про повернення позовної заяви
27 червня 2022 року м. Київ № 640/36131/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради про визнання протиправними та скасування рішень,
до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Зазимської сільської ради (ЄДРПОУ: 04363876, адреса: вул. Широка, буд. 6, с. Зазим'є, Київська область, 07415), в якому просить суд :
- визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 15 серпня 2017 року №853-32 п/ч - VII «Про уточнення технічного завдання до проектно-кошторисної документації по облаштуванню нового кладовища на території села Зазим'є»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 18 лютого 2019 року №1436-62 п/ч - VII «Про надання дозволу на розроблення детального плану території орієнтовною площею 3,0 га по АДРЕСА_2 »;
- визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 14 березня 2019 року №1465-63 п/ч - VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність та передачу її в постійне користування КП «Зазим'є-Будсервіс»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 10 грудня 2019 року №1811-74 п/ч - VII «Про затвердження детального плану території сільського кладовища по АДРЕСА_2 ».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року, адміністративну справу №640/36131/21 за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради про визнання протиправними та скасування рішень, було передано на розгляд Київському окружному адміністративному суду в порядку статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України. Провадження у справі судом не було відкрито.
Вказана справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду 19.05.2022 та після відповідної її реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Панченко Н.Д.
Ухвалою суду від 24.05.2022 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачеві час на усунення недоліків шляхом подання до суду:
- письмових пояснень з доказами на їх підтвердження щодо того, яким чином рішення Зазимської сільської ради від 15 серпня 2017 року №853-32 п/ч - VII «Про уточнення технічного завдання до проектно-кошторисної документації по облаштуванню нового кладовища на території села Зазим'є», від 18 лютого 2019 року №1436-62 п/ч - VII «Про надання дозволу на розроблення детального плану території орієнтовною площею 3,0 га по АДРЕСА_2 », від 14 березня 2019 року №1465-63 п/ч - VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність та передачу її в постійне користування КП «Зазим'є-Будсервіс», від 10 грудня 2019 року №1811-74 п/ч - VII «Про затвердження детального плану території сільського кладовища по вул. Г. Мельника в с. Зазим'є» порушують права позивача;
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України;
- оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3632,00 грн. за реквізитами Київського окружного адміністративного суду;
- належним чином завірені копії паспорта позивача.
На виконання вимог ухвали позивачем подано зокрема заяву про поновлення припущенного строку на оскарження рішень суб'єкта публічного права, що прийняті у 2017 та 2019 роках.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість причин пропуску позивачем строку звернення до суду, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно із частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95946021) зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість, незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Так, позивач у заяві про поновлення пропущеного строку на звернення до суду вказує, що у квітні 2017 року йому стало відомо що Генеральним планом с. Зазим'є передбачена земельна ділянка для розміщення сільського кладовища.
17.07.2017 позивачем було надіслано звернення до Голови Зазимської сільської ради з вимогою про скликання позачергової сесії сільської ради VII скликання для вирішення питання про внесення змін до Генерального плану с. Зазим'є у частині розміщення сільського кладовища на ділянці, яка буде відповідати санітарним правилам та нормам.
15.08.2017 позивач був присутній на засіданні 32 позачергової сесії сільської ради з доповіддю про невідповідність земельної ділянки санітарно-епідеміологічних норм, на що отримав відповідь від Голови ОСОБА_2 про скерування вказаного звернення до постійно діючої комісії з цих питань.
Як вказує позивач у заяві про визнання поважними причини пропуску строку на звернення до суду " на цьому моє спілкування з органами місцевого самоврядування припинилось".
Позивач у даній заяві вказує також на те, що наприкінці вересня 2021 року від сусідів він дізнався про планування будівельних робіт по облаштуванню сільського кладовища. За результатами усної бесіди з посадовою особою відповідача він отримав копію документа від 18.08.2017 №114/02-11, яке йому було надіслано ще у 2017 році. У подальшому, як вказує позивач, було організовано колективне звернення до відповідача для з'ясування суті прийнятого рішення.
05.11.2021 він отримав письмову відповідь на його колективне звернення, зі змісту якого стало відомо про прийняті рішення, які є предметом спору у межах даного провадження.
З аналізу наведених позивачем причин пропуску строку на звернення до суду та матеріалів справи, суд вважає, що позивач, починаючи з 2017 року мав високу вірогідність та можливість дізнатися про порушення своїх прав, в тому числі шляхом спонукання щодо надання відповіді на його звернення, що було скеровано відповідачеві у 2017 році .
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
За висновками Європейського суду з прав людини очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив.
Однак жодних таких факторів позивачем не зазначено.
Суд роз'яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
За таких обставин, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом не можуть вважатися поважними.
Крім цього, отримання позивачем відповіді на колективне звернення, на переконання суду, що цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що неодноразово була висловлена у рішеннях, починаючи з 31.03.2021, не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації тощо.
Позивачем не наведено будь-яких поважних причин, які об'єктивно перешкоджали позивачу вчинити такі дії, починаючи з 2017 чи 2019 року, в тому числі й звернутися до суду з відповідним позовом.
Суду не надано доказів того, що позивач, без зайвих зволікань, в розумний строк після не отримання відповіді від суб'єкта публічного права, демонструючи свою необізнаність та зацікавленість щодо розгляду його звернення, направленого у 2017 році звернувся до відповідача із заявою про надання йому відповідної інформації.
Згідно положень частини 1, частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно приписів пункту 1 частини 4, частини 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Як наслідок, з урахуванням викладеного у сукупності, за відсутності вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права, суд вважає, що вимоги ухвали суду від 24.05.2022 в частині надання належних обґрунтувань, підтверджених відповідними доказами, щодо наявності поважних причин пропуску встановленого строку на звернення до суду - позивачем не виконано, а відтак позовна заява в силу вимог ст. 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поверненню позивачеві.
Додатково суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Також необхідно зазначити, що повернення позовної заяви не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (п. 27), від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 31), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім цього, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду із позовною заявою в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2021 по справі № 160/12251/20.
Керуючись ст.ст. 121-123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради про визнання протиправними та скасування рішень - повернути позивачеві разом із доданими до неї документами.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) з Державного бюджету України сплачений судовий збір в сумі 3632,00 грн. (три тисячі тридцять дві гривні 00 копійок) згідно квитанції від 13.06.2022 №0.0.2574647380.1.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати (видати) позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.