подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Приватне підприємство «Вандея-Тандем», м. Ужгород (позивач) звернулось до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Бескид», с. Новоселиця, Тячівський район (відповідач) про визнання недійним договору доручення, який було між ними укладено. Підставою подання даного позову вказав те, що при укладенні договору доручення від 28.09.2007р. відповідач у справі не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки Постанова господарського суду Закарпатської області про визнання ВАТ «Бескид» банкрутом не набула законної сили. Необхідність подання позову Приватним підприємством «Вандея-Тандем», м. Ужгород, мотивована тим, що розірвання договору являється для нього не вигідним, з огляду на можливість застосування щодо підприємства-позивача з боку відповідача штрафних санкцій, натомість позивач не бажає виконувати недійсний правочин, оскільки, за його твердженням, за результатами вжитих заходів він може бути позбавлений отримання справедливої винагороди. Нормативним обґрунтуванням своєї позиції позивач вказав на п. 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України.
Відповідач подав суду відзив, в якому заперечив щодо заявлених позовних вимог в силу їх необґрунтованості та незаконності. Як мотивування своїх заперечень вказав на ті обставини, що постанова суду про визнання позивача банкрутом та призначення ліквідатора надала ліквідатору всіх повноважень з моменту її прийняття -27.09.2007р.; ст.85 ГПК України закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відповідачем неправильно застосовано норми ч.2 ст.203 і ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки особа, яка вчинила правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності; в ліквідатора були відсутні обмеження повноважень, визначені ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні позивач, в особі уповноваженого представника підтримав заявлені вимоги в повному обсязі та наполягає на задоволенні позовних вимог, відповідач, в особі ліквідатора проти позову заперечив, просить суд в позові відмовити в повному обсязі.
Заслухавши представників сторін та подані суду докази, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, з метою повного та всебічного розгляду спору, суд дійшовнаступних висновків:
Господарським судом Закарпатської області винесено постанову від 27 вересня 2007 року за №6/121 про визнання Відкритого акціонерного товариства «Бескид», с.Новоселиця, Тячівський район банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором ВАТ «Бескид»арбітражного керуючого Ракущинця А.А.
Одним з обов'язків ліквідатора в ліквідаційній процедурі, визначеним п. 1 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є пред'явлення до третіх осіб вимог щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту. Реалізація дано статті здійснюється ліквідатором самостійно, або згідно приписів п. 4 ст. 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», - за участю залучених для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб чи спеціалізованих організацій. Обмеження щодо укладення угод ліквідатором встановлені ст.ст. 1, 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(значні угоди, угоди, щодо яких є зацікавленість), в даному випадку ліквідатором не порушені, крім того, комітет кредиторів в даній справі про банкрутство, яка розглядалася судом за спрощеною процедурою, визначеною ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не створювався. Таким чином, укладення та виконання оспорюваного договору доручення здійснено ліквідатором без порушення покладених на нього обов'язків та без перевищення встановлених у нього повноважень.
Пунктом 1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Тобто до вирішення певних процесуальних питань провадження у справі про банкрутство застосовуються положення Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо вказане питання чітко не врегульовано нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Однак ні нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ні Господарського процесуального кодексу України не передбачено особливий процесуальний порядок набрання постановою про визнання банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора законної сили. Стаття 85 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається позивач, встановлює порядок набрання рішенням суду законної сили. Жодною нормою Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не встановлено, що ст. 85 ГПК України визначає порядок набрання постановою законної сили.
Натомість ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає момент настання наслідків для боржника в силу винесення постанови про визнання банкрутом -день прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає ліквідатора. Тобто визнання боржника банкрутом та призначення ліквідатором в часі є одночасними юридичними подіями. У той же час, п. 1 ст. 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що ліквідатор призначається судом в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Юридичний факт призначення керуючого санацією настає з моменту набрання ним повноважень керуючого санацією в повному обсязі. Такий факт відповідно до п. 3 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» настає з моменту винесення ухвали про призначення керуючого санацією, причому законом прямо передбачено, що ухвала про проведення санації та призначення керуючого санацією набирає чинності з дня її ухвалення незалежно від подальшого її оскарження. Крім того, відповідно до ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», передбачено настання відповідних наслідків для боржника з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Згідно ст.ст. 4-7, 82 ГПК України, прийняття рішення -це підписання рішення суду у формі письмового документу. Таким чином, з огляду на п. 3 ст. 17, ст. 23 п. 1 ст. 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 4-7, 82 ГПК України, арбітражний керуючий Ракущинець А.А. набув повноважень ліквідатора ВАТ «Бескид»з моменту прийняття постанови про визнання ВАТ «Бескид»банкрутом та призначення ліквідатора -29.09.2007р., тобто на день укладення договору доручення арбітражний керуючий Ракущинець А.А. мав відповідний обсяг повноважень ліквідатора, в тому числі на укладення відповідного договору.
Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до п. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Поданим до суду позовом заявлена позовна вимога про визнання договору доручення недійним у зв'язку з порушенням одним з учасників господарських відносин - довірителем за договором доручення, господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Станом на момент укладення оспорюваного договору доручення особа, яка вчиняє правочин -юридична особа, а саме, відповідач у справі, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності відповідно до ст.ст. 80, 87, 91, 92 Цивільного кодексу України, оскільки такий обсяг вона має з моменту державної реєстрації створення до моменту державної реєстрації припинення юридичної особи. Станом на момент укладення договору купівлі-продажу позивач у справі також мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки такий встановлений Постановою господарського суду про визнання банкрутом, - фактом, який відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, не потребує доведення.
Таким чином, матеріалами справи встановлено наявність необхідного обсягу цивільної та процесуальної правоздатності і дієздатності у відповідача -довірителя за договором та його відповідних органів станом на момент укладення договору доручення. Позовні вимоги позивача спростовані поданими суду доказами, поясненнями сторін, нормами чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 80,87,91,92,203,215 Цивільного Кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 4,22,43,44,49,82-85 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ст.ст.4,22,43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Рішення надіслати сторонам у справі.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому ГПК України.
Суддя Й.Й.Кадар