04 березня 2022 року Справа № 160/22721/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов'язання останнього повторно розглянути заяву позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення відповідача про призначення пенсії, адже воно не містить мотивованої відповіді з приводу викладених у заяві про призначення пенсії доводів. На думку позивача, саме відповідач повинен виконати обов'язок з перевірки фактів, що мають значення у питанні призначення пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що позивач звернулося до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Утім, листом відповідача від 09.08.2021 року у призначенні такої пенсії відмовлено з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
Цим листом позивача повідомлено про відсутність підстав для можливості підтвердження періодів роботи позивача при відбуванні покарання у колонії.
Указані обставини і слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. І ст.26 №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Як вже встановлено судом, позивач звернулася до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком надавши при цьому довідку Свідловської ВК від 22.11.2002 року про періоди відбування покарання
Однак, у призначенні такої пенсії відмовлено з підстав відсутності необхідного страхового стажу. При цьому, у листі також зазначено про відсутність підстав для можливості підтвердження періодів роботи позивача при відбуванні покарання у колонії та відповідно перевірки сплати страхових внесків.
Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд зазначає, що за приписами ст. 113 Закону №1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Відповідно до статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Судом встановлено, що у не зарахований позивачу період він відбував покарання у вигляді позбавлення волі з залученням до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, а тому обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на виправну колонію, яка здійснювала нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
За викладених обставин, внаслідок невиконання виправною колонією обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи у цій установі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Отже, суд доходить висновку, що наявність заборгованості виправної колони перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Суд також ураховує, що позивач не повинен нести відповідальність у вигляді не призначення чи не отримання пенсії. Маючи документально підтверджений стаж роботи, позивач розраховує, що такий період роботи буде порахований пенсійним органом при призначенні пенсії та вплине на її можливість її призначення. Неможливість підтвердження періодів роботи позивача при відбуванні покарання у колонії у зв'язку з знаходженням колонії на непідконтрольній території маючи при цьому відповідну довідку, надану позивачем, не є підставою для позбавлення останнього на отримання пенсії.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування листа відповідача у формі рішення від 09.08.2021 року та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.01.2020 року «Про відмову у призначенні пенсії».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 09.08.2021 року
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 16.10.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім), 00 гривень
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна