Справа № 463/7898/21
Провадження № 2/463/147/22
22 червня 2022 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді - Леньо С. І.
з участю секретаря - Станько Р.О.
розглянувши в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «АРС-Кераміка», третя особа ОСОБА_3 про відшкодування шкоди -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, просить ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «АРС-Кераміка» матеріальну шкоду в розмірі 9267,20 грн. та вартість відновлювального ремонту.
В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 12.05.2021 о 17:42 год. в м. Львові на вул. Дж. Вашингтона, 5 відповідач ОСОБА_2 пошкодив легковий автомобіль марки Мерседес, д.н.з. НОМЕР_1 , який перебуває у володінні та користуванні позивача. Пошкодження відбулось внаслідок відкривання дверей припаркованого поблизу автомобіля марки «Газель», яким керував ОСОБА_2 і який на той момент здійснював доставку. ОСОБА_2 є працівником магазину ТОВ «АРС-Кераміка» та заподіяв шкоду під час виконання своїх трудових обов'язків. Вартість матеріальної шкоди становить 9267,20 грн., яку просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку, а також вартість відновлювального ремонту, для визначення якої просив призначити судову автотоварознавчу експертизу.
Відзивів, а також інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування відносно позову не надходило.
Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.
Позовна заява поступила до суду 13.07.2021.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 29.07.2021 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов'язки сторін (а.с.29), в тому числі про обов'язок подати усі наявній у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз'яснено порядок та строки подання доказів.
Таким чином суд виконав вимоги ст. 221 ЦПК України.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.
З огляду на характер спірних правовідносин, справа є малозначною, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз'яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.
Представник позивача скористався таким правом, подавши клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. З огляду на відсутність належного обґрунтування ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12.10.2021 у задоволенні такого клопотання відмовлено. Крім цього, цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення автотоварознавчої експертизи, а також залучено ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
В силу вимог Закону та враховуючи ціну позову дана справа є малозначною, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч. ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Позиція суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 12.05.2021 о 17:42 год. в м. Львові на вул. Дж. Вашингтона, 5 відбулось пошкодження автомобіля марки Мерседес, д.н.з. НОМЕР_1 , яким володіє та користується позивач.
Власником зазначеного автомобіля є третя особа, що стверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.20).
З приводу заподіяння таких пошкоджень позивач звернувся в правоохоронні органи і за наслідками його звернення Львівським РУП ГУ НП у Львівській області надано відповідь від 31.05.2021 (а.с.10) про те, що відносини мають цивільно-правовий характер, а пошкодження автомобіля відбулось з вини гр. ОСОБА_2 .
Відповідно до матеріалів справи, а також письмових пояснень позивача, які той надавав правоохоронним органам (а.с.18), водій автомобіля «Газель» відкриваючи двері свого автомобіля вдарив цими дверима автомобіль марки Мерседес, д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого і була заподіяна матеріальна шкода.
Згідно рахунку, наданого ТОВ «Західно-Український Автомобільний Дім», вартість ремонтних робіт становить 9 267,20 грн.
Для стягнення цих коштів, а також вартості відновлювального ремонту позивач звернувся до суду з цим позовом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Таким чином з огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, після визначення питання про особу, яка повинна відповідати за заподіяну шкоду, повинен вирішити питання про правильність обраного позивачем способу захисту та про наявність підстав для стягнення коштів з відповідачів.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як уже зазначалось вище, матеріальна шкода заподіяна внаслідок того, що водій автомобіля марки «Газель» відчинив двері, якими і було пошкоджено автомобіль позивача.
Ніщо не свідчить про те, що ці двері виступали безпосереднім предметом заподіяння шкоди, а у водія автомобіля «Газель» був умисел заподіяти шкоду саме позивачу. Про заподіяння шкоди внаслідок необережності вказував позивач у своїх письмових поясненнях, які надавались в правоохоронні органи (а.с.18).
Зрештою, в мотивах позову також вказується про заподіяння шкоди в момент, коли водій здійснював доставку товару.
Відповідно до пункту 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Крім того, за змістом пункту 15.13 ПДР України забороняється відчиняти двері транспортного засобу, залишати їх відчиненими і виходити з транспортного засобу, якщо це загрожує безпеці і створює перешкоди іншим учасникам дорожнього руху.
Таким чином, обставини справи свідчать про те, що заподіяна матеріальна шкода є не стільки результатом неправомірних дій водія автомобіля марки «Газель», скільки результатом порушення останнім вимог ПДР України під час експлуатації транспортного засобу, внаслідок чого і відбулась ДТП.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Також, пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Водночас, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, як зазначила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/18006/15-ц (постанова від 04.07.2018) відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Також, у цій справі Велика Палата Верховного Суду наголосила, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Крім того, під час розгляду цивільної справи № 686/1914/16-ц (постанова від 24.06.2020) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
В свою чергу, за змістом пп. «а» пункту 44.1 статті 44 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі заподіяння шкоди транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, таку шкоду відшкодовує МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.
Отже у деліктних правовідносинах, пов'язаних з заподіянням шкоди під час експлуатації транспортного засобу саме страховик або МТСБУ несе обов'язок з її відшкодування, і винуватець ДТП зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду лише за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
У справі яка розглядається обрахована позивачем шкода не перевищує ліміту відповідальності, передбаченого пунктом 9.2 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Крім того ніщо не свідчить про те, що позивач реалізував своє право на відшкодування шкоди в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та звертався до страховика чи МТСБУ з відповідною заявою про відшкодування шкоди.
Також, ніщо не свідчить про те, що у спірних правовідносинах існують обставини, передбачені статтею 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що в сукупності свідчить про пред'явлення вимоги про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 9267,20 грн. до неналежних відповідачів та неправильно обраний спосіб захисту.
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі N 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином вимогу про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 9267,20 грн. пред'явлено до неналежних відповідачів, що відповідно до згаданих вище правових висновків є самостійною підставою для відмови в її задоволенні.
Що ж стосується позовної вимоги про стягнення вартості відновлювального ремонту, в її задоволенні належить відмовити у зв'язку з недоведеністю.
Зокрема, статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
В свою чергу, під час розгляду цивільної справи № 676/518/17 (постанова від 22.01.2019) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з таким висновком, не знайшовши підстав відступити від нього.
Відтак, вартість відновлювального ремонту підлягає стягненню не з страховика, а безпосередньо з винуватця ДТП.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов'язаних із не наданням доказів.
Однак у справі яка розглядається вартість відновлювального ремонту жодними доказами не доведена, що виключає можливість задоволення цієї вимоги.
При цьому, таких висновків суду не спростовують наявність клопотання позивача про призначення автотоварознавчої експертизи для визначення вартості відновлювального ремонту, яке суд залишив без задоволення ухвалою від 12.10.2021.
Зокрема, відмовляючи в задоволенні такого клопотання суд вказав про можливість проведення експертизи в тому числі на замовлення учасника справи, тоді як характер спірних правовідносин не свідчить про наявність у позивача перешкод для проведення цієї експертизи. Крім того, за таких обставин свій обов'язок із збирання доказів позивач фактично переклав на суд.
Тим самим суд у відповідності до вимог сприяв позивачу в реалізації ним прав, передбачених ЦПК України та виконав свій обов'язок, передбачений пунктом 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України. Однак, в своїй заяві від 22.02.2022 (а.с.44-45) представник позивача вказав про наявність у нього права, а не обов'язку надавати висновок експерта.
На думку суду, таке тлумачення приписів ЦПК України не може заперечувати обов'язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (статті 12, 81 ЦПК України), а також не може звільняти позивача від обов'язку зазначати в позовній заяві ціну позову та наводити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (пункт 3 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Як наслідок, таку поведінку суд розцінює як свідоме ухилення стороною позивача від реалізації своїх обов'язків і тому відмовляє в задоволенні позовної вимоги про стягнення вартості відновлювального ремонту та відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України саме на позивача покладає ризик настання наслідків, пов'язаних з неподанням суду відповідних доказів про вартість відновлювального ремонту.
Щодо судових витрат.
У зв'язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.
Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідачі не подавали. Крім того, відповідачі не наводили попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вони понесли або очікують понести в зв'язку із розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.
Аналогічною є позиція суду відносно третьої особи, яка також не наводила попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та не повідомляла про їх розмір.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279ЦПК України, ст. ст. 3, 8, 11, 15, 16, 22, 509, 526, 625, 979-982, 984, 988, 993, 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України, суд
В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «АРС-Кераміка»
(м. Тернопіль, вул. Збаразька, 18, код ЄДРПОУ 32549732), третя особа ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про відшкодування шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Леньо С. І.