Справа № 759/6865/19 Головуючий у суді І інстанції П'ятничук І.В.
Провадження № 22-ц/824/234/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
23 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
На обґрунтування позову зазначила, що 10 грудня 2016 року відповідач взяв у неї в борг 1 500 000 грн із зобов'язанням повернути вказану суму грошових коштів до 31 грудня 2018 року, про що власноручно склав відповідну розписку. В разі неповернення позики у визначений термін відповідач зобов'язувався передати у її власність сім земельних ділянок, які перебувають у його власності. Місцем виконання договору (повернення коштів) у розписці зазначено адресу: АДРЕСА_1 , де знаходиться Дванадцята Київська державна нотаріальна контора. Станом на день звернення до суду відповідач позичених коштів не повернув, на письмові претензії не відповідає.
Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення грошових коштів, позивач просила суд стягнути з останнього на її користь заборгованість у розмірі 1 500 000 грн за договором позики від 10 грудня 2016 року.
У підготовчому судовому засіданні 26 квітня 2019 року ОСОБА_2 та адвокатом Іщуком Є.М., діючого від імені та в інтересах ОСОБА_3 , заявлено клопотання про затвердження мирової угоди, за умовами якої в рахунок погашення боргу відповідно до розписки від 10 грудня 2016 року про позику грошових коштів в сумі 1 500 000 грн належні на праві власності відповідачу земельні ділянки передаються у власність позивача.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року визнано мирову угоду, укладену у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, згідно якої ОСОБА_3 просить визнати за ОСОБА_2 право власності на:
- земельну ділянку площею 0,2500 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 829074, виданого 23 листопада 2007 року, кадастровий номер 2611092001:22:002:0205, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, урочище Вишні;
- земельну ділянку площею 0,0609 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 1 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 3692, кадастровий номер 2611040400:20:001:0037, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельну ділянку площею 0,2389 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 028579, виданого 14 жовтня 2008 року, кадастровий номер 2611040300:21:008:0294, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельну ділянку площею 0,4295 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 23 листопада 2006 року приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 5042, кадастровий номер 2611040300:21:008:0164, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельну ділянку площею 0,0700 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 4 березня 2006 року приватним нотаріусом Яремчанської міської нотаріальної контори Мотрук Н.Д., зареєстрованого в реєстрі за № 158, кадастровий номер 2611040300:20:001:0036, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельну ділянку площею 0,3945 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №932332, виданого 16 грудня 2011 року, кадастровий номер 2611040300:21:008:0364, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельну ділянку площею 0,2500 га, яка є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №829075, виданого 23 листопада 2007 року, кадастровий номер 2611092001:22:002:0201, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, урочище Вишні.
Вказані земельні ділянки передаються ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу, який існує відповідно до розписки про позику грошових коштів в сумі 1 500 000,00 грн від 10 грудня 2016 року.
Судом постановлено прийняти твердження сторін, що після визнання даної мирової угоди вони не будуть звертатися до будь-якого суду з будь-якими позовами та не будуть мати претензії один до одного.
Прийнято відмову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Постановляючи вищевказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що сторони прийшли до врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, умови якої не суперечать закону, стосуються лише прав й обов'язків сторін та предмета позову, а також не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб, а тому на підставі статей 207, 255 ЦПК України визнав мирову угоду та закрив провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 7 лютого 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за його особистою апеляційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , будучи особою, яка не брала участь у справі, однак, на його думку, суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, через представника - адвоката Батрина С.В. звернувся з апеляційною скаргою на судове рішення про затвердження мирової угоди, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а справу направити для подальшого розгляду за підсудністю.
Доводи апеляційної скарги в частині обґрунтування порушення прав та інтересів скаржника полягають у тому, що ОСОБА_1 є кредитором у правовідносинах, за якими відповідач у даній справі - ОСОБА_3 є боржником, на підтвердження чого долучені видані у встановленому порядку свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 7 грудня 2017 року, які засвідчують право вимоги ОСОБА_1 до останнього на суми позик: 1 306 753,00 доларів США та 96 250,00 Євро відповідно. З цих підстав у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває справа № 759/21520/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення боргу. Укладення та затвердження мирової угоди, якою врегульовано перехід на користь ОСОБА_2 належного ОСОБА_3 нерухомого майна у вигляді семи земельних ділянок, суперечило закону, мало спрямування на створення скаржнику перешкод у здійсненні його прав та унеможливлення захисту його інтересів як кредитора у вказаних боргових правовідносинах. За наслідками таких дій сторін ОСОБА_1 втратив можливість задоволення своїх вимог за рахунок майна ОСОБА_3 , оскільки такого майна у його власності вже не існує. Зловживаючи своїми процесуальними правами, сторони свідомо приховали від суду першої інстанції ту обставину, що укладення даної угоди мало вплив на права та інтереси ОСОБА_1 , а суд, відтак, не залучав його до участі у розгляді справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року у справі № 759/6865/19, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення, яким затверджено мирову угоду між сторонами, жодним чином не впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків скаржника, а сама мирова угода не є фраудатороною і спрямована виключно не врегулювання спору про стягнення грошових коштів за договором позики від 10 грудня 2016 року.
Під час апеляційного перегляду справи представник позивача - адвокат Попова О.В. подала клопотання про закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених приписами пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, та із посиланням на правові позиції Верховного Суду, викладені в ухвалі від 9 лютого 2022 року у справі № 205/6803/19, в постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 та в постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 761/23880/15-ц.
Представник скаржника - адвокат Батрин С.В. подав до апеляційного суду письмові пояснення, в яких заперечував проти заявленого клопотання про закриття апеляційного провадження, обґрунтовуючи свою позицію тим, що надана стороною позивача судова практика стосується оскарження третіми особами остаточних рішень судів, які потенційно могли стосуватись їх прав та інтересів, тоді як у даній справі ОСОБА_1 оскаржує ухвалу суду про затвердження мирової угоди з тих підстав, що мирова угода є правочином, оскарження якого не допускається у загальному порядку, а законом встановлюються особлива процедура, а саме оскарження мирової угоди зацікавленими особами в апеляційному порядку. Представник акцентував увагу на правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 19 травня 2021 року у справі № 922/1903/18, від 26 травня 2021 року у справі № 727/2525/20 та від 27 жовтня 2021 року у справі № 346/6034/13-ц, які, на його переконання, свідчать про можливість оскарження третіми особами - кредиторами ухвал судів, якими затверджено мирові угоди між іншими особами.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги щодо вирішення судом першої інстанції прав та інтересів скаржника, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2019 року ОСОБА_2 пред'явила у Святошинський районний суд м. Києва позов до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість у розмірі 1 500 000 грн за договором позики від 10 грудня 2016 року з тих підстав, що позичальник не повернув їй вказану грошову суму в обумовлений строк до 31 грудня 2018 рок згідно із складеною ним власноручно розписку та не виконав взятий на себе обов'язок передати у її власність сім земельних ділянок, які перебувають у його власності.
26 квітня 2019 року у підготовчому судовому засіданні ОСОБА_2 та адвокатом Іщуком Є.М., діючого від імені та в інтересах ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 2 грудня 2017 року за реєстровим № 4026 та договору про надання правової допомоги від 26 березня 2019 року № 22, заявлено клопотання про затвердження мирової угоди, яку сторони уклали з наміром врегулювати спірні питання по судовій справі, що знаходиться в провадженні Святошинського районного суду м. Києва про стягнення боргу, та відповідно до статей 49, 207, 208, 255 ЦПК України просили визнати мирову угоду, за умовами якої:
«ОСОБА_3 просить визнати за ОСОБА_2 право власності на наступні земельні ділянки:
1. Земельну ділянку площею 0,2500 га, яка є приватною власністю громадянина ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 829074, виданого 23.11.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки: 2611092001:22:002:0205, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, урочище Вишні;
2. Земельну ділянку площею 0,0609 га, яка є приватною власністю громадянина ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 01.10.2008 року приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 3692, кадастровий номер земельної ділянки: 2611040400:20:001:0037, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою:
АДРЕСА_2 . Земельну ділянку площею 0,2389 га, яка є приватною власністю громадянина ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 028579 виданого 14.10.2008 року, кадастровий номер земельної ділянки: 2611040300:21:008:0294, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою:
АДРЕСА_2 . Земельну ділянку площею 0,4295 га, яка є приватною власністю громадянина ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 23.11.2006 року приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 5042, кадастровий номер земельної ділянки: 2611040300:21:008:0164, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, розташована за адресою:
АДРЕСА_2 . Земельну ділянку площею 0,0700 га, яка є приватною власністю громадянина ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 04.03.2006 року приватним нотаріусом Яремчанської міської нотаріальної контори Мотрук Н.Д., зареєстрованого в реєстрі за № 158, кадастровий номер земельної ділянки: 2611040300:20:001:0036, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою:
АДРЕСА_2 . Земельну ділянку площею 0,3945 га, яка є приватною власністю громадянина ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 932332 виданого 16.12.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки: 2611040300:21:008:0364, для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою:
АДРЕСА_3 . Земельну ділянку площею 0,2500 га, яка є приватною власністю громадянина ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 829075 виданого 23.11.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки: 2611092001:22:002:0201, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, урочище Вишні.
Вказані земельні ділянки передаються ОСОБА_2 ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу, який існує відповідно до розписки про позику грошових коштів в сумі 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень від 10 грудня 2016 року.
При поданні даної мирової угоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Сторони) стверджують, що після визнання даної мирової угоди Сторони не будуть звертатися до будь-якого суду з будь-якими позовами, та не будуть мати претензії один до одного.
При визнанні мирової угоди Сторони заявляють клопотання про закриття провадження у справі.
Правові підстави для укладення даної мирової угоди.
Стаття 207 Цивільного процесуального Кодексу України:
1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
3. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
4. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Стаття 208 Цивільного процесуального Кодексу України:
1. Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.
2. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".
3. У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.».
Суд першої інстанції постановив ухвалу від 26 квітня 2019 року про визнання вищевказаної мирової угоди, укладеної у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Відповідач ОСОБА_3 особисто оскаржував зазначену ухвалу в апеляційному порядку, втім ухвалою Київського апеляційного суду від 7 лютого 2020 року йому було відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Для того, щоб доступ до суду був ефективним особа повинна мати чітку практичну можливість подання скарги, а тлумачення законодавства не повинно бути надто суворим, не порушувати саму сутність права.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно положень частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, правом на апеляційне оскарження рішення суду наділена лише особа, яка брала участь у справі, або яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, може бути зроблений лише після з'ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу.
Так, закон визначає коло осіб, що наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 3 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 5 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 200/6831/18.
В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції не приймав участі у розгляді даної справи № 759/6865/19 у якості сторони або третьої особи.
ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Батрина С.В., оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції про затвердження між сторонами мирової угоди, вказує, що це судове рішення впливає на його інтереси як спадкоємця кредитора у правовідносинах, за якими ОСОБА_3 є боржником, про що свідчать видані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 7 грудня 2017 року після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що засвідчують його право вимоги до відповідача у даній справі на грошові суми 1 306 753,00 доларів США та 96 250,00 Євро за договорами позики від 9 липня 2016 року (а.с. 138-143, т. 2).
Таким чином, скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення стосується його прав як іншого кредитора відповідача у цій справі - ОСОБА_3 на можливе задоволення вимог за рахунок нерухомого майна, яке в рахунок погашення боргу за договором позики перейшло у власність ОСОБА_2 за укладеною між сторонами і затвердженою судом мировою угодою.
Проте, наведені скаржником обставини не можуть бути визнані апеляційним судом такими, що підтверджують факт вирішення судом першої інстанції у оскаржуваній ОСОБА_1 ухвалі питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, з огляду на наступне.
У даній справі правовідносини з приводу повернення грошових коштів, отриманих ОСОБА_3 від позивача за договором позики від 10 грудня 2016 року, виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які з 18 липня 2013 року не перебувають у шлюбно-сімейних стосунках відповідно до рішення суду у справі 759/8232/13-ц.
Також рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2013 року у справі № 759/3743/13-ц між сторонами були вирішені майнові питання щодо поділу спільного майна подружжя.
Обставини, на які посилається представник ОСОБА_1 знаходяться у сфері відносин виключно між ним та ОСОБА_3 .
Отже те, що ОСОБА_2 (позивач) так само як і ОСОБА_1 (скаржник) є кредитором ОСОБА_3 за іншим договором позики, жодним чином не свідчить, що у даній справі про стягнення заборгованості за договором позики, вирішуючи спір шляхом його врегулювання на підставі взаємних поступок і волевиявлення сторін, суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 .
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції безпосередньо не стосується прав та інтересів саме ОСОБА_1 .
Схожий висновок зробив Верховний Суд в ухвалі від 9 лютого 2022 року у справі № 205/6803/19 та в постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 761/23880/15-ц.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що починаючи з 17 грудня 2020 року у провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення боргу також не свідчать про те, що скаржник відноситься до кола осіб, які у відповідності до положень статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження ухвали суду у даній справі, оскільки вказана справа № 759/21520/20 не розглянута місцевим судом шляхом ухвалення відповідного рішення по суті спору, яке б набрало законної сили, та перебуває на стадії підготовчого провадження, відтак статус ОСОБА_1 як кредитора у зазначеному зобов'язанні та право вимоги до обох сторін є непідтвердженими в судовому порядку, а тому відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення його прав та законних інтересів оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції.
При цьому ОСОБА_1 , який вважає себе кредитором ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не позбавлений можливості вимагати від останніх повернення коштів, про які він зазначає в апеляційній скарзі, та задовольнити свої грошові вимоги за рахунок як спірного так і іншого майна сторін, яке згідно наявних в матеріалах справи доказах перебуває у їх власності.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків».
Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Таким чином, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі в справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, а відповідне судове рішення не переглядається по суті.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46).
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03, § 42).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
За результатом апеляційного перегляду справи в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що її аргументи на правильність висновку суду першої інстанції не впливають, оскільки особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, не довела, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі чітко не зазначив, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника позивача - адвоката Попової О.В. та закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Керуючись статтями 352, 362, 367, 381 - 384 ЦПК України, суд
Клопотання ОСОБА_2 про закриття апеляційного провадження задовольнити.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: М.В. Мережко
С.І. Савченко