Справа № 456/3065/19
Провадження № 2/456/95/2022
про відмову у закритті провадження у справі
23 червня 2022 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Бучківської В. Л. ,
при секретарі Балабанській О.Т.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України,
В провадженні Стрийського міськрайонного суду Львівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
26.11.2020 на адресу суду представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, з покликанням на наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №13-2809/16-20-С від 02.03.2022 «про визнання такими, що втратили чинність накази головного управління Держземагенства у Львівській області від 12.11.2014 №13-4718/16-14-С та Головного управління Держземагенства у Львівській області від 06.10.2015 №9387/28-15.
Розгляд вказаної заяви було відкладено до завершення з'ясування обставин та перевірки їх доказами.
В судове засідання представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи не прибув.
Позивач та її представник просять в судовому засіданні в задоволенні клопотання відмовити, покликаючись на чинність вказаного наказу з моменту його винесення.
Суд, заслухавши думку позивача та її представника, оглянувши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України слід відмовити, зважаючи на таке.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1ст. 255 ЦПК України, суд, своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань, а також у випадку, коли спір врегульовано самими сторонами після звернення з позовом, за умови подання доказів такого врегулювання.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Такими суб'єктами відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України та наказу Мінагрополітики від 29.09.2016 № 333 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» є головні управління Держгеокадастру, а також відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України - міські, селищні, сільські ради, що представляють об'єднані територіальні громади.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Реалізацією цього повноваження суб'єкта владних повноважень є саме надання особам дозволу на розробку проекту землеустрою або надання мотивованої відмови, одним із актів реалізації повноважень відповідача є прийняття наказів.
Спірним питанням у цій справі є наявність чи відсутність у відповідача права та наданих йому повноважень на визнання такими, що втратили чинність, раніше прийнятих ним наказів.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №1-9/2009, органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи суспільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27.12.2001 № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).
Отже, ключовим моментом у контексті можливості скасування власного попереднього акту є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт нормативним чи ненормативним.
Конституційний Суд України у рішенні 16.04.2009 № 7-рп/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування та органів виконавчої влади є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.
У постанові від 24 липня 2019 року у справі №182/2428/16-а Верховний Суд зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
У пункті 18 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Пункт 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб'єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об'єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб'єктами, що беруть на себе права чи обов'язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу.
Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб'єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов'язки. І об'єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб'єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник
відповідного акта.
Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв'язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб'єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1 -рп/99, від 5 квітня 2001 року № З-рп/2001. від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно - правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.255,258,259,260,261,352,353,354,355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали
виготовлено 29.06.2022
Головуючий суддя В.Л.Бучківська