27 червня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/438/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулась адвокат Біла Уляна Михайлівна до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.01.2022 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулась адвокат Біла Уляна Михайлівна (позивач) до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами, з урахуванням заяви про уточнення позовних зменшення позовних вимог від 14.02.2022:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік, 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік у сумі 2018,06 грн, 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік у сумі 8072,23 грн;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік на підставі поданого рапорту.
В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначила, що 30.11.2021 старший лейтенант поліції ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням із слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Чернівецькій області, що підтверджується наказом №260 о/с від 30.11.2021.
З відповідей, наданих на адвокатські запити вбачається, що ОСОБА_1 використав наступні дні відпусток: за 2017 рік - 22 доби; за 2018 рік - 26 діб; за 2019 рік - 14 діб; за 2020 рік - 30 діб; за 2021 рік - 10 діб щорічної основної оплачуваної відпуски за відпрацьований період.
Згідно наказу №260 о/с від 30.11.2021 нараховано грошову компенсацію за 18 днів невикористаної відпустки за час відпрацьованої частини календарного року та буде зараховано на зарплатний рахунок ОСОБА_1 до 08.12.2021.
Однак, у відповіді від 24.12.2021 відповідачем вказано, що рапорт ОСОБА_1 не може вважатись належною підставою для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки не поданий ОСОБА_1 на розгляд уповноваженій посадовій особі, правомочній його розглянути.
Крім того, документ має внутрішні недоліки, pокрема, в рапорті відсутня дата його написання чи подання, що унеможливлює встановити чи поданий він під час проходження служби в поліції. Зазначено, що матеріальна допомога для оздоровлення виплачується виключно поліцейським, однак ОСОБА_1 після звільнення з Національної поліції України, не відноситься до такої категорії службовців.
Позивач вважає, що ключовим моментом для виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення є встановлення факту подачі позивачем рапорту щодо надання допомоги на оздоровлення за 2021 рік та його погодження керівником, а не перебування уже на даний момент сторін у трудових відносинах.
Представник позивача вважає, що у ОСОБА_1 є право на отримання компенсації у таких розмірах: у 2018 році - 4 доби невикористаної відпустки, що становить 2018,06 грн з розрахунку 15135,43 грн /30 днів х 4 доби; у 2019 році - 16 діб невикористаної відпустки, що становить 8072,23 грн з розрахунку 15135,43 грн /30 днів х 16 діб.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до вимог Закону №580-VIII та Порядку та умов виплати грошового забезпечення, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки та попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Щодо рапорту поданого позивачем, відповідач зазначив, що в такому рапорті відсутні обов'язкові реквізити документа, а саме реєстраційний індекс документа та дата його написання чи подання, що свідчить про те, що рапорт не був поданий в підрозділі документального забезпечення ГУНП для його реєстрації та передачі для розгляду уповноваженій на це посадовій особі, якою являється начальник ГУНП.
Крім того, за відсутності дати на документі, неможливо встановити чи поданий рапорт під час проходження служби позивачем, чи після його звільнення, оскільки, відповідно до норм постанови №988 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується виключно поліцейськими.
Також на рапорт відсутня резолюція керівника органу поліції, що свідчить про те, що даний рапорт не розглядався та не приймалось будь-яке рішення, а тому відсутні законні підстави для виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік.
Ухвалою суду від 25.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 31.05.2010 Кельменецьким РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 7-8).
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 30.11.2021 №260о/с "По особовому складу", наказано:
відповідно до статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнити зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 (за власним бажанням) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0104381), слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Чернівецький області, з 30 листопада 2021 року.
Залишок невідшкодованої вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, складає 23,65 грн.
Кількість днів невикористаної щорічної відпустки за час відпрацьованої частини календарного року становить: 18 діб.
Стаж служби в поліції становить: 04 роки 07 місяців 29 днів.
Стаж служби в поліції в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги, відсутній.
Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 19.10.2021, подання заступника начальника ГУНП в Чернівецькій області - начальника слідчого управління полковника поліції Чубея О.Д. від 29.11.2021 та довідка УЛМТЗ ГУНП в Чернівецькій області від 04.11.2021 №156 (а.с. 9).
Відповідно до платіжного доручення №4169 від 06.12.2021 та Відомості перерахувань на пластикові картки за грудень 2021, позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за 18 днів невикористаної відпустки за час відпрацьованої частини календарного року в сумі 38451,36 грн (а.с. 33-34).
Відповідно до Довідки Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 06.12.2021 №Б-118/123/50/12-2021 "Про надання інформації" відповідно до статті 93 Закону України "Про Національну поліції" тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки ОСОБА_1 становила 30 календарних днів. ОСОБА_1 використав наступні дні відпусток:
за 2019 рік - 14 діб - наказ ГУНП в Чернівецькій області від 16.07.2020 №132 о/с;
за 2020 рік - 30 діб - накази ГУНП в Чернівецькій області: від 20.05.2021 №93 о/с; від 20.09.2021 №195 о/с;
за 2021 рік - 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за відпрацьований період - наказ ГУНП в Чернівецькій області від 20.09.2021 №195 о/с.
Відповідно до частини 10 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно наказу №260 о/с від 30.11.2021 нараховано грошової компенсації за 18 днів невикористаної відпустки за час відпрацьованої частини календарного року та буде зараховано на зарплатний рахунок ОСОБА_1 до 08.12.2021.
Пунктом 13 Розділу І "Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" затвердженого наказом МВС України 06.04.2016 №260 визначено, що поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції (а.с. 12).
Позивачем до позову надано його рапорт до начальника ГУНП в Чернівецькій області із рапортом про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік. З дослідження вказаного рапорту судом встановлено, що на ньому відсутні дата, номер його реєстрації, а також відсутня резолюція начальника ГУНП в Чернівецькій області (а.с. 13).
29.12.2021 представником позивача подано до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області заяву в якій просив нарахувати та виплатити на наявні у вас реквізити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік у розмірі посадового окладу. Нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки: 8 днів невикористаної відпустки у 2017 році, 4 дні невикористаної відпустки у 2018 році, 16 днів невикористаної відпустки у 2019 році (а.с. 14-15).
Листом від 12.01.2022 №Б-122/123/04/26-2022 Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області повідомило представника позивача, що для нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік та грошової компенсації за дні невикористаної відпустки у 2017, 2018 та 2019 роках відсутні підстави (а.с. 15).
Відповідно до Довідки Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 17.01.2022 №Б-1аз/123/05/26-2022 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку ОСОБА_1 проводилась, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого він мав на день звільнення із служби, в сумі 15135,43 грн, в тому числі: посадовий оклад - 2500,00 грн; оклад за спеціальне звання - 1600,00 грн; надбавка за стаж служби в поліції 15% - 615,00 грн; надбавка за специфічні умови проходження служби 40% - 1886,00 грн; премія 129,29% - 8534,43 грн.
Таким чином розмір виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку становить: 15135,43 грн / 30 днів * 18 днів = 9081,26 грн (а.с. 18).
Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 24.05.2018 №82о/с "По особовому складу" надано чергову відпустку за 2017 рік лейтенанту поліції ОСОБА_1 (0104381), старшому слідчому слідчого відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області, на 22 доби, з 29 травня по 19 червня 2018 року, з виїздом до Республіки Єгипет (а.с. 31).
Вважаючи протиправним протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік, 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин у даній справі суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік, 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.
Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону №504/96-ВР визначено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 83 Кодексу законів про працю України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VIII).
За змістом частини 1, 3 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII.
Згідно з частиною 1, 2 вказаної статті поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII.
Частинами 1, 2 статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення "Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
1) посадовий оклад;
2) оклад за спеціальним званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);
4) премії;
5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Як передбачено абзацом 7, 8 пункту восьмого розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З аналізу наведеного правового регулювання слідує, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. У свою чергу, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік та 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік, однак відповідачем протиправно не виплачено позивачу грошову компенсацію за вказані дні відпустки.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік, 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік, підлягають задоволенню.
Відтак, належить зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік та 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на 30.11.2021 (день звільнення зі служби в поліції).
Водночас, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік у сумі 2018,06 грн та 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік у сумі 8072,23 грн, виходячи з грошового забезпечення станом на 30.11.2021, суд вважає передчасними та такими, що не підлягаю ть до задоволення, оскільки ключовим спірним питання у даній справі є право позивача на отримання при звільненні грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, а не суми які підлягали виплаті.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських" №988 від 11.11.2015 надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення надавати поліцейським один раз на рік матеріальну допомогу для оздоровлення. розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 13 Розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення, поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.
Згідно пи. 9 и. 2 Розділу II Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, затвердженої наказом Національної поліції України від 20.05.2016 №414 документ повинен містити обов'язкові для певного його виду реквізити, що розміщуються в установленому порядку, а саме: найменування органу чи підрозділу поліції - автора документа, назву виду документа (крім листів), дату, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту, текст, підпис.
Відповідно до п.1 п. 5 Розділу II Інструкції з діловодства №414, індексація документів полягає в присвоєнні їм умовних позначень - індексів, які надаються документам під час їх реєстрації.
Реєстрація документа - це здійснення запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставляння на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ (п.п. 1 п. 6 Розділу II Інструкції з діловодства №414).
Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ (п.п. 2 п. 6 Розділу II Інструкції з діловодства №414).
Обов'язковість реєстрації рапортів з неслужбових питань також передбачено пп. 15 та 25 п. 6 Розділу II Інструкції з діловодства №414, згідно яких звернення (рапорти) працівників органів та підрозділів поліції, що не стосуються їх службової діяльності реєструються та розглядаються в установленому порядку.
На кожному документі, що підлягає реєстрації, робиться відмітка про його надходження до апарату поліції, органу чи підрозділу поліції шляхом проставляння на лицьовому полі в правому кутку нижнього поля першого аркуша оригіналу документа відповідного запису від руки або відбитку штампа, автоматичного нумератора.
Позивач звернувся до начальника ГУНП в Чернівецькій області із рапортом про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік. Зі змісту рапорту позивача вбачається, що в ньому відсутні обов'язкові реквізити документа, а саме реєстраційний індекс документа та дата його написання чи подання, що свідчить про те, що вказаний рапорт не був поданий в підрозділ документального забезпечення ГУНП для його реєстрації та передачі для розгляду уповноваженій на це посадовій особі, якою являється начальник ГУНП.
Крім того, за відсутності дати на документі неможливо встановити чи поданий він під час проходження служби Позивачем, чи після його звільнення, оскільки, відповідно до норм Постанови № 988 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується виключно поліцейським.
Так, у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 по справі № 760/2846/17 зроблено висновок, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Відповідно до пи. І, 2, 3, п. 12 розділу II Інструкції з діловодства, резолюція - це зроблений посадовою особою напис на документі, який містить стислий зміст прийнятого нею рішений щодо виконання документа. Резолюція складається з таких елементів: прізвище та ініціали виконавця (виконавців), зміст доручення (конкретні дії щодо виконання документа), термін виконання, особистий підпис керівника, дата. Текст резолюції повинен бути лаконічним. стислим, зрозумілим, однозначним і не містити виразів, що можуть тлумачитися виконавцями по різному.
В даному випадку зі змісту резолюції (без дати) вбачається, що начальник слідчого управління, в якому працював позивач, клопоче перед начальником ГУНП, який являється керівником органу поліції та уповноважений визначати розмір матеріальної допомоги на оздоровлення поліцейським, прийняти рішення про надання позивачу такої допомоги.
Однак, на рапорті відсутня резолюція начальником ГУНП (керівник органу поліції), що свідчить про те, що даний рапорт ним не розглядався та не приймалось будь-яке рішення.
Таким чином відсутні підстави встановлені Законом для виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню підлягає половина суми судового збору сплаченого відповідачем згідно квитанції №55746 від 21.01.2022, що складає 396,96 грн.
Крім того, судом встановлено, що позивачем окрім сплати судового збору, понесено витрати на правничу допомогу.
Так, відповідно до доданих до позову доказів позивачем, за наслідками розгляду адміністративної справи, понесено судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 6500,00 грн.
На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача суду надав:
- договір про надання правовничної допомоги від 01.12.2021 (а.с. 42-47);
- квитанція від 22.02.2022 про сплату наданих послуг у розмірі 6500,00 грн (а.с. 48).
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
Приписами частини 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначено судом вище, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
Зазначене право належить виключно відповідачеві і суд самостійно не вправі доводити неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішенні питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів. Зазначену правову позицію суд, згідно частини 5 статті 242 КАС України, враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат у цій справі та не вбачає підстав для відступлення від неї.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Однак, суду не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що унеможливлює визначення дійсного та реального розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу та стягненню на користь позивача.
Водночас, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену постанові від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19, згідно якої адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.
У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- позов носить немайновий характер;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна численна стала судова практика.
Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, а також часткове задоволення позовних вимог (1/3), дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 1000,00 грн, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 у справі №808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулась адвокат Біла Уляна Михайлівна до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік, 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік.
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 4 доби невикористаної відпустки за 2018 рік, 16 діб невикористаної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на 30.11.2021 (день звільнення зі служби в поліції).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції №55746 від 21.01.2022 судового збору у розмірі 396,96 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Представник позивача - Біла Уляна Михайлівна (58008, вул. Руська, 1А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002);
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40109079, вул. Головна, 24, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002).
Суддя В.О. Григораш