30 червня 2022 року № 320/7077/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження у м. Києві адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, у якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010511303 від 07.08.2019 року за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування з сумою грошового зобов'язання в розмірі 1212601,89 грн.; визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010541303 від 07.08.2019 за платежем: військовий збір з сумою грошового зобов'язання в розмірі 101050,15 грн.; визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-0010551303 від 07.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 77292,96 грн.; визнати протиправним та скасувати рішення № 0010561303 від 07.08.2019 про застосування штрафних санкцій і донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 23187,89 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняті за наслідком проведення перевірки податкові повідомлення-рішення, податкова вимога та рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки відсутній сам факт порушення норм податкового законодавства, адже фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надав та підтвердив документи, що підтверджують використання придбаних паливно-мастильних матеріалів у власній підприємницькій діяльності. Незважаючи на всі наявні та надані до перевірки документи, витрати на паливо, запчастини, ремонт податковий орган безпідставно визнав їх такими, що не пов'язані з підприємницькою діяльністю позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
14.08.2020 до суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову. (а.с. 27-34 т. 10)
Натомість, позиція сторони відповідача полягає в тому, що оскаржувані у даній справі рішення є законними, винесені з дотриманням норм ПК України, та на підставі обґрунтованих висновків акта перевірки, якими встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства.
19 жовтня 2020 року на підставі наявних в матеріалах справи клопотань від позивача та відповідача про розгляд справи в порядку письмового провадження судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
04.12.2020 на підставі розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 № 453 було проведено повторний автоматизований розподіл справи № 320/7077/19, за результатами якого справа була передана для розгляду судді Панченко Н.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 адміністративну справу прийнято до свого провадження. Подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.
У зв'язку із реорганізацією Головного управління ДФС у Київській області шляхом приєднання до Головне управління ДПС у Київській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», суд встановив наявність підстав для заміни відповідача його правонаступником, виходячи з приписів статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
У період з 11.06.2019 по 25.06.2019 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області Біруком В.С. та головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_2 була проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період діяльності з 01.01.2016 року по 31.12.2018 рік.
За насідками проведення вказаної перевірки складено акт № 621/10-36-13-03/ НОМЕР_1 від 10.07.2019 року, яким встановлено порушення: норм п. 177.1, 177.2 ст.177 Податкового кодексу України, а саме безпідставне віднесення на витрати вартості придбання паливно-мастильних матеріалів, запчастин для транспортних засобів та їх ремонту, внаслідок чого було занижено чистий дохід за період з 01.01.2016 по 31.12.2018р. на загальну суму 5389341,74 грн. (в.т.ч. за 2016р - 351331,83 грн. без ПДВ, за 2017р. - 2150 661,08 грн без ПДВ, за 2018р. - 2887348,83 грн, без ПДВ), що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 9700815,51 грн. Такий свій висновок відповідач обґрунтовує не наданням позивачем в ході проведення перевірки підтвердження використання придбаних паливо-мастильних матеріалів, зокрема, ТТН, актів списання паливо-мастильних матеріалів щодо використання пального, що пов'язане із отриманням доходу (стр. 10-13 акту перевірки); п. 2. ч. 1 ст. 7, ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в частині заниження чистого доходу, з якого обчислюється ЄСВ за період з 01.01.2016 по 31.12.2016р. на загальну суму 351331,83 грн, що призвело до несплати ЄСВ на суму 77292,96 грн. (стр. 21 акту перевірки); п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, в частині заниження чистого доходу від здійснення підприємницької діяльності в період з 01.01.2016 по 31.12.2018, з якого обчислюється військовий збір, що призвело до його заниження на суму 80840,12 грн. (в.т.ч. за 2016 р. - 5269,98 грн, за 2017р. - 32259,91 грн, за 2018р. - 43310,23 грн) (стр. 28 акту перевірки).
Так, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, вказаними в акті перевірки від 10.07.2019, позивач подав до ГУ ДФС у Київській області заперечення, які відповідачем були розглянуті та залишені без задоволення.
У подальшому, 10 серпня 2019 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення № 0010511303 від 07.08.2019 року за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результати річного декларування з сумою грошового зобов'язання в розмірі 1212 601,89 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0010541303 від 07.08.2019 року за платежем: військовий збір з сумою грошового зобов'язання в розмірі 101050,15 грн.; вимогу № Ф-0010551303 від 07.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 77292,96 грн.; рішення № 0010561303 від 07.08.2019 про застосування штрафних санкцій і донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 23187,89 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями № 0010511303 від 07.08.2019, № 0010541303 від 07.08.2019, вимогою № Ф-0010551303 від 07.08.2019 та рішенням № 0010561303 від 07.08.2019, позивач 16 серпня 2019 року подав до ДФС України скаргу, на яку, засобами поштового зв'язку отримав рішення від 19.09.2019 № 2489/6/99-00-08-06-01 Державної податкової служби України, яким скарга в частині оскарження вимоги та рішення залишена без задоволення. 21.10.2019 позивач отримав від Державної податкової служби України рішення від 17.10.2019 № 6029/6/99-00-08-05-04, яким скарга в частині оскарження податкових повідомлень-рішень № 0010511303 від 07.08.2019 року і № 0010541303 від 07.08.2019 також залишена без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з прийнятими відповідачем рішеннями за результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень № 0010511303 від 07.08.2019 року і № 0010541303 від 07.08.2019 року, вимогою № Ф-0010551303 від 07.08.2019 року та рішенням № 0010561303 від 07.08.2019 року, звернувся з даними позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до змісту пункту 177.2 статті 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 ПК України).
За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України, до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (підпункт «в»).
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: Стаття 1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частина 1 статті 9. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частина 2 статті 9. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що не всі витрати фізичної особи-підприємця можуть бути включені під час розрахунку об'єкта оподаткування останнього, а лише ті, які безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю останнього. У розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
При цьому, відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Таким чином, з врахуванням вимог пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, однією з умов для врахування витрат на придбання товарів (робіт, послуг) при визначенні оподатковуваного доходу платника є спрямованість таких операцій на одержання доходу (економічної вигоди), на підтвердження економічної доцільності та господарської мети понесених витрат та використання отриманих благ у власній господарській діяльності.
З наведеного слідує, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід незалежно від форми (грошова чи не грошова) його отримання. Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця. До витрат включаються в тому числі і витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, до яких відносяться, зокрема і витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів (палива), запасних частин, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності. Витрати, що пов'язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи-підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами. Платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. В первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платник податків допустив порушення вимог законодавства, такий платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Пунктом 16.1, підрозділу 10, розділу XX Податкового кодексу України, встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Отже об'єктом оподаткування військового збору є чистий оподатковуваний дохід.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Частиною 2 статті 7 цього Закону, передбачено, що базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 статті 4 Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від здійснення господарської діяльності, що обкладається податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Судом досліджено, що позивач з 07.12.1995 зареєстрований як фізична особа-підприємець Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, номер державної реєстрації - 23390010001005360 та з 17.06.1996 перебуває на податковому обліку в Києво- Святошинському управлінні ГУ ДФС у Київській області за № 2334600198.
Згідно з реєстраційними даними, основним і єдиним видом діяльності позивача за КВЕД є « 49.41 вантажний автомобільний транспорт», який відповідно до класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) включає в себе усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом, в т.ч.: перевезення лісоматеріалів; перевезення великогабаритних вантажів; рефрижераторні перевезення; перевезення великовагових вантажів; перевезення непакованих вантажів (навалом або наливом), включаючи; перевезення автоцистернами, у т.ч. збирання молока на фермах; перевезення автомобілів; перевезення відходів і брухту без діяльності щодо їх збирання або утилізації; оренду вантажних автомобілів з водієм; вантажні перевезення транспортними засобами з використанням людської або тваринної сили; надання послуг водія без власного вантажного автотранспортного засобу.
У період з 01.01.2016 по 31.12.2018 для здійснення господарської діяльності позивач використовував сідельні тягачі марки ІVЕСО модель: STRALIS 1 шт., р.в. 2007; EVROSTAR 440Е38 1 шт., р.в. 1995; STRALIS АТ440S45 1 шт., р.в. 2009; EVROSTAR 440E43 1 шт., р.в. 2005; MAGIRUS 1 шт., р.в. 2004 та напівпричіп марки SHMITZ модель SCS 24L р.в. 1999. Схема та фото сідельних тягачів додано позивачем до позовної заяви.
За допомогою наведених вище транспортних засобів, у період з 01.01.2016 по 31.12.2018 позивачем надавались транспортні послуги з перевезення вантажів на підставі укладених з контрагентами договорів, договорів-заявок, договорів-замовлень, що повністю співвідноситься із підприємницькою діяльністю позивача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Надання послуг і, відповідно, здійснення підприємницької діяльності підтверджуються доданими до позовної заяви актами здачі-приймання наданих послуг за період 2016 - 2018. Розрахунки між позивачем та контрагентами за надані транспортні послуги підтверджується банківськими виписками за період 01.01.2016 по 31.12.2018.
Слід зазначити, що фізична особа-підприємець має право включити до складу витрат вартість використаних паливно-мастильних матеріалів, безпосередньо пов'язаних з отриманим доходом від здійснення вантажних перевезень, які документально підтверджено первинними документами, зокрема, угодою, актом виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортною накладною, розрахунковими документами.
Так, фактичне виконання господарських операцій позивачем підтверджено, як договорами, які були досліджені під час перевірки, так і належним чином оформленими первинними документами, складеними в процесі і за результатом виконання цих договорів (договори-заявки, договори-замовлення, ТТН, рахунками, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти надання транспортно-експедиційних послуг, розрахункові документи, подорожні листи), які у повній мірі відображають зміст господарських операцій та формують уявлення про обсяг наданих послуг. Зокрема, у зазначених документах відображено, який саме маршрут має бути виконаний та який маршрут був виконаний.
До позовної заяви позивачем додано, зокрема, наступні докази: копії довіреностей на транспортні засоби та причепи; копія «Тимчасового порядку встановлення норм витрат палива на автомобіля, що використовуються в підприємницькій (господарській) діяльності фізичною особою-підприємцем від 30.11.2015; копії банківських виписок за 2016 р.; копії банківських виписок за 2017р.; копії банківських виписок за 2018 р.; копії податкових декларацій про майновий стан і доходи ФОП за 2016, 2017, 2018 рр. з квитанціями № 2; копії договорів: № ТЕ 11/06 від 11.06.2014р.; № 1/022615 від 26.02.2015;№272 від 12.06.2015 №ЕП-01511 від 15.10.2015; №281206 від 28.12.2015; № 01-4221-Т від 14.03.2016; № 22/03-16С від 22.03.2016; № гор 798 від 27.09.2016; №18/10/2016 від 18.10.2016; №2010/16 від 20.10.2016; № 13/04/2017-3 від 13.04.2017; №03-768-Т від 07.07.2017; № 158 від 21.07.2017; 0929Д7 від 07.08.2017К; № 95іх/17 від 13.12.2017; № ЯА 197 від 11.01.2018; №07-18 Р від 15.02.2018; копії актів списання палива та подорожніх листів на транспортні засоби за період 2016-2018; копії отриманих рахунків, видаткових накладних, актів отриманих послуг за 2016; копії рахунків, виданих за 2016р; копії рахунків, виданих за 2017; копії рахунків, виданих за 2018; копії чеків за 2016-2018; копії чеків за 2016-2018; копії актів отриманих послуг (виконаних робіт) за 2017-2018; копії рахунків за 2017-2018; копії заявок на виконання договорів, договори-заявки та договори-замовлення за 2016-2018; копії договорів-заявок: договір-заявка №11/07 від 04.11.16; договір-заявка № 03-0001388 від 21.11.2016; договір-заявка від 25.11.2016; договір-заявка № ОЭ-ООО1449 від 28.11.2016 договір-заявка № 1161117008 від 17.11.2016; договір-заявка №2946 від 01.10.18р заявка від 01.10.2018; заявка від 02.10.2018 ; заявка від 03.10.2018; заявка № 000013845 від 03.10.2018; заявка від 04.10.2018; заявка від 04.10.2018; заявка від 05.10.2018; заявка від 08.10.2018; заявка від 08.10.2018;заявка №2808633 від 09.10.2018; договір-заявка №1100 від 09.10.18; Договір-замовлення № ПЛ000006009 від 10,10.2018 до Договору № 272 від 12.06.2015, заявка від 10.10.2018; Заявка № 55-014748 від 10.10.2018, Договір-заявка №000886 від 10.10.18, Договір - заявка №2963 від 11.10.18 р. (тощо); копії товарно-транспортних накладних; копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів виконання транспортно-експедиційних послуг: 2016-2018.
Враховуючи той факт, що основним видом діяльності позивача є вантажні перевезення за допомогою спеціального вантажного транспорту і, як відзначено вище у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р., позивачем надавались транспортні послуги з перевезення вантажів, то, відповідно, мають місце витрати на його утримання та експлуатацію, зокрема: придбання паливо-мастильних матеріалів, деталей та здійснення ремонту цих транспортних засобів, що відображалось у бухгалтерському обліку позивача.
Правилами бухгалтерського обліку, а також міжнародними стандартами не передбачено нормування витрат паливно-мастильних матеріалів. Податковий кодекс України також не вимагає від підприємців з метою визначення об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб дотримуватися таких норм.
Положення наказу № 43 від 10.02.1998 р. Мінтрансу «Норми витрат палива на автомобільному транспорті», на необхідності дотримання якого наполягає відповідач, мають використовуватися лише для планування потреби підприємств у ПММ і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання палива, а також можуть застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива.
Слід звернути увагу, що в листі від 21.01.2017 № 1186/6/99-99-15-02-02-15, ДФС також наголосила, що витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів враховуються при визначенні фінансового результату до оподаткування згідно із правилами бухгалтерського обліку у разі їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами. При цьому, Кодексом не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму перевищення витрат палива над лінійною нормою, встановленою наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43.
Для здійснення розрахунку витрат палива, позивач використовує затверджений ним «Тимчасовий порядок встановлення норм витрат палива на автомобілях, що використовуються у підприємницькій (господарській) діяльності ФОП ОСОБА_1 від 30.11.2015.
На підтвердження понесених позивачем витрат на закупівлю палива, складалися товарно-транспортні накладні, подорожні листи і акти списання палива. Розрахунки з постачальниками палива здійснювались готівкою на підтвердження чого до позовної заяви додано фіскальні чеки.
Придбання запасних частин для транспортних засобів, що використовувались у господарській діяльності, та проведення ремонтних робіт здійснювалось позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується наданими до позовної заяви банківськими виписками, видатковими накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт. Усі наведені вище документи були надані позивачем до перевірки, проте безпідставно не взяті до уваги контролюючим органом.
Судом досліджено додані до матеріалів справи первинні документи, які за основними вимогами відповідають ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.1, 2.2 наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», які регламентують саме порядок складання первинних документів.
Отже, враховуючи наведене суд вважає, що позивач мав підстави віднести на витрати придбані у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р. паливно-мастильні матеріали, деталі для транспортних засобів, які використовувалися ним безпосередньо для здійснення господарської діяльності, та здійснення їх ремонтних робіт.
У той же час, у акті перевірки відповідач зазначив, що витрати на паливо, запчастини, ремонт транспортних засобів безпідставно віднесені позивачем на витрати, оскільки останнім до перевірки не надано підтвердження використання їх в підприємницькій діяльності, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходу, а також за висновками відповідача сідельний тягач з напівпричепом є основним засобом подвійного призначення, що має наслідком застосування вимог п. п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України.
Щодо застосування відповідачем норм п. п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України і, як наслідок, здійснення донарахування податкового зобов'язання слід зазначити, що редакція ПК України за 2016 рік не містила норми п. п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, яка забороняє відносити до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення. Дана норма була внесена до ПК України Законом України № 1797-VІІІ від 21.12.2016 «Про внесення змін до ПК України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» і набрала чинності лише з 01.01.2017, з огляду на що, і висновки відповідача про те, що позивачем в порушення вимог п. п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України у 2016 році безпідставно включено до витрат суми по придбанню ППМ на суму 351331,83 грн., не ґрунтуються на вимогах діючого на той час законодавства.
Щодо висновку відповідача у частині того, що сідельний тягач з напівпричепом є основним засобом подвійного призначення, суд погоджується з доводами та обґрунтуваннями позовної заяви щодо того, що саме вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення.
При цьому, Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту. Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобіль колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше-чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.
Однак, у статті 1 Закону № 2344-ІГІ відсутнє визначення сідловий тягач, у той же час, згідно з Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), затвердженої Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-УІІ, сідловий тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 8701 20). При цьому, трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.
Крім цього, згідно з визначенням поняття сідловий тягач, наведених у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа, з огляду на зазначене, сідлові тягачі, згідно чинного законодавства, не, відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення.
Для того, щоб стверджувати про те, що витрати на придбання та утримання вантажних автомобілів не можуть бути включені до складу витрат підприємця, а також пре те, що не підлягають амортизації вантажні автомобілі, такі транспортні засоби повинні бути основними засобами подвійного призначення. Проте, Податковий кодекс України не містить визначення (критеріїв) за яких обставин (умов) основні засоби подвійного призначення визначаються такими, що мають ознаки подвійного призначення, які б відповідно мали визначати на які цілі вантажні автомобілі можуть використовуватись частково/повністю фізичною особою-підприємцем через те, що їх власником є фізична особа.
Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, визначено, що презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом вказаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірну (обґрунтовано). Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.
Тож, на переконання суду, доводи контролюючого органу, що сідловий тягач в поєднанні з напівпричіпом відносяться до категорії вантажних автомобілів, не заслуговують уваги, оскільки ці два транспортні засоби зареєстровані, як окремі види транспорту, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та кожний окремо не пристосований до перевезення вантажів. Напівпричепи та сідлові тягачі не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення. Вантажні сідлові тягачі та напівпричепи бортові, які використовуються позивачем (як ФОП) у господарській діяльності, у розумінні норм діючого законодавства України, не відносяться до вантажних автомобілів, тому не є основними засобами подвійного призначення.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позивач правомірно у 2017, 2018 році відніс витрати на ППМ, придбання деталей і ремонтні роботи сідельних тягачів і напівпричепу, які є транспортними засобами спеціального призначення, а отже, сума донарахованого відповідачем ПДФО за період 2016, 2017, 2018 р. є такою, що не ґрунтується на чинному на той момент законодавстві.
Також, сума донарахованого єдиного соціального внеску у розмірі 77292, 96 грн. відповідно до вимоги № Ф-0010551303 від 07.08.2019 року за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 і застосування штрафних санкцій у розмірі 23187,89 грн. на підставі рішення № 0010561303 від 07.08.2019 року про застосування штрафних санкцій за не своєчасно нарахованого єдиного внеску є такими, що не ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки зазначена сума недоїмки розрахована перевіряючими, виходячи із безпідставного збільшення чистого прибутку за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. на суму 351331,83 грн. на підставі п.п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, який набрав чинності і почав діяти з 01.01.2017 р.
Сума донарахованого військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р. у розмірі 101 050,15 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення № 0010541303 від 07.08.2019 року є також такою, що не ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки зазначена сума недоїмки розрахована перевіряючими, виходячи із безпідставного збільшення чистого прибутку за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на суму 5389341,74 грн.
З огляду на те, що під час судового розгляду підтверджено правильність формування ФОП ОСОБА_1 витрат в періодах, які перевірялись, а також відсутність факту заниження ним податку з доходів фізичних осіб, необґрунтованими є нарахування єдиного внеску в цих періодах.
Тобто, висновок суду про відсутність порушення з боку позивача у частині безпідставного віднесення на витрати вартості придбання паливно-мастильних матеріалів, запчастин для транспортних засобів та їх ремонту, внаслідок чого занижено чистий дохід, є наслідком і безпідставність інших рішень та донарахувань, які є похідними від основного порушення та податкового повідомлення-рішення.
Додатково суд звертає увагу та враховує те, що акт перевірки, на підставі якого були винесені оскаржувані податкові-повідомлення рішення, вимога і рішення про застосування штрафних санкцій, містить неточності, які не узгоджуються з фактичними обставинами, документами позивача на підтвердження здійснення ним господарської діяльності, отримання прибутку, сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, складання податкової і бухгалтерської звітності, зокрема: стр. 4 акту п. 1.9. (табл., колонка 3 «Валові доходи без ПДВ») зазначено цифрові дані, що відповідають витратам, а не доходам; стр. 10 абз. 6 - зазначено, що ФОП ОСОБА_1 не надав товарно-транспортних накладних, що не відповідає дійсності; стр. 10 абз. 12 - зазначено, що ФОП ОСОБА_1 не надав товарно-транспортних накладних, що не відповідає дійсності; стр. 11 абз. 2 - зазначено, що перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 надавав послуги з пасажирських перевезень автомобілями на території України, що не відповідає дійсності, оскільки у позивача немає спеціального транспорту для здійснення таких перевезень; стр. 12 абз. 6 - зазначено, що ФОП ОСОБА_1 не надав товарно-транспортних накладних, що не відповідає дійсності; стр. 12 абз. 8 - зазначено, що ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018р. надав послуги з пасажирських перевезень, що не відповідає фактичним даним; стр. 15, таблиця, у колонці 5 «сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету» - цифрові дані не відповідають розрахунковим, враховуючи дані з колонки 12 (чистий дохід) цієї ж таблиці та ставку ПДФО 18%; стр. 21, п.2.6.1 абз. 1 - зазначено, що ФОП ОСОБА_1 подавав звітні декларації до Броварського управління ГУ ДФС у Київській області, що не відповідає фактичним даним, так як на момент проведення перевірки перебував на податковому обліку у Києво-Святошинському управлінні ГУ ДФС у Київській обл.; стр. 29, розділ III Висновок, абз. 2 - з чистого доходу за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р. у розмірі 5389341,74 грн, контролюючий орган розрахував ПДФО у розмірі 9700815,51 грн., що суперечить п. 167.1 ст. 167 ПК України.
За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 правомірно відніс та довів документально вартість придбаного ним палива та ремонтні роботи напівпречипу і транспортних засобів спеціального призначення (сідельні тягачі), а позиція відповідача, який не визнав такі витрати, збільшивши позивачу чистий прибуток за період 01.01.2016 по 31.12.2018, є помилковою, а відтак такою, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваних рішень, з урахуванням змісту первинних та інших документів.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові виграти, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області № 0010511303 від 07.08.2019 року.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області № 0010541303 від 07.08.2019.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області № Ф-0010551303 від 07.08.2019 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області № 0010561303 від 07.08.2019
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Київській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9605 грн. (дев'ять тисяч шістсот п'ять гривень).
Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 43141377, 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлено у повному обсязі та підписано 30.06.2022
Суддя Панченко Н.Д.