30 червня 2022 року справа №200/12515/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі №200/12515/21 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку про звільненні у розмірі 150280,81 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 27.12.2019 року був звільнений з займаної посади відповідно до п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України та ст. 41 Закону України «Про державну службу» в порядку переведення до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
При звільненні відповідач не провів повний розрахунок.
Рішенням від 05.07.2021 року у справі № 200/9713/20-а стягнуто з відповідача недонараховані кошти при звільненні у грудні 2019 року, а саме відпускні в сумі 3654,75 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3711,68 грн.
06.09.2021 року проведено безспірне списання коштів на виконання рішення суду від 05.07.2021 року за виконавчим листом.
Оскільки відповідач не провів з позивачем повний розрахунок при звільненні у грудні 2019 року, тому повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст. 117 КЗпП України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28.12.2019 року по 06.09.2021 року в розмірі 7358,40 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги позивача.
Суд першої інстанції при розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні повинен був врахувати суму середньоденної зарплати в розмірі 1258,57 грн, визначену в довідці від 11.09.2020 №330-10.
Також судом першої інстанції не вірно розраховано відсоток недонарахованої зарплати, який необхідно рахувати від загального розміру належних позивачу виплат при звільненні в грудні 2019 року. Між тим, суд першої інстанції рахував відсоток недонарахованої зарплати від розміру середньої зарплати за час затримки розрахунку при звільненні.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Наказом ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 4024/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача, який обіймав посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації ГТУЮ у Донецькій області, звільнено з займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків) згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України та відповідно до ст. 41 Закону України «Про державну службу» з 27 грудня 2019 року.
ГТУЮ в Донецькій області позивачу при звільненні у грудні 2019 року виплачені відпускні (30 днів), компенсація за невикористану відпустку (16 днів), проте не донарахована сума відпускних впродовж 2019 року складає 3654,75 грн., а не донарахована сума компенсації за невикористану відпустку при звільненні складає 3711,68 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.07.2021 року у справі № 200/9713/21, зокрема, стягнуто зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 донараховану суму відпускних за 2019 рік в розмірі 3654,75 гривні та донараховану суму компенсації за невикористану відпустку в сумі 3711,68 гривень.
Рішення суду у справі № 200/9713/21 набрало законної сили 04 серпня 2021 року.
На виконання рішення суду у справі № 200/9713/21 06.09.2021 року Головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області проведено безспірне списання зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та перераховано на рахунок позивача кошти грн. (а.с. 23).
Отже, остаточний розрахунок з позивачем при звільнені був проведений відповідачем 06.09.2021 року.
Період затримки розрахунку при звільненні складає з 28.12.2021 року по 06.09.2021 року.
Суд першої інстанції, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка має бути виплачена позивачу, виходив з принципу розумності, справедливості та співмірності.
Розрахунок, з якого виходив суд першої інстанції: істотність частки невиплачених сум, а саме: відпускних за 2019 рік та компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 7366,43 грн. в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 28.12.2019 року по 06.09.2021 року 357243,60 грн. (850,58 х 420) становить 2,06% (7366,43 грн. / 357243,60 грн.) х 100%).
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи мають діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно частини другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства суд першої інстанції вірно визначив, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
На підставі пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі
суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та
умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього
Порядку.
Згідно пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового
характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком
доплат за суміщення професій і посад, розширення зон
обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання
обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в
посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують
обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його
структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
6) одноразові виплати (компенсація за невикористану
відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які
виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення
(добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні,
надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за результатами щорічного оцінювання службової
діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за
сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій,
за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання
брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і
здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин,
автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та
об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам
будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за
результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях,
оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні
виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів,
що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших
засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних
засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством
путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з святковими та ювілейними датами, днем
народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну
громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників
комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх
відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком
працівників, для яких включення її до середнього заробітку
передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями
трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно
підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у
зв'язку з порушенням термінів її виплати;
м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих
комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;
н) винагороди державним виконавцям;
о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання
службових обов'язків.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два
місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються
виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток
працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків,
щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу
тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
На підставі пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої
заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом
множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих
днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством,
календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як свідчить довідка Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 13.10.2021 року № 10 про середньомісячну заробітну плату (а.с.103) позивачу нараховано заробітну плату, яка враховується для розрахунку в жовтні 2019 року в розмірі 10753,56 грн., у листопаді 2019 року в розмірі 16465,14 грн. Кількість відпрацьованих днів складає 32 дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 850,58 грн. (10753,56 + 16465,14 / 32).
Суд при розрахунку середньоденної заробітної плати не приймає посилання позивача на довідку від 11.09.2020 №330-10, видану ліквідаційною комісією ГТУЮ у Донецькій області, оскільки в цій довідці до виплат за останні два місяці роботи позивача (жовтень-листопад 2019 року) включені виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до п.4 Порядку №100.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 27.12.2019 року.
Період затримки розрахунку з позивачем починається з 28 грудня 2019 року (перенесення робочого дня з 31 січня 2019 року на 28 грудня 2019 року, відповідно 30 та 31 грудня 2019 року були вихідними днями).
Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведений 06.09.2021 року (виплати відпускних та компенсація за дні невикористаної відпустки на підставі судового рішення)
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить з 28.12.2019 року по 06.09.2021 року, всього 420 днів.
Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 850,58 грн Х 420 днів = 357243,60 грн.
Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.»
Висновки Верховного Суду обов'язкові для врахування відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Як свідчить довідка від 27.08.2020 року №ПІ-Ш-393 (а.с.47-50) позивачу при звільненні в грудні 2019 року нараховано 18536,78 грн.
При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума відпускних за 2019 рік та компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 7366,43 грн (3654,75 грн + 3711,68 грн).
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 25903,21 грн (18536,78 грн + 7366,43 грн)
Частка компенсації та відпускних від належних позивачу, як звільненому працівникові, сум становить 28,44 % (7366,43 грн х 100% : 25903,21 грн)
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 357243,60 грн, отже 28,44% від цієї суми становить 101600,08 грн.
Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційного розрахунку в розмірі 101600,08 грн.
На підставі викладеного суд погоджується з доводами апелянта - позивача, що судом першої інстанції в своєму рішенні неправильно застосовано принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд в межах доводів апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі №200/12515/21- задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі №200/12515/21 - змінити.
В абзаці другому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі №200/5400/21 - слова та цифри «в розмірі 7358 (сім тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень 40 копійок замінити словами та цифрами « в розмірі 101600 (сто одна тисяча шістсот) гривень 08 копійок»
В абзаці третьому цифри «142922,41» замінити цифрами «48680,73».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі №200/12515/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 30 червня 2022 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено 30 червня 2022 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв