справа № 758/13702/17 головуючий у суді І інстанції Анохіна А.М.
провадження № 22-ц/824/3631/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
20 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаряМариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, Фонду соціального страхування у Київській області про стягнення страхових виплат, компенсації та 3% річних,-
У провадженні Подільського районного суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, Фонду соціального страхування у Київській області про стягнення страхових виплат, компенсації та 3% річних.
05 серпня 2021 року представником Фонду соціального страхування України - Феклістовим О.В. було подано клопотання про закриття провадження у справі. Просив закрити провадження по даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, обґрунтовуючи тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року клопотання представника Фонду соціального страхування України - Феклістова О.В. про закриття провадження у справі - задоволено. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, Фонду соціального страхування у Київській області про стягнення страхових виплат, компенсації та 3% річних.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, не з'ясування всіх фактичних обставин справи, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції іншим складом суду.
При цьому, апелянт зазначає, що за змістом позовної заяви ОСОБА_1 , як фізична особа, звернувся до суду щодо невиплати йому страхового відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок нещасного випадку на виробництві, а тому вважає, що між сторонами виник цивільно-правовий спір. Вказує на те, що позивачем подані позовні вимоги до юридичних осіб, які у даних правовідносинах не виступають як суб'єкти владних повноважень та не у зв'язку з наявністю публічно-правового спору. Наголошує на тому, що в даній справі наявний спір про цивільне право, пов'язане з невиплатою належного апелянтові страхового відшкодування.
Представник відповідача - Фонду соціального страхування у Київській області в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, апелянт - телефонограмою на номер мобільного телефону, вказаний у апеляційній скарзі, представник відповідача Фонду соціального страхування України на електронну пошту, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасника судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи принципи, функції Фонду соціального страхування та зміст положень зазначених норм права, за предметним та суб'єктним складом цей спір має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. (частина перша статті 15).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21)).
Отже, для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Пунктом 4 частини першої статті 18 КАС визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
За змістом частин першої, третьої статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Зі змісту частини першої статті 9 цього Закону вбачається, що основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.
У частині другій статті 10 цього ж Закону, зокрема, встановлено, що Фонд зобов'язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом.
Аналізуючи вище викладені положення та враховуючи предмет й суб'єктний склад даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов'язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках компенсаційних виплат відповідно до Порядку виплати, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що спір за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, Фонду соціального страхування у Київській області про стягнення страхових виплат, компенсації та 3% річних підлягає розгляду відповідно до правил КАС - судами адміністративної юрисдикції як такий, що є публічно-правовим за своєю правовою природою.
Ураховуючи наведене, колегія суддів критично оцінює довід апелянта про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Суд першої інстанції належним чином визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов правильного висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори стосовно відмови у призначенні одноразової допомоги та стягнення коштів як державної гарантії треба розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а та від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17).
Зазначимо, що ВП ВС неодноразово у своїх постановах вказувала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).
Отже, правильно встановивши суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в даній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки за предметним та суб'єктним складом цей спір має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів, вважає, що такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи, вимогам процесуального закону та висновкам викладеним в постановах Верховного Суду.
Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовано.
Вище зазначене спростовує доводи апелянта щодо наявності в даній справі спору про цивільне право, пов'язане з невиплатою належного апелянтові страхового відшкодування.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова