28 червня 2022 року
справа №380/8009/22
провадження № П/380/8066/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які полягають у зменшенні виплати пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплат пенсії з обмеженням десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення зазначених у довідці від 04.08.2021 №2717 із врахуванням 90% розміру грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімуми установлених для осіб, які втратили працездатність та виплачувати її у подальшому.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 у справі №380/14042/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до довідки від 04.08.2021 № с/2717 про грошове забезпечення та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки 04.08.2021 № с/2717 про розмір грошового забезпечення за посадою, відповідною (аналогічною) її останньої перед звільненням штатній посаді станом на 05.03.2019 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення, із врахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення від 10.11.2021 у справі №380/14042/21 відповідачем протиправно проведено перерахунок пенсії в розмірі 90% та обмежено пенсію максимальним розміром пенсії. У зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 06.06.2022 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі, звільнено позивача від сплати судового збору в даній справі.
Згідно ухвали про відкриття провадження відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Копію вказаної ухвали вручено відповідачу 09.06.2022, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 у справі №380/14042/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року по 04 вересня 2019 року перерахованої пенсії у зменшеному розмірі 75 % від суми підвищення пенсії; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до довідки від 04.08.2021 № с/2717 про грошове забезпечення, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із врахуванням раніше виплачених сум з 05 березня 2019 року по 04 вересня 2019 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки 04.08.2021 № с/2717 про розмір грошового забезпечення за посадою, відповідною (аналогічною) її останньої перед звільненням штатній посаді станом на 05.03.2019 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення, із врахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з перерахунку пенсії за пенсійною справою №1301000966-Міноборони встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснило такий перерахунок основного розміру пенсії у розмірі 90% грошового забезпечення позивача та обмежило максимальний розмір перерахованої пенсії. Так, розмір перерахованої пенсії з надбавками становить 28335,03 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії 19340,00 грн.
Позивач, вважаючи, що відповідач при проведенні перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки, протиправно обмежив її максимальний розмір, звернувся до суду з даним позовом.
При вирішення спору суд керувався таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч.3 ст. 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 7 ст. 43 Закону № 2262-XII встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення ч.1 ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст. 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Згідно з п.п.3-4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Це виключає можливість органу державної влади, у тому числі парламенту, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб відтворювати положення правових актів, визнаних Конституційним Судом України неконституційними, крім випадків, коли положення Конституції України, через невідповідність яким певний акт (його окремі положення) було визнано неконституційним, у подальшому змінені в порядку, передбаченому розділом XIII Основного Закону України.
Конституційний Суд України в пункті 7 рішення № 4-рп/2016 від 08.06.2016 вже висловив правову позицію, згідно з якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічної редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
З огляду на те, що положення ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20.12.2016, тому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 до ч.7 зазначеної статті зміни є нереалізованими, оскільки ч.7 ст.43, після рішення Конституційного Суду України, у Законі № 2262-XII відсутня. Крім цього, вказані зміни, по своїй суті є повторним запровадженням правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому ці зміни, не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром.
Крім того, суд вважає, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром, на підставі норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є неправильним, оскільки цей закон є загальним, водночас спеціальним законодавчим актом, який визначає порядок, умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців є Закон № 2262-XII, у якому норми щодо обмеження пенсії максимальним розміром відсутні, оскільки визнані неконституційними.
Вказана вище правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 813/678/18 та від 09 лютого 2021 року у справі № 640/2500/18, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховано судом під час вирішення цього спору.
Відповідач не навів суду жодних доводів правомірності своїх дій. Водночас протиправність дій відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо застосування обмежень при виплаті позивачу призначеної суми пенсії максимальним розміром, не відповідають визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому такі дії слід визнати протиправними, задовольнивши першу позовну вимогу.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно обмежено максимальний розмір пенсії позивача.
Також суд вважає, що з метою ефективного захисту права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери» (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги №244 від 29.03.2021. (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 даного Договору виконавець зобов'язується надати клієнту правову допомогу на умовах та в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до п.3.1 договору, правова допомога, передбачена предметом цього договору, оплачується відповідно до акту виконаних робіт.
Факт наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт від 31.05.2022.
Відповідно до Акту виконаних робіт від 31.05.2022 року виконавцем в інтересах клієнта, згідно договору, у повному обсязі виконано зобов'язання:
- вивчення документів для призначення пенсії, надання консультацій та узгодження позиції щодо пенсійного забезпечення, підготовка клопотання до відповідача в інтересах позивача про нарахування і виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, опрацювання документів пенсійної справи, опрацювання відповіді ГУ ПФУ у Львівській області, опрацювання судових рішень Верховного Суду з питань пенсійного забезпечення - 3 год.;
- складання позовної заяви та оформлення додатків до позовної заяви - 1 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн.
Відповідно до поданої копії квитанції №0.0.2562422521.1 від 31.05.2022, позивач оплатив за надання правової допомоги в адміністративній справі згідно договору №244 від 29.03.2021 Адвокатському об'єднанню «Мицик та Партнери» 34000 грн.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Так, відповідно до частини шостої статті 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
Крім того, суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними якого мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду у зразковій справі) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд також звертає увагу на те, що у позовній заяві вказано, що представником позивача у такій справі є адвокат Розман В.С. На підтвердження наявності повноважень вказаного адвоката подано ордер та копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.
Суд звертає увагу на те, що подана копія квитанції №0.0.2562422521.1 від 31.05.2022 підтверджують оплату за надання правової допомоги АО «Мицик і Партнери».
З огляду на вищевказані обставини справи, суд вважає, що заявлена позивачем до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів (в тому числі рішення Верховного Суду у зразковій справі) та з урахуванням того, що дана розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі не є співрозмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), не відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а її стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягають судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 1000,00 грн, що є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а також з врахуванням численних позовних заяв даного адвокатського об'єднання з даного предмету спору згідно з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, не є пропорційними вартість виконаних робіт до затраченого часу на підготовку таких, а також кількості таких позовів і їх складність і кількість долучених доказів, які зібрані адвокатами на представництво інтересів.
Щодо судового збору, то згідно із ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа пропорційно до задоволених умов.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, що полягає у виплаті перерахованої станом на 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 , з обмеженням розміру пенсійного забезпечення десятьма прожитковими мінімумами, встановлених законом для непрацездатних осіб.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, виходячи з 90 % розміру грошового забезпечення та без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1000 (одна тисяча) грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сплачений судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Н.І.