Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" червня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/6/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", м. Київ
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м. Харків
про стягнення 11732,14 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (м. Київ) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (м. Харків) 9270,00 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації; 3% річних в сумі 207,24 грн.; інфляційні втрати в сумі 472,77 грн.; пеню в сумі 1782,13 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача, зокрема, витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.
Ухвалою суду від 10.01.22р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.
31.01.22р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у позові в повному обсязі.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
14.10.19 р. між ПрАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" (далі - позивач) та ОСОБА_1 було укладено договір № 06/107-81-000078/19 добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків (НВ) (далі - договір страхування) за яким був застрахований автомобіль Mitsubishi, днз НОМЕР_1 .
Строк дії договору страхування 15.10.2019-14.10.2020 р.
У період дії договору страхування 25.09.2020 р. по вул. Балакірєва, м. Харків, сталась ДТП за участю застрахованого автомобіля Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля Ford, днз НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПАТ "СК "Мега-Гарант" (поліс АО/2320740).
Зіткнення відбулося в результаті порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху України. Зазначена обставина підтверджується відповіддю Національної поліції України та постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.12.2020 у справі № 638/14092/20.
Порушення відповідних пунктів ПДР України знаходиться у причинному зв'язку із нанесенням матеріальної шкоди застрахованого автомобіля Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 .
Таким чином, вина ОСОБА_2 підтверджується належними та допустимими доказами у справі.
На підставі рахунка №253 від 05.11.2020, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 склало 9270,00грн.
На виконання умов договору страхування ПрАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 9270,00грн. згідно платіжного доручення № 3Р105174 від 15 жовтня 2020 р. та на підставі заяви-погодження про виплату страхового відшкодування.
22.12.20р. ПрАТ "СК "Мега-Гарант" була направлена заява про добровільне відшкодування шкоди по зазначеній вище ДТП.
28.12.20р. заяву отримав, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує про те, що АТ "СК "МЕГА-ГАРАНТ" не здійснило виплату за вищевказаною заявою, оскільки позивачем не було дотримано вимог ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме не встановлено розмір матеріального збитку понесеного власнику транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки відповідачем не було здійснено виплату страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування- це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч.1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Відповідно до норм діючого законодавства, зокрема норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.
Так, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Відповідно до положень ст. 29 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Отже, відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, позивач після виплати страхового відшкодування, отримав право зворотної вимоги до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у скоєнні ДТП, згідно поліса №АО/2320740.
22.12.20р. ПрАТ "СК "Мега-Гарант" була направлена заява про добровільне відшкодування шкоди по зазначеній вище ДТП, яку було отримано відповідачем 28.12.20р. Проте, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення.
Так, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Щодо тверджень відповідача про те, що АТ "СК "МЕГА-ГАРАНТ" не здійснило виплату за вищевказаною заявою, оскільки позивачем не було дотримано вимог ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме не встановлено розмір матеріального збитку понесеного власнику транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - закон) у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Тобто, вказаний розрахунок коефіцієнту фізичного зносу закон покладає саме на відповідача, як на особу, яка при виплаті страхового відшкодування керується вказаними нормами чинного законодавства, оскільки до позивача в порядку суброгації перейшли лише права потерпілої особи. А потерпіла особа, при зверненні до відповідача, як страховика по договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не здійснює розрахунку матеріального збитку. Тому твердження відповідача з приводу того, що позивачем не виконано норми закону, та, як наслідок, не перейшло право вимоги, - є необґрунтованими.
Слід зазначити, що посилання представника відповідача у відзиві на позов на постанову ВС від 03.06.21р. по справі №461/2217/19 (провадження №619194св20) судом не приймаються, оскільки дана справа не є аналогічною тій справі на яку посилається відповідач. Крім того, посилання на постанову ВС від 19.09.2018 у справі №753/21177/16-ц (провадження №61-28918св18) суд не бере до уваги, з огляду на те, що обставини справи, на яку посилається відповідач, як на практику, також не є аналогічними тим обставинам, що викладені у даній справі.
Так, положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Однак, не зважаючи на те, що розрахунок коефіцієнту фізичного зносу є обов'язком відповідача, позивачем було розраховано коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу потерпілої особи, згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, в зв'язку з чим долучено до матеріалів справи вказаний розрахунок. Більше того, позивачем у позовній заяві було наведено розрахунок страхового відшкодування з застосуванням вказаного коефіцієнту фізичного зносу.
Також, у відзиві на позовну заяву, відповідач вказує про необхідність зменшення страхового відшкодування на суму франшизи. З даного приводу, суд зазначає наступне.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. (cm. 1187 ЦК України)
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. (п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України)
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (ч. 1 ст. 1166 ЦК України)
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПАТ "СК "Мега-Гарант" (поліс АО/2320740).
Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Відповідно постанови ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15: "Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку".
Отже, відповідач, уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (поліс АО/2320740) на випадок виникнення деліктного зобов'язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконати обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, у разі її завдання третім особам ОСОБА_2 чи іншою особою яка на закони підставах здійснювала користування транспортним засобом (життя, здоров'я та майно).
Так, 25.09.2020 року ОСОБА_3 наніс шкоду майнового характеру, транспортному засобу Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до п. 9.1. ст. 9 Закону, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. 9.4 Закону).
Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (п.36.1 ст.36 Закону)
Ліміт відповідальності страховика, у будь-якому разі, обмежується страховою сумою за договором страхування, у т.ч. обов'язкового страхування.
Ліміт відповідальності відповідача за договором страхування становить 130000,00 грн.
Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України "Про страхування").
Суд не приймає посилання відповідача, що сума франшизи в даному випадку становить 2600,00 грн. Відповідно до п.10.3 договору добровільного страхування наземного транспорту, при пошкодженні ЗТЗ, крім випадків 10.1 та 10.2 договору, становить 0%. З огляду на вищевказані умови договору, сума з вирахуванням зменшення страхового відшкодування на суму франшизи (9270,00-0=9270,00) становить 9270,00 грн.
Таким чином, сума страхового відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ПрАТ УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" становить 9270,00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1782,13 грн., суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Так, позивачем було нараховано відповідачу пеню в сумі 1782,13 грн., за період з 17.08.20р. по 24.12.21р.
Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Заперечуючи проти такого періоду розрахунку, відповідач вказує про те, що дорожньо-транспортна пригода сталась 25.09.2020р., позивач звернувся зі заявою про страхове відшкодування, яке Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" отримало 28.12.2020. Також, відповідно до п. 36.2. ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик має прийняти рішення пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Отже, як вказує відповідач, якщо б штрафні санкції, підлягали стягненню, зокрема пеня, то днем з якого вони мали б відраховувати мало бути 29.03.2020.
Суд приймає посилання представника відповідача та зазначає про те, що, з урахуванням положень п. 36.2. ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", днем, з якого має відраховуватись пеня є - 29.03.2020, який є першим днем, з якого починається прострочення.
В даному випадку позивачем не було враховано положення ч.1 ст. 253 Цивільного кодексу України, відповідно до яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Судом здійснено перевірку розрахунку пені, наданого позивачем, та встановлено, що його здійснено не у відповідності до умов договору та чинного законодавства, у зв'язку з чим, судом здійснено перерахунок в межах заявлених позивачем строках та стягненню підлягає сума 705,28 грн. В частині стягнення нарахованої пені в розмірі 1076,85 грн. слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 207,24 грн. та інфляційних втрат в сумі 472,77 грн., суд зазначає наступне.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до Постанови від 17.11.2021 № 750/3884/16-ц Верховний Суд. Касаційний цивільний суд: "За змістом вказаної правової норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові".
Таким чином, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, за даних обставин справи допускається та є ефективним способом захисту, оскільки у відповідача перед ПрАТ "УСК "Княжа ВІГ" виник борг за грошовим зобов'язанням.
Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат позивача, судом встановлено, що він здійснений неправильно, оскільки позивачем при нарахуванні трьох відсотків річних та інфляційних втрат початковою датою періоду нарахування є останній день, у який зобов'язання може бути виконане (28.03.21р.).
В даному випадку позивачем, також, не враховано положення ч.1 ст. 253 Цивільного кодексу України.
Самостійно здійснивши перерахунок нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що підлягають задоволенню 3% річних в сумі 206,48 грн. та інфляційні втрати в сумі 472,77 грн. В частині заявлених до стягнення позивачем 3% річних в сумі 0,76 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3000,00 грн. на послуги адвоката, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. З ст. 127 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ПІК України за результатами розгляду справи виграти на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Між ПрАТ "УСК "Княжа ВІГ" та Адвокатським об'єднанням "Пі.Ес.Лоєрс" було укладено договір про надання правової допомоги від 11.01.2021 року (далі - договір) відповідно до якого у п. 2.1 договору сторони визначили, що конкретні умови надання послуг тому числі конкретні предмет та обсяг послуг, та/або спеціальні умови оплати послуг (далі - "Спеціальні умови") будуть вказані у належних підписаних сторонами додатках та додаткових угодах до цього договору п. 4.1., де до рахунків про надання послуг, що направляються Адвокатським об'єднанням Клієнту, може додаватись звіт (далі - Звіт) в якому зазначається (а) дата надання послуг; (б) описання кожної послуги; (в) суми витрат Адвокатського об'єднання (якщо є), що виникли у зв'язку з наданням послуг та зазначення виду витрат.
З матеріалів справи слідує, що адвокатом з надання правничої допомоги, пов'язаної з підготовкою справи до розгляду та збору доказів, було витрачено 2 (дві) годин. До цього ж, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги було визначено за домовленістю сторін з урахуванням значення цієї справи для позивача, оскільки правильне вирішення цієї справи для останнього є запорукою фінансової стабільності та ділової репутації.
Додатковою угодою від 15.12.2021 сторони погодили тарифи за надання юридичних послуг, порядок оплати наданих юридичних послуг.
Реєстр справ та акт прийому-передачі містить інформацію про обсяг наданих послуг професійної правничої допомоги, а саме 2 години, з яких одна година роботи складає 1500,00 грн.
На виконання норм чинного законодавства позивачем надано суду наступні документи: копія додаткової угоди від 15.12.2021; копія реєстру справ від 15.12.2021; копія акту прийому-передачі наданих послуг; копія платіжного доручення про сплату юридичних послуг.
Відповідно до наданих документів вартість понесених адвокатських витрат складає 3000,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлена сума адвокатських витрат є обгрунтованою, співмірною з сумою заявленого позову, тому є такою, що підлягає задоволенню. Таким чином, на відповідача покладається сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, витрати по оплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8, код ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська Страхова Компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44, код ЄДРПОУ 24175269) кошти в розмірі 9270,00 грн.; пеню в сумі 705,28 грн.; 3% річних в сумі 206,48 грн.; інфляційні втрати в сумі 531,24 грн. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2072,81 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині заявлених до стягнення пені в сумі 1076,85 грн. та 3% річних в сумі 0,76 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "27" червня 2022 р.
Суддя Л.В. Шарко