СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/3619/22
пр. № 2/759/3059/22
29 червня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У березні 2022 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києві від 19.05.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (головуючий суддя Ключник А.С.) (а.с. 22).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 10.02.2007 року є власником нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на згадане нерухоме майно позивач набув на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.02.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №230.
У згаданій квартирі є зареєстрований відповідач, який є рідним сином позивача.
У лютому 2019 року відповідач забрав свої речі і переїхав в інше житлове приміщення.
Відповідач не проживає в спірній квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі немає, і взагалі нею не цікавиться.
Дана обставина дає право позивачу щодо захисту своїх прав та законних інтересів, для звернення до суду з позовною заявою про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
У судове засідання позивач не з'явився та подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 33).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, однак через свого представника - адвоката Панькову З.Л. подав до суду заяву про визнання позову та про розгляд справи без його участі (а.с. 28-32).
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 з 10.02.2007 року є власником нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на згадане нерухоме майно позивач набув на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.02.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №230. (а.с. 10-11).
У згаданій квартирі зареєстрований відповідач, що підтверджується довідкою Форми 13 про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 8).
У лютому 2019 року відповідач забрав свої речі і переїхав в інше житлове приміщення.
Відповідач не проживає в спірній квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі немає, і взагалі нею не цікавиться.
Дані обставини визнаються відповідачем, які в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Разом з тим, дана обставина перешкоджає позивачу вільному користуванню та розпорядженню своїм майном, він несе додаткові витрати, та змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Непорушність права власності закріплено в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Норма статті 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь - яких осіб будь-яким способом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 р. у справі 204/3945/17).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що спірна квартира є об'єктом приватної власності позивача, який позбавлений вільно розпоряджатися своїм майном, а тому вимушений звернутися до суду за захистом свого права.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження позивача щодо наявності перешкод з боку відповідача у користуванні спірною квартирою, а тому приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Ключник А.С.