27 червня 2022 р. № 400/2399/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А. в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19,Миколаїв,54001,
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі- позивач) звернувся до суду з позовом до Департамента праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (надалі -відповідач) з вимогами визнати протиправними бездіяльність та зобов'язати здійснити певні дії.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є інвалідом війни 1 групи та у 2021 році отримав одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Листом № Д-Г-09-1/з від 19.01.2022р. відповідач поінформував позивача про те, що в 2021 році щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як особі з інвалідністю II групи внаслідок війни, відповідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» нараховано в розмірі, передбаченому постановою КМУ «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», а саме: в квітні 2021 року в розмірі 4421,00 грн. Проте, позивач вважає, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, набув право на допомогу до 5 травня в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Ухвалою суду від 05.05.2022 року провадження по справі відкрито.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд виходить з такого.
Позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
24.12.2021 року позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової допомоги до 05 травня за 2021 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни І групи, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
19.01.2022 року відповідач надав відповідь, в якій зазначило, що разову грошову допомогу, як учаснику бойових дій до 05 травня за 2021 року позивачу виплачено в розмірі 4421,00 грн. Для здійснення виплати у розмірі десяти мінімальних пенсії за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми відсутні законні підстави.
Вважаючи дану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 на Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Національну гвардію, Національну поліцію, Державну податкову службу, Державну митну службу, Державну службу з надзвичайних ситуацій, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Міністерство юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацію Державної прикордонної служби, Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту, Офіс Генерального прокурора, та інші утворені відповідно до законів військові формування, підприємства, установи, організації - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України та на Пенсійний фонд України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах покладений обов'язок щодо подання до 23 березня 2020 р. районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги.
Розміри щорічної разової грошової допомоги до 05 травня передбачені статтями 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виплату зазначеної допомоги здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно п. 28 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину четверту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Статтею 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію приписів вищезазначеної норми закону, 08.04.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до якої особам з інвалідністю внаслідок війни виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у 2021 році в таких розмірах: I групи 4421 гривня; II групи 3906 гривень; III групи 3391 гривня.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звертає увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 ані приписи п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії, ані ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня.
Тому, з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XlV, яка передбачала розмір допомоги щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року 1769 гривень.
З прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2021 році становить 10 мінімальних пенсій за віком.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до рішення ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. У справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
При розгляді даної адміністративної справи суд ураховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт щодо виконання судового рішення відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд зазначає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Беручи до уваги викладене, та з урахуванням того, що встановлення судового контролю є правом суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.
Поряд з цим слід указати, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Щодо вимоги відповідно до ч.2 ст.371 КАС України допустити до негайного виконання рішення, суд зазначає.
Згідно з пунктом першим ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
На думку суду, у пункті першому ч. 1 ст. 371 КАС України йде мова про негайне виконання стягнення пенсій, інших періодичних платежів у разі позбавлення осіб пенсій або виплат. Інститут негайного виконання стягнення пенсій та інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів за один місяць у такому разі виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору, однак ст.371 КАС України не передбачає стягнення всієї недоплаченої суми виплат або платежів за певний період часу однією сумою.
Натомість спірні правовідносини між сторонами у цій справі полягають не у позбавленні позивача грошових коштів як засобу існування. У цьому випадку існує лише спір щодо відмови здійснити перерахунок та виплату у значно більшому розмірі разової грошової допомоги як учаснику бойових дій.
На підставі зазначеного суд не вбачає підстав для застосування пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України та негайного виконання судового рішення у цій справі.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати у справі 400/2399/22 відсутні.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) щодо відмови в проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) як особі з інвалідністю 1 групи за 2021 рік, щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2021 рік.
3. Зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) як особі з інвалідністю 1 групи щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В задоволені вимог про негайне виконання рішення та подання звіту щодо виконання рішення - відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І. А. Устинов