27 червня 2022 року Справа № 160/2627/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.02.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 045550013749 від 26.01.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Акціонерному товаристві закритого типу «РОДИНА» з 03.05.1995 р. по 31.10.1995 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» з 30.09.1999 р. по 31.03.2005 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у ПАТ «Макіївський металургійний завод» з 01.04.2005 р. по 22.12.2008 р.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй було відмолено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, оскільки до трудового стажу не було зараховано періоди роботи у ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» з 30.09.1999 р. по 31.03.2005 року, у ПАТ «Макіївський металургійний завод» з 01.04.2005 р. по 22.12.2008 р. та в Акціонерному товаристві закритого типу «РОДИНА» з 03.05.1995 р. по 31.10.1995 р. Позивач не погоджується з рішенням та діями відповідача, вважає їх протиправними та такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/2627/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії. Розглядати справу ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.
17.03.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що управління заперечує проти викладених в позовній заяві доводів та вважає їх такими, що суперечать чинному законодавству. Управління вважає, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки оскаржуване рішення було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
03.06.2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Заперечуючи проти позовних вимог відповідачем зазначено, що 18.01.2022 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2.4.2 після досягнення 53 р. 6 місяців відповідно ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003. Вік заявниці 56 років. Необхідний страховий стаж визначений п.2 ч.2 статті 114 Закону № 1058 за наявності не менше 23 роки 6 місяців. Страховий стаж позивача становить 25 років 8 місяців 17 днів. Необхідний пільговий стаж роботи з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058, становить не менше 10 років на зазначених роботах. Пільговий стаж особи складає 2 роки 1 місяць 10 днів. До пільгового стажу роботи не зараховано періоди з 30.09.1999 по 31.03.2005 згідно пільгової довідки від 16.03.2016 № 251, яка видана ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», оскільки вищезазначене підприємство не значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань України та з 01.04.2005 р. по 22.12.2008 р. у ПАТ «Макіївський металургійний завод», оскільки позивачем не надано наказ про атестацію робочого місця та перелік до нього. Вважає, що рішення прийняте відповідачем у суворій відповідності до вимог чинного законодавства та просить відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 31.03.1965 року є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 від 12.12.1999 року.
18.01.2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.01.2022 року №045550013749 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, згідно п. 2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки право на пенсію особа матиме за наявності пільгового стажу. За результатами розгляду заяви та документів доданих до неї, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки з 03.05.1995 року по 31.10.1995 року не зазначено дати та номер наказу про звільнення (запис № 14). До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгової довідки від 16.03.2016 року № 251, виданої ВАТ «Макіївський металургійний комбінат»(код ЄДРПОУ 00191170) з 30.09.1999 року по 31.03.2005 року, оскільки вищезазначене підприємство не значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгової довідки від 25.02.2016 року № 49, виданої ПАТ «Макіївський металургійний завод» (код ЄДРПОУ 331158989) з 01.04.2005 року по 22.12.2008 року, оскільки до справи не долучено наказ від 28.03.2005 року № 7 про результати проведеної атестації робочих місць за умовами праці та перелік до нього. В довідці не зазначено загальні підсумки по періодах пільгового стажу. В зазначених довідках відсутня інформація про простої підприємства та перебування особи у відпустках без збереження заробітної плати.
Вважаючи рішення про відмову відповідача № 045550013749 від 26.01.2022 року в призначенні пенсії протиправною позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень. Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно із ст. 1 Закону №1788, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.01.2022 року №045550013749 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, згідно п. 2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона не набула права на пенсію у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Вказаним рішенням, відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи позивача згідно трудової книжки з 03.05.1995 року по 31.10.1995 року у зв'язку з не зазначенням дати та номеру наказу про звільнення (запис № 14).
Дослідивши трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 , судом встановлено, що 03.05.1995 року позивача було прийнято на оброблення - збір цукрового буряка за договором на підставі наказу №3 від 03.05.1995 року в Акціонерне товариство закритого типу «Родіна».
Трудова книжка має запис 14, в графі 4 якого відсутня дата та номер документа, на основі якого позивача було звільнено, у графі 2 - зазначена дата запису 31.10.1995 року, та вказано, що звільнена вона по закінченню договору. Запис здійснено інспектором Колесниковою В. про що, свідчить її підпис, завірений печаткою підприємства.
На момент заповнення в трудовій книжці позивача спірного періоду роботи з 03.05.1995 року по 31.10.1995 року була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
У відповідності з пунктом 2.2. зазначеної Інструкції, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікований робітник , молодший спеціаліст , бакалавр , спеціаліст та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників).
Пунктом 2.6. передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, зазначення в трудовій книжці працівника дати та номеру наказу про звільнення є обов'язковою інформацією, яка підлягає заповненню в відповідній графі трудової книжки при звільненні працівника.
Оскільки в трудовій книжці позивача відсутні необхідні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, що передбачено пунктом 3 Порядку № 637.
В даному випадку, позивачем не було надано як до пенсійного органу до заяви про призначення пенсії, так і після розгляду заяви жодного документу, який би підтверджував трудовий стаж позивача в даний період.
При цьому, суд погоджується з доводами позивача, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, а недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період, однак зазначене не нівелює вимогу закону про необхідність підтвердження стажу у випадку відсутності необхідних відомостей у трудовій книжці позивача.
Враховуючи встановлені обставини справи, приймаючи до уваги відсутність в трудовій книжці позивача необхідних записів (дати та номеру наказу про звільнення), ненадання позивачем підтверджуючих документів, суд приходить до висновку про правомірність не зарахування відповідачем до загального трудового стажу позивача періоду її роботи з 03.05.1995 року по 31.10.1995 року та відповідно, відмову у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи в Акціонерному товаристві закритого типу «Родіна» з 03.05.1995 року по 31.10.1995 року.
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи згідно пільгової довідки від 16.03.2016 року № 251, виданої ВАТ «Макіївський металургійний комбінат»(код ЄДРПОУ 00191170) з 30.09.1999 року по 31.03.2005 року, а також згідно пільгової довідки від 25.02.2016 року № 49, виданої ПАТ «Макіївський металургійний завод»(код ЄДРПОУ 331158989): з 01.04.2005 року по 22.12.2008 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача має запис 17, в якому зазначено, що 30.09.1999 року позивача було прийнято в ливарний цех прибиральницею 2 розряду на підставі розпорядження № 138 від 30.09.1999 року, та запис 18 - про звільнення у зв'язку з переведенням на підставі розпорядження № 61 від 31.03.2005 року.
Вказаний період роботи підтверджується довідкою № 251 від 16.03.2016 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідник записів у ній виданою ВАТ «Макіївський металургійний комбінат»(код ЄДРПОУ 00191170), в якій зазначено, що у період з 30.09.1999 року по 31.10.1999 року позивача працювала повний робочий день на ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» по Списку № 2 розділ XIV підрозділ 1 а.
Судом також встановлено, що трудова книжка позивача має запис 20, в якому зазначено, що 01.04.2005 року позивача було прийнято за переведенням землеробом 3 розряду на підставі розпорядження № 1 від 01.04.2005 року, та запис 22 - про звільнення позивача за погодженням сторін 22.12.2018 року на підставі розпорядження № 246 від 24.12.2008 року.
Вказаний період роботи підтверджується довідкою № 49 від 25.02.2016 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідник записів у ній виданою ПАТ «Макіївський металургійний завод»(код ЄДРПОУ 331158989), в якій зазначено, що у період з 01.04.2005 року по 31.10.1999 року позивача працювала повний робочий день на ПАТ «Макіївський металургійний комбінат». Додаткові відомості: наказ від 28.03.2005 року ОД № 7 «Про атестацію робочих місць за умовами праці», по Списку № 2 розділ XIV підрозділ 1, код КП 14.1а.
Відповідно постанови Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 року «Про затвердження списків, виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (чинною на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено список №2, який містить розділ XIV «Металообробка» підрозділ 1 «ливарне виробництво» а) робітники код 2150100а-19252 прибиральники у ливарних цехах, код 2150100а-12264 землероби.
Відповідно постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 року «Про затвердження списків, виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (чинною на момент спірних правовідносин) затверджено список №2, який містить розділ XIV «Металообробка» підрозділ 1 «ливарне виробництво» а) робітники код 14-1а прибиральники у ливарних цехах, землероби.
Отже, посада позивача у спірні періоди віднесена до списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
В свою чергу, пільговий стаж у спірні періоди підтверджено трудовою книжкою позивача та довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Щодо відсутності наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці та переліків до наказів про атестацію, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.
Також, згідно із п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з п. 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з п. 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом п. 8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2,, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами 1 та 2 ст. 153 Кодексу законів про працю України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII "Про охорону праці" працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Вищезазначене дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення п. а ст. 13 Закону № 1788-XII - за результатами атестації робочих місць як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За наведеного можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та у зарахуванні таких періодів до пільгового стажу. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Зазначена позиція викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 по справі №520/15025/16-а.
За таких обставин, суд вважає неправомірним ставити право позивача на пільгову пенсію або зарахування періодів роботи до пільгового стажу в залежність від дотримання його працедавцем правил атестації робочих місць.
Таким чином, спірні періоди підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №2.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість підстав для неврахування відповідачем спірних періодів роботи позивача з 30.09.1999 року по 31.03.2005 року та з 01.04.2005 року по 22.12.2008 року до пільгового стажу за списком №2 при призначенні їй пенсії на пільгових умовах за списком №2.
Оскільки трудовою книжкою позивача та наданими нею довідками підтверджується, що вона працювала на посадах, які передбачені Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, вона має право на зарахування спірних періодів її роботи до пільгового стажу за списком №2.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи з 30.09.1999 року по 31.03.2005 року та з 01.04.2005 року по 22.12.2008 року.
Оскільки, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу у позивача, за наявності необхідних доказів підтвердження пільгового стажу за списком №2, суд приходить до висновку про необґрунтованість, передчасність та протиправність такого рішення пенсійного органу.
Відмовляючи в призначенні позивачу пенсії, відповідач не забезпечив всебічний, повний та об'єктивний розгляд поданих позивачем документів.
Оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 045550013749 від 26.01.2021 року «Про відмову в призначенні пенсії» є протиправним, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом скасування цього рішення.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, відповідно до ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України для повного та ефективного захисту порушеного права позивача на пенсійне забезпечення також належить застосувати такий спосіб захисту як зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.01.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням зарахованих до пільгового стажу періодів роботи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем було заявлено одну вимогу немайнового характеру та дві похідні вимоги, судовий збір за які становить 992,40 грн.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн., пропорційно до розміру заявлених позовних вимог, оскільки рішенням саме цього суб'єкта владних повноважень було порушено права позивача.
При цьому, судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 977,20 грн. (992,40 *3).
Сума у розмірі 1984,80 грн. є сумою надміру сплаченою позивачем за подання даного позову до суду.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, сума у розмірі 1984,80 грн. може бути повернута судом за наявності відповідного клопотання позивача на підставі ухвали суду.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limited проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надала договір від 29.01.2022 року №29012022 про надання правової допомоги/юридичних послуг з Дніпровським центром правового захисту, предметом якого є надання юридичної послуги - позову до суду.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що гонорар за послуги вказані у п. 1.2 договору складає 5200 грн.
Позивачем також було надано акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 03.02.2022 року, рахунок на оплату №29012022 від 29.01.2022 року на суму 5200 грн., платіжні доручення на суму 400 грн. та 4800 грн., договір про надання правової допомоги від 29.01.2022 року з адвокатом Яненко Юрієм Юрієвичем, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я Яненко Юрія Юрієвича, ордер на надання правничої допомоги та наказ про призначення на посаду Яненка Ю.Ю. в Дніпровський центр правового захисту.
Дослідивши зміст наданих документів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати не були пов'язані саме із розглядом цієї справи. Понесення заявлених витрат в даній справі не підтверджено документально, оскільки жоден наданий документ не містить посилання на те, що позовна заява була складена щодо правовідносин між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області або іншим органом Пенсійного фонду України.
Отже, витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 045550013749 від 26.01.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи з 30.09.1999 року по 31.03.2005 року та з 01.04.2005 року по 22.12.2008 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 18.01.2022 року з урахуванням зарахованих до пільгового стажу періодів роботи.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496, 20грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська