м. Вінниця
08 червня 2022 р. Справа № 120/3017/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Альчука М.П.,
за участю секретаря судового засідання: Марисік В.Ю.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Бешлея І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області
про: визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відмови ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області у поновленні на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Вінницького районного відділу управління МВС України у Вінницькій області та спеціальному званні майор міліції відповідно до ст. 6 Закону України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 27.04.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому представник заперечив проти позовних вимог в частині вимог ст. 6 Закону України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та зазначив, що у вказаній статті визначена умова, при якій звільнення має відбутись при наявності засудження особи, тобто відносно особи має вступити в силу вирок суду, і, як наслідок, особа підлягає звільненню з роботи. Крім того, в частині вимог прийняття позивача на службу зазначив, що Постановою КМУ № 730 від 16.09.2015 року розпочато ліквідацію юридичної особи управління МВС України у Вінницькій області та його структурних підрозділів. Таким чином, у відповідача відсутня посада на яку можна було б призначити позивача.
Позивачем на даний відзив надано відповідь, в якій спростовуючи аргументи наведені у відзиві, просив задовольнити заявлений позов у повному обсязі.
Відповідачем надано заперечення, у якому представник вказує, що звільнення позивача відбулося за вчинення дій, які в своїй сукупності вказують на вчинення дисциплінарного проступку, а не з підстав порушення кримінальної справи, як помилково вважає позивач.
В свою чергу, позивачем надано додаткові пояснення, в яких звернув увагу на те, що ніяких вчинків, які могли б суперечити інтересам служби та покладеними на нього обов'язками, що дискредитують звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ ним не вчинялося, а тому склад дисциплінарного проступку відсутній.
У судовому засіданні, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши її матеріали, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.10.2007 року по 30.09.2011 року працював на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Вінницького районного відділу управління МВС України у Вінницькій області.
За фактом вимагання хабара (ч. 3 ст. 368 КК України) слідчим відділом прокуратури Вінницької області 28.09.2011 року відносно позивача було порушено кримінальну справу.
Управлінням МВС України у Вінницькій області видано накази № 1134 від 30.09.2011 року та № 188 о/с від 18.10.2011 року, на підставі яких позивача звільнено з органів внутрішніх справ, а саме, за вчинення проступку, який дискредитує звання працівників органів внутрішніх справ України, що виразилось у вимаганні та отриманні грошової винагороди.
10.03.2020 року вироком Вінницького міського суду позивача виправдано у зв'язку з недоведеністю винуватості у скоєнні злочину.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26.01.2021 року вирок Вінницького міського суду від 10.02.2020 року залишено без змін.
У зв'язку з чим, позивачем 19.04.2021 року направлено заяву до ГУНП у Вінницькій області, у якій просив скасувати накази, на підставі яких його було звільнено та поновити на службі.
Не отримавши відповідь на свою заяву, 02.03.2022 року позивачем повторно направлено заяву до ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області щодо скасування наказів, поновлення у званні та на посаді начальника СДІМ Вінницького районного відділу управління МВС України у Вінницькій області, а також просив вирішити питання щодо прийняття його на службу в Національну поліцію України.
14.03.2022 року ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області надала лист № В-118/12/02/2022, яким було відмовлено у скасуванні наказів, поновленні на службі та званні, мотивувавши це тим, що управління МВС України у Вінницькій області та всі підпорядковані підрозділи ліквідовано Постановою КМУ № 730 від 16.09.2015 року, а тому не існує юридично жодної посади, на яку можна було б призначити позивача.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся в суд з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулювався Законом України "Про міліцію" , в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.
Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України "Про міліцію" особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в поліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114 від 29.07.1991 року, з наступними змінами та доповненнями.
Особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог п. 62 цього Положення (п. 66 Положення).
Згідно з ч. 9 ст. 18 ЗУ "Про міліцію" дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України. Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Дисциплінарний проступок, у відповідності до ст. 2 згаданого Закону - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу серед іншого дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави.
Разом з тим ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено види дисциплінарних стягнень та найсуровішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується, як крайній захід дисциплінарного стягнення.
Статтею 14 визначено порядок накладення дисциплінарних стягнень, так, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.
Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
Із наявних матеріалів справи суд встановив, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ саме у зв'язку з порушенням кримінальної справи, а не як стверджує відповідач, за дисциплінарний проступок.
Даного висновку суд дійшов дослідивши наказ № 1134 від 30.09.2011 року управління УМВС України у Вінницькій області, зі змісту якого слідує, що підставою звільнення позивача слугував факт порушення прокуратурою області кримінальної справи за фактом вимагання та отримання хабара.
При цьому, належним буде наголосити, що за фактом порушень службової діяльності на виконання вимог дисциплінарного статуту, обов'язково має бути призначено службове розслідування, яке призначається на підставі письмо оформленого наказу уповноваженого на те керівника, та підсумковим документом службового розслідування перед звільненням з ОВС є саме висновок службового розслідування. Одночасно особа відповідно до норм чинного законодавства повинна бути ознайомлена з наказом про проведення відносно нього службового розслідування.
Разом з тим, наказ на підставі якого мало б бути проведено службове розслідування в матеріалах справи відсутній. Також до суду не було надано матеріалів службового розслідування, висновку службового розслідування та не надано акту про відмову у наданні позивачем письмових пояснень. В наданих представником відповідача поясненнях, останній, не спростовуючи встановленого факту відсутності належних доказі, лише зазначає, що такі документи у відповідності до вимог ст. 80 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів № 578/5, було знищено, оскільки строк зберігання їх складає 5 років.
Суд акцентує увагу, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У зв'язку з чим, суд за відсутності належних та допустимих доказів не може приймати рішення, яке буде ґрунтуватися на припущеннях. Тому, у таких випадках застосовує норми ст. 62 Конституції України згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За таких обставин, відповідачем всупереч ст. 71 КАС України, не доведено правомірності свої рішень.
Одночасно судом взято до уваги, що вироком Вінницького міського суду ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 368 КК України.
У зв'язку з чим позивач 19.04.2021 року на начальника ГУНП у Вінницькій області направив заяву, в якій просив скасувати наказ про звільнення № 1134 від 30.09.2011 року відповідно до ст. 6 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду" та поновити його у спеціальному звані майор міліції.
Однак ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області відмовила позивачу у поновлені його на службу та у поновленні у спеціальному званні майор міліції.
Відмова аргументована тим, що згідно постанови КМУ від 16.09.2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів внутрішніх справ" управління МВС України у Вінницькій області та усі підпорядковані органи ліквідовано.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до норм Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а саме ст. 1 унормовано, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: - незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у ч. 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Статтею 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: - постановлення виправдувального вироку суду.
Частина 2 зазначеної статті розкриває зміст визначення постановлення виправдувального вироку, а саме: з підстав закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
При цьому ст. 6 зазначеного Закону визначено, що громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, власником або уповноваженим ним органом видається наказ (розпорядження) про визнання недійсним наказу (розпорядження), згідно з яким громадянин звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, та подаються для внесення в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості про визнання недійсним запису про звільнення з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонення від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. На вимогу громадянина власник або уповноважений ним орган у триденний строк з дня звернення видає йому копію наказу (розпорядження) про визнання недійсним наказу (розпорядження), згідно з яким громадянин звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Отже, зі змісту даної статті встановлено, що не лише в разі незаконного засудження особи вона має бути поновлена на посаді, як наполягає відповідача, а й нормами даної статті передбачено, що в разі незаконного звільнення громадянина з роботи (посади) у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, такий має бути поновлений на колишній роботі (посаді).
При цьому, як зазначено у вироку Вінницького міського суду від 10.03.2022 року та ухвалі Вінницького апеляційного суду від 26.01.2021 року, органами досудового слідства не надано достатньо належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.
Так, враховуючи що позивача виправдано, така підстава є реабілітуючою по своїй суті та передбачена ст. 6 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", як підстава для поновлення громадянина на посаді.
Таким чином з урахуванням норм чинного законодавства у відповідача виник обов'язок виконати вимоги ст. 6 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та даним положенням вищезазначеного Закону України встановлює обов'язок поновити незаконно притягнутого та відстороненого від посади громадянина на колишній роботі, а у разі неможливості не пізніше ніж через один місяць з дня звернення надати громадянину підходящу роботу.
При цьому, визначаючись з органом, який має надати позивачу роботу відповідно до вимог передбачених ст. 6 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", слід наголосити, що постановою КМУ № 730 від 16.09.2015 року "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" розпочато ліквідацію юридичної особи управління МВС у Вінницькій області та його структурних підрозділів.
Управління МВС України у Вінницькій області знаходиться в стані припинення.
У зв'язку з чим, аналізуючи зазначене та враховуючи, що управління МВС України у Вінницькій області знаходиться в стані припинення та на момент розгляду справи по суті не є ліквідованим, а його повноваження перейшли до ліквідаційної комісії тому, слід зобов'язати саме ліквідаційну комісію УМВС України у Вінницькій області надати роботу ОСОБА_1 .
Одночасно, вирішуючи вимогу позивача про прийняття його на службу в Національну поліцію слід зазначити наступне.
Закон України "Про міліцію" втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію", крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року (п. 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію").
Пунктами 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції.
Відповідно до пунктів 8-10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", які набрали чинності 07 серпня 2015 року, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Законом України "Про Національну поліцію" передбачено тримісячний термін з дня його опублікування для прийняття на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення, за згодою працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Суд звертає увагу на те, що вказані приписи чинного законодавства жодним чином не вказують на наявність обов'язку відповідного органу МВС України чи новоствореного органу Національної поліції прийняти на службу до поліції працівника міліції саме шляхом видання наказу про його призначення.
При цьому, суд акцентує увагу, що на час прийняття Закону України "Про національну поліцію" позивач не був працівником ОВС, а тому прийняття його в орган Національної поліції України не відноситься до компетенції відповідача. Дане питання може бути вирішено лише шляхом участі ОСОБА_1 у конкурсі на посаду в Національну поліцію України, що відповідатиме вимогам ст. 52 Закону України "Про Національну поліцію".
Щодо поновлення позивача у спеціальному званні "майор міліції", суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.15 розділу І "Загальні вимоги щодо порядку присвоєння спеціальних звань" наказу МВС від 21.03.2012 року № 218 "Про затвердження порядку присвоєння спеціальних звань та подання матеріалів для їх присвоєння", який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 177 від 12.03.2016 року, позбавлення спеціального звання відбувається за вироком суду, що набрав законної сили. Для підготовки проекту наказу про позбавлення спеціального звання подаються подання щодо позбавлення спеціального звання та завірена належним чином копія вироку суду.
У місячний строк з дня отримання копії вироку суду апарат МВС України, головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, науково-дослідні установи, ВНЗ системи МВС України, якими видано накази про позбавлення спеціального звання осіб молодшого, середнього та старшого начальницького складу, повідомляють суд про виконання вироку суду.
З огляду на вищезазначене, у наявних матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення стосовно позбавлення спеціального звання ОСОБА_1 . Крім того, у судовому засіданні позивач також не надав вмотивованих пояснень та належних доказів стосовно того, що його було позбавлено спеціального звання майор міліції.
Таким чином, вимоги про поновлення позивача у спеціальному званні задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене суд задовольняє адміністративний позов частково та зобов'язує ліквідаційну комісію УМВС України у Вінницькій області надати позивачу роботу відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Окремо суд зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області викладену в листі № В-118/12/02/2022 від 14.03.2022 року.
Зобов'язати ліквідаційну комісію УМВС України у Вінницькій області надати роботу ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 6 Законну України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович