30 червня 2022 року справа №200/7527/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року (головуючий суддя І інстанції - Кошкош О.О.), складене в повному обсязі 10 грудня 2021 року в м. Слов'янськ Донецької області, у справі № 200/7527/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання видати наказ, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про:
визнання протиправним та скасування наказу від 11.12.2020 №6675-СГ;
зобов'язання розглянути клопотання від 14.08.2019 та видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, або відмову у наданні за належним вмотивуванням, за виключенням невідповідності місця розташування та перебування земель у користуванні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати вищевказане рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що перебування у користуванні земельних ділянок у інших осіб не є перешкодою надання дозволу на розроблення землевпорядної документації.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, 14 серпня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2.0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 загальною площею 1.32 га та ОСОБА_3 площею 1,0 га на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області. До вказаного клопотання додано графічні матеріали щодо бажаного розташування земельної ділянки, а також:
рішення десятої сесії сільської ради 23 скликання від 01.03.2000 Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області про надання у постійне користування земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, а саме ОСОБА_2 0,67 га, ОСОБА_3 1,0 га, ОСОБА_4 0,60 га.;
заяву від 14.08.2021 ОСОБА_3 , в якій викладена згода на передачу безоплатно у власність земельної ділянки 1,0 га;
довідку від 25.07.2019 №664 виконавчого комітету Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області про те, що ОСОБА_3 з 2000 року фактично користується земельною ділянкою 1,0 га;
заяву від 14.08.2021 ОСОБА_2 , в якій викладена згода на передачу безоплатно у власність земельної ділянки 0,67 га та 0,65 га, що належала померлому батьку НОМЕР_1 ;
довідку від 25.07.2019 №663 виконавчого комітету Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області про те, що ОСОБА_2 з 2000 року фактично користується земельною ділянкою 1,32 га.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №200/4285/20-а визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 21 жовтня 2019 року № 5352-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою». Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 серпня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2.0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області та прийняти відповідне вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
11 грудня 2020 року, за результатом повторного розгляду клопотання, Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області прийнято наказ №6675-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовно площею 2.0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області з підстав: витребувана у клопотанні земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні згідно рішення десятої сесії сільської ради 23 скликання від 01.03.2000 Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області.
Не погоджуючись із відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки позивач звернулась до суду.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що бажана земельна ділянка знаходиться у користуванні третіх осіб, вона не може бути передана у власність до припинення права користування такої особи, тому й процедура набуття позивачами права на такі земельні ділянки може бути розпочата після припинення права користування земельною ділянкою.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною шостою ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Пунктом “б” частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Таким чином, діючим законодавством передбачено два варіанти поведінки державного органу за результатами розгляду клопотання особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: 1) надати дозвіл або 2) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем зазначена та обставина, що земельні ділянки перебувають у користуванні інших осіб.
Відповідно до вимог частини 5 статті 116 земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Виключний перелік припинення права постійного користування земельною ділянкою визначено статтею 141 Земельного кодексу України. Так, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою визначає стаття 142 Земельного кодексу України. За приписами ч.ч.3, 4 вказаної статті припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
З аналізу наведених норм вбачається, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні громадян, передаються у власність лише після припинення права користування.
Рішення про припинення права користування земельною ділянкою приймається власником земельної ділянки за результатом розгляду заяви особи, яка не бажає використовувати земельну ділянку надану їй в користування.
Аналогічна позиція викладена у постанові від 26 березня 2021 року по справі № 613/1207/18 (провадження № 61-20241св19) Верховним Судом де зазначено, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою може бути наданий на вільну земельну ділянку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовно площею 2.0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 загальною площею 1.32 га та ОСОБА_3 площею 1,0 га на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області.
Визначена у Додатку «Графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки ОСОБА_1 », земельна ділянка складається з трьох земельних ділянок, які рішенням десятої сесії сільської ради 23 скликання від 01.03.2000 Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області надані у постійне користування ОСОБА_3 1 га, ОСОБА_2 0,67 га, ОСОБА_5 0,65 га.
Рішення про припинення права користування земельною ділянкою цими особами позивачем не надано.
Відтак, на момент подання позивачем заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області, бажані земельні ділянки перебували у постійному користуванні інших осіб, належні, достовірні та достатні докази припинення права користування цими земельними ділянками в матеріалах справи відсутні.
При цьому, заборона, встановлена частиною п'ятою статті 116 Земельного кодексу України, на передачу у власність або користування земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом, саме і є невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам закону, тому відповідачем обґрунтовано відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель, які вже перебувають у користуванні третіх осіб, право користування якими не припинено.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості відмови у наданні позивачу відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції переглянуто судом апеляційної інстанції виключно в межах апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .
Рішення Донецького окружного адміністративного суду 10 грудня 2021 року по справі № 200/7527/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 червня 2022 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць