вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" червня 2022 р. Справа№ 910/21194/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Кропивної Л.В.
при секретарі Реуцькій Т.О.
представники сторін у судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021
у справі №910/21194/20 (суддя Селівон А.М.)
за позовом комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до приватного акціонерного товариства «Київстар»
про стягнення 185 595,18 грн.,
Позов заявлено про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті щомісячної плати за користування об'єктом розміщення нарахованої позивачем за період з січня 2019 року по серпень 2020 року включно за умовами укладеного між сторонами договору про встановлення сервітуту № БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015.
Відповідач проти задоволення позову заперечив пославши на те, що спірний договір є припиненим з 31.01.2020 у зв'язку з направленням на адресу позивача акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, а також з огляду на укладення між відповідачем як орендарем, Департаментом комунальної власності м. Києва як орендодавцем та Київською міською клінічною лікарнею № 3, як балансоутримувачем, договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду 31.01.2020 від 31.01.2020 предметом якого є передача в оренду того ж саме майна щодо якого був укладений спірний договір.
Також відповідач зазначив, що платіжним дорученням №1363258 від 29.01.2021 здійснено доплату різниці орендної плати (боргу) за період 01.01.2019 по 31.12.2019 відповідно до Показників опосередкованої вартості на 2019 рік у сумі 15 879,48 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2021, повний текст якого складений та підписаний 20.12.2021, закрито провадження у справі №910/21194/20 в частині стягнення 15 879,48 грн. боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 238,19 грн. витрат по сплаті судового збору.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:
- умови спірного Договору (п. 9.2, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.09.2016, та п. 10.3) не передбачають можливість автоматичного продовження його дії у період після 31.01.2018, що свідчить про те, що для продовження дії такого договору у період після 31.01.2018 сторонами мала бути укладена відповідна додаткова угода, а відтак, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів її укладення, строк дії договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015 є припиненим 31.01.2018;
- водночас, вважаючи спірний договір автоматично продовженим у зв'язку з відсутністю повідомлень сторін про припинення дії останнього, оскільки відповідачем обладнання не демонтовано і продовжувалось користування майном для його розміщення, а також сторонами не підписано акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту у зв'язку із закінченням строку дії спірного договору, відповідачем на виконанням зобов'язань за спірним договором здійснено оплату за користування об'єктом розміщення за 2018-2019 роки у розмірі 298 455,42 грн.;
- на підставі Наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.01.2020 № 4564-ОД, 31.01.2020 відповідач як орендар, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як орендодавець та балансоутримувач в особі Київської міської клінічної лікарні № 3 уклали договір про передачу майна територіальної громади міста Києва № 3177 за яким відповідачу в орендне користування з 31.01.2020 передано те ж саме майно щодо якого укладений договір про встановлення сервітуту № БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015;
- з огляду на укладення договору про передачу майна територіальної громади міста Києва № 3177 від 31.01.2020 відповідач на адресу позивача супровідним листом № 4415/05 від 25.02.2020 направив акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту від 31.01.2020 за спірним договором який позивачем підписано не було;
- позивач не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» та прийняттям Київською міською радою 24.10.2019 рішення № 6/7579 «Про реорганізацію закладів охорони здоров'я, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва», а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем майна - Київською міською клінічною лікарнею № 3 та Департаментом комунальної власності м. Києва договору про передачу майна територіальної громади міста Києва № 3177 від 31.01.2020 щодо оренди комунального майна, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. П.Запорожця, 26, об'єкт оренди за яким є тотожним об'єкту розміщення обладнання за спірним Договором № БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015.
З огляду на встановлені обставини (факт припинення спірного договору та укладення договору про передачу майна територіальної громади міста Києва № 3177 від 31.01.2020) суд першої інстанції дійшов висновку відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення за період з лютого до серпня 2020 року у загальній сумі 169 715,70 грн. та відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог.
В свою чергу, враховуючи сплату відповідачем після звернення позивача до суду з цією позовною заявою грошових коштів в сумі 15 879,48 грн. як доплату різниці плати за розміщення обладнання згідно спірного договору за період 01.01.2019-31.12.2019, що свідчить про відсутність предмету спору у цій частині, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення 15 879,48 грн. основного боргу у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Не погоджуючись з судовим рішенням, комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/21194/20 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови від задоволення позовних вимог є незаконним і необґрунтованим, прийнятим при неповному та неправильному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового та неправомірного висновку про те, що строк дії спірного договору є припиненим з 31.01.2018, так як:
- за умовами спірного договору у випадку припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту відповідач має демонтувати обладнання, а припинення користування оформлюється відповідним актом, в той час як обладнання не було демонтовано, а акт не був підписаний;
- про факт продовження дії спірного договору свідчить і перерахування відповідачем позивачу після звернення до суду з цим позовом коштів в сумі 15 879,48 грн.;
- набуття 04.06.2017 чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» не може свідчити про припинення дії спірного договору, оскільки цей закон, з огляду на приписи ст. 5 ЦК України, не регулює відносин, які виникли до набрання ним чинності. В свою чергу за змістом положень ч. 2 розділу VI вказаного закону чинні на день набрання чинності цим законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами;
- виходячи з положень чинного законодавства та умов спірного договору у позасудовому порядку такий договір може бути припинений в разі закінчення строку його дій (відмови однієї з сторін від пролонгації) або в разі дострокового його припинення за взаємною згодою сторін, однак відповідач фактично продовжує використовувати об'єкт розміщення обладнання, фактично сплачує за користування та фактично погоджується і виконує умови спірного договору.
Скаржник також звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 20.01.2022 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/21194/20 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.
Листом Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21194/20.
09.02.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/21194/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/21194/20, відкрито апеляційне провадження у справі №910/21194/20, зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/21194/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі, призначено справу до розгляду на 05.04.2022 об 11 год. 30 хв.
У зв'язку із веденням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану в України та активними бойовими діями, судове засідання призначене на 05.04.2022 не відбулись.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.06.2022 на 11 год. 15 хв.
14.06.2022 представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 52,53,55-57,64-66 т.3).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Київської міської ради «Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій» № 378/5765 від 14.07.2011 позивача уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об'єктах.
У роз'ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об'єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005 надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.
27.02.2015 позивач як підприємство та відповідач як сервітуарій уклали договір про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 2839 (далі договір) (а.с.12-14 т.1) предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, Київська міська клінічна лікарня № 3 (далі Об'єкт розміщення).
У п. 1.2 договору сторонами погоджено, що Об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі Обладнання), у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення Обладнання сервітуарія.
Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
Розрахунок щомісячної плати за кожен Об'єкт розміщення та в цілому за договором наводиться у додатку 1 до договору (п. 3.2). (а.с.14 т.1)
Сторонами було підписано Додаток 1 до Договору (а.с.14 звор. ст. т.1) Адресний перелік об'єктів комунальної власності та розрахунок плати, а також додаток 2 до договору План покрівлі буд. № 26 по вул. П. Запорожця, м. Київ у яких погоджено адресу та схему розміщення обладнання, а також місячну плату за користування об'єктом розміщення.
Згідно пункту 3.3 договору щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 11 898,15 грн. в тому числі ПДВ 1 983,03 грн.
Відповідно до пункту 3.4 договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства
Згідно з п. 3.5 договору нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.
Пунктом 9.3. договору передбачено, що припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 4 до даного договору).
У Додатку №1 до Договору міститься наступна формула розрахунку щомісячної плати: Варопос/12*S*коеф h*коеф 3, де Варопос - опосередкована вартість спорудження житла в місті Києві, розрахована на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; S - площа розміщення телекомунікаційного обладнання, коеф h - коефіцієнт висоти щогли з обладнанням, коеф 3 - коефіцієнт зони розміщення телекомунікаційного обладнання.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.12.2018 №335 (а.с.64-65 т.1) визначений показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві - 13 849,00 грн.
Відповідно, розрахунок місячної плати за 2019 рік, у зв'язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 13 849 грн./12 * 18,0 кв. м (площа, яку займає обладнання Додаток 1 до Договору) * 1,0 * 1,1 = 21 527,55 грн.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.12.2019 № 286 (а.с.66-67 т.1) визначений показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві - 14 694,00 грн.
Відповідно розрахунок місячної плати за 2020 рік, у зв'язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 14 694,00 грн./12 * 18,0 кв. м (площа, яку займає обладнання Додаток 1 до Договору) * 1,0 * 1,1 = 24 245,10 грн.
Так, листами вих. № 062/15/19-70 від 02.01.2019 (а.с.73 т.1) та вих. № 062/15/19-3057 від 22.12.2019 (а.с.74 т.1), копії яких наявні в матеріалах справи, позивач повідомляв відповідача про зміну розміру місячної плати за договором про встановлення сервітуту на 2019 рік та на 2020 рік.
З матеріалів справи слідує, що за період з січня 2019 року по серпень 2020 року включно позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов договору плату за користування об'єктом розміщення у загальному розмірі 468 171,12 грн., що підтверджується виставленими та направленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період (а.с.77-96 т.1), а саме: № 219 від 01.01.2019 на суму 22 850,86 грн., № 596 від 01.02.2019 на суму 22 850,86 грн., № 891 від 01.03.2019 на суму 22 850,86 грн., № 1401 від 01.04.2019 на суму 22 850,86 грн., № 1844 від 01.05.2019 на суму 22 850,86 грн., № 2192 від 01.06.2019 на суму 22 850,86 грн., № 2607 від 01.07.2019 на суму 22 850,86 грн., № 2980 від 01.08.2019 на суму 22 850,86 грн., № 3373 від 01.09.2019 на суму 22 850,86 грн., № 3759 від 01.10.2019 на суму 22 850,86 грн., № 4136 від 01.11.2019 на суму 22 850,86 грн., № 4540 від 01.12.2019 на суму 22 850,86 грн., № 219 від 01.01.2020 на суму 24 245,10 грн., № 593 від 01.02.2020 на суму 24 245,10 грн., № 964 від 01.03.2020 на суму 24 245,10 грн., № 1334 від 01.04.2020 на суму 24 245,10 грн., № 1665 від 01.05.2020 на суму 24 245,10 грн., № 2062 від 01.06.2020 на суму 24 245,10 грн., № 2398 від 01.07.2020 на суму 24 245,10 грн., № 2793 від 01.08.2020 на суму 24 245,10 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Окрім цього, позивачем в односторонньому порядку були складені та підписані акти надання послуг за вказаний період (а.с.148-167 т.1), а саме: № 28 від 31.01.2019, № 430 від 28.02.2019, № 831 від 31.03.2019, № 1229 від 30.04.2019, № 1628 від 31.05.2019, № 2024 від 30.06.2019, № 2415 від 31.07.2019, № 2806 від 31.08.2019, № 3196 від 30.09.2019, № 3574 від 31.10.2019, №3949 від 30.11.2019, № 4324 від 31.12.2019, № 23 від 31.01.2020, № 398 від 29.02.2020, № 770 від 31.03.2020, № 1139 від 30.04.2020, № 1505 від 31.05.2020, № 2021 від 30.06.2020, № 2237 від 31.07.2020, № 2603 від 31.08.2020.
Зазначені акти та рахунки позивачем разом із супровідними листами направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків та описів вкладення, наданими позивачем. (а.с.14-147 т.1)
В свою чергу до дати звернення позивача до суду з цим позовом відповідачем в рахунок виконання обов'язку по оплаті позивачу плати за користування об'єктом розміщення у період з січня 2019 року по серпень 2020 року загалом було перераховано 282 575,94 грн.
При чому з матеріалів справи слідує, що протягом 2020 року відповідач щомісячно перераховував відповідачу плату за користування в сумі 21 527,56 грн., що на 1 323,18 грн. менше за необхідний розмір (22 850,86-21 527,56), у квітні 2020 року повністю обсязі сплатив плату за користування за січень 2020 року (24 245,10 грн.), а плату за період з лютого 2020 року по серпень 2020 року не оплатив.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача 185 595,18 грн. (468 171,12-282 575,94).
При цьому, як слідує з матеріалів справи, після звернення позивача до суду з позовною заявою (29.12.2020) відповідачем платіжним дорученням № 1363258 від 29.01.2021 позивачу перераховано 15 879,48 грн.(а.с.83 т.2) з призначенням платежу «Доплата за 2019р. згідно Показників опосередкованої вартості на 2019 рік Наказ 335 від 06.12.2018р. до дог. БМС-КІЕ 2839 від 27.02.2015р. у т.ч. ПДВ - 2 646.».
Отже вказаним платіжним доручення відповідач перерахував позивачу доплату різниці плати за розміщення обладнання згідно Договору за 2019 рік.
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування сторонами не заперечувався.
Відповідно до положень ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що частину з заявленої до стягнення суми боргу відповідач позивачу перерахував після звернення до суду з позовом, предмет спору між сторонами в частині стягнення основного боргу в сумі 15 879,48 грн. відсутній.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що провадження у справі в частині стягнення 15 879,48 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також роз'яснив учасникам судового процесу, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором за період з лютого по серпень 2020 року включно, слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції договір за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 ЦК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 295 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).
Сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.
Статтею 403 ЦК України встановлено, що:
- сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч. 1);
- сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч. 2);
- особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3);
- сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (ч. 5);
- сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (ч. 6).
Із наведених положень ЦК України вбачається, що сервітутом встановлюється право користування чужим майном для задоволення певних потреб та обсяг прав щодо такого користування особою чужим майном.
За змістом положень п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється, зокрема, у разі спливу строку, на який було встановлено сервітут а також припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Отже, даною статтею встановлено підстави припинення сервітуту, в т.ч. перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Отже, законодавством передбачено, що правовим наслідком закінчення строку дії договору є відсутність договору як підстави, з якою закон пов'язує здійснення прав і виконання обов'язків сторонами за цим договором.
У п. 9.1 Договору сторонами погоджено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.03.2015 і діє до 29.02.2016.
При цьому відповідно до п. 9.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.09.2016 до Договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 31.01.2018.
За змістом положень п 10.3 Договору будь-які змін та доповнення до Договору дійсні, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та засвідчені печатками сторін Договору.
Отже, у Договорі сторонами погоджено можливість пролонгації Договору на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах у випадку відсутності повідомлень сторін про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, проте пролонгація у вказаній спосіб можлива лише до 31.01.2018, в свою чергу продовження дії Договору після 31.01.2018 має бути оформлено шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Як вірно встановлено судом першої інстанції матеріали справи не містять як доказів внесення змін до п. 9.2 Договору щодо можливості продовження строку дії Договору після 31.01.2018 у випадку відсутності повідомлень сторін про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, так і доказів продовження строку дії Договору після 31.01.2018 шляхом укладення додаткових угод до Договору в порядку визначеному п. 10.3. Договору, що свідчить про припинення дії Договору 31.01.2018.
В свою чергу вважаючи Договір автоматично продовженим у зв'язку з відсутністю повідомлень сторін про припинення дії останнього, оскільки відповідачем обладнання не демонтовано і продовжувалось користування майном для його розміщення, а також сторонами не підписано акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту у зв'язку із закінченням строку дії Договору, відповідач продовжував здійснювати оплату за користування Об'єктом розміщення за 2018-2019 роки, що сторонами не заперечується.
Водночас колегія суддів зауважує позивачу на тому, що самі лише факти користування відповідачем Об'єктом розміщення у 2018-2019 роках та сплати коштів за таке користування, з огляду на вищезгадані положення Договору, не можуть свідчить про продовження строку його дії.
Так само не можуть бути такими доказами і те, що відповідачем обладнання не було демонтовано, а сторонами не було підписано відповідний акт припинення користування, так як умови Договору не ставлять факт його припинення в залежність від таких обставин.
При цьому колегія суддів зазначає про наступне.
Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж», який набув чинності 04.06.2017, встановлено, що доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
В свою чергу, рішенням Київської міської ради «Про реорганізацію закладів охорони здоров'я, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» № 6/7579 від 24.10.2019 вирішено реорганізувати Київську міську клінічну лікарню №3 шляхом перетворення її в комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня №3» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власником нерухомого майна, що знаходить за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Так, на підставі Наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 4564-ОД від 22.01.2020, 31.01.2020 відповідач як орендар, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як орендодавець та Київська міська клінічна лікарня № 3 як балансоутримувач уклали договір про передачу майна територіальної громади міста Києва № 3177 (далі Договір оренди) предметом якого є передача відповідачу в оренду об'єкту, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. П.Запорожця, 26, та належить територіальній громаді міста Києва на праві комунальної власності.
Сторонами не заперечується, що нежитлове приміщення користування яким є предметом договору оренди є тим саме майном обмежене право користування яким є предметом договору.
Згідно п. 9.1 договору оренди вказаний договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.01.2020 до 28.01.2023.
31.01.2020 сторонами договору оренди був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна (а.с.115 т.2) яким відповідачу в орендне користування передано нежитлове приміщення загальною площею 21,75 кв.м, що перебуває на балансі Київської міської клінічної лікарні № 3, за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, головний корпус (стаціонар) літ. А, з них: дах - 18,00 кв.м, технічний поверх - 3,75 кв.м.
Отже, з 31.01.2020 і до теперішнього часу відповідач користується нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 26, на підставі Договору оренди з балансоутримувачем та власником майна, а також здійснює сплату орендної плати, що підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних доручень.
З матеріалів справи слідує, що з огляду на укладення Договору оренди відповідач направив позивачу лист вих. № 4415/05 від 25.02.2020 (а.с.99 т.2) в якому повідомив про укладення Договору оренди, просив підписати відповідні акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту від 31.01.2020 за Договором та надіслати їх відповідачу, а також проінформував позивача про те, що у разі незгоди або не підписання акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором, він буде вважатися припиненим 31.01.2020. До вказаного листа позивачем додано відповідний акт для підписання. Зазначений лист позивачем було отримано 02.03.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення № 0311328352066. (а.с.101 т.2)
Листом вих.№012/15119-652 від 12.03.2020 (а.с. 102 т.2) позивач повідомив відповідача, що рішення щодо акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту буде прийнято після надання позивачу копії Договору оренди.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом вих.№ 5725-20 від 17.03.2020 (а.с.103 т.2) запропонував позивачу самостійно звернутися до органу місцевого самоврядування про отримання копії вищезазначеного договору, оскільки останній містить конфіденційну інформацію.
Отже, матеріалами справи підтверджується що не підписання відповідного акту про припинення користування стало наслідком дії саме позивача, в свою чергу, з огляду на укладення Договору оренди, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання.
Щодо посилань позивача на те, що набуття 04.06.2017 чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» не може свідчить про припинення дії Договору оскільки цей закон, з огляду на приписи ст. 5 ЦК України, не регулює відносин, які виникли до набрання ним чинності, а за змістом положень ч. 2 розділу VI вказаного закону - чинні на день набрання чинності цим законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами, колегія суддів зазначає про те, що, виходячи зі змісту положень вказаного закону договори, які були чинні на день набрання ним чинності діяли до завершення строку їх дії тобто Договір діяв до 31.01.2018.
Посилання позивача на те, що, виходячи з положень чинного законодавства та умов Договору, у позасудовому порядку такий договір може бути припинений в разі закінчення строку його дій, тобто відмови однієї з сторін від пролонгації або в разі дострокового його припинення за взаємною згодою сторін спростовуються самим змістом Договору положення якого не надають сторонам можливості пролонгації Договору без підписання відповідної додаткової угоди після 31.01.2018.
З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що:
- позивач не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» та прийняттям Київською міською радою рішення «Про реорганізацію закладів охорони здоров'я, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» № 6/7579 від 24.10.2019, а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем майна - Київською міською клінічною лікарнею № 3 та Департаментом комунальної власності м. Києва Договору оренди;
- акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом Договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з п. 9.3. Договору, відповідно до якого припинення користування об'єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до даного Договору);
- оскільки позивачем обладнання не демонтовано та не підписано акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту у зв'язку із закінченням строку дії Договору сервітуту від 31.01.2018, здійснення відповідачем плати за Договором та її прийняття відповідачем розцінюється як виконання зобов'язань за Договором, визначених умовами п.п. 3.1., 3.4-3.6., зокрема, здійснення оплати за користування об'єктом розміщення та припинення плати до дня підписання акту закінчення розміщення обладнання.
З огляду на обставини, які встановлені вище, а саме припинення Договору з 31.01.2018 та укладення Договору оренди, правові підстави для стягнення з відповідача плати за користування Об'єктом розміщення за період з лютого до серпня 2020 року відсутні, з огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 169 715,70 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суд не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/21194/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/21194/20 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/21194/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/21194/20.
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
5. Матеріали справи №910/21194/20 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 29.06.2022.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
Л.В. Кропивна